Українців замінять мігрантами?
Хто відбудовуватиме Україну? Думки волинської журналістки.
Війна триває. На її фронтах щодня гинуть наші захисники, мирне населення та щоденною реальністю залишається руйнування українських міст та сіл. Більше того, аналітики прогнозують: надії на її швидке дипломатичне врегулювання тьмяніють значною мірою, бо США сконцентрували свою увагу на військових діях в Ірані й тим наче демонструють припинення своєї визначальної місії в українському питанні. Отож наразі почуваємося в умовах виснажливих бойових дій без чітких дат їх завершення
Водночас у публічному просторі дедалі гучніше лунають заяви про майбутню відбудову – її масштаби, ресурси і виконавців. Як на мене, багато з них звучать неоднозначно, а деякі – й парадоксально.
Так, в одному з інтерв’ю ТСН.ua президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник описав ситуацію з демографією в Україні, «м’яко кажучи, дуже тривожною». За його словами, ще з 2000-х кількість населення щорічно скорочується на 250 – 300 тисяч людей. За масштабами – зникає ціле місто чи навіть обласний центр. За різними оцінками (переважно дані ООН та європейських статистичних служб) з початку повномасштабного вторгнення у 2022 році з України біженцями виїхали приблизно 6 – 8 мільйонів людей. Звісно, не всі вони бажають залишатися в чужих країнах у цьому статусі. Хочеться сподіватися, що більшість повернеться до святого – додому, родини, Батьківщини. І все ж, за прогнозами Інституту демографії та проблем якості життя НАН, населення України може зменшитися до 25,2 мільйона людей, отож на фоні москальської руйнації дефіцит кадрів усе ж залишатиметься серйозним, якщо йтиметься про фахівців розумової сфери та робочі руки.
«Українців замінять мігрантами: першими приїдуть африканці» – запав в очі цими днями заголовок публікації в офіційних ЗМІ, а в ній – наступна інформація: «В Україні розглядають можливість пом’якшення правил в’їзду та працевлаштування іноземців на тлі гострої нестачі працівників. Йдеться, зокрема, про перегляд підходів до громадян країн Африки, які зараз належать до категорії підвищеного міграційного ризику. Про це заявив керівник Офісу Президента Кирило Буданов під час зустрічі у CEO Club. За його словами, питання вже обговорювалося на міжвідомчому рівні, і за підсумками було доручено Міністерству закордонних справ та Службі безпеки підготувати пропозиції щодо зміни чинного переліку «ризикових» країн»».
Звісно, до практики трудової міграції вдаються майже всі держави світу, та все ж важко уявити в Україні величезний прогнозований потік заробітчан з інших країн, покликаний замінити співвітчизників в сфері будівництва, туристичної індустрії чи сільського господарства. Чи ж не так?
Тим часом українці в цій схемі вирізняються всюди затребуваними працівниками. «Ви (українці) наче все вмієте, працюєте дуже швидко ще й зовсім невибагливі», – почула цими днями в Копенгагені від власниці одного зі столичних ресторанів. Ті слова видаються мені похвальними й водночас не дуже, якщо йдеться про неперебірливість у роботі. До слова, інтегруючись у Королівство Данія та в інші європейські суспільства, українські школярі дивують закордонних учителів своїми знаннями, талантами, а все більше молоді вступає до престижних вишів. У цьому є і радість, і тихий біль: радість – за дітей, які знаходять можливості й розкриваються, і смуток – від думки, що частина з них може не вернутися в Україну.
Соціологи не лукавлять: процес адаптації, скажімо, африканських чи азійських заробітчан, потребуватиме немалих ресурсів і далеко не всі вони зі своєю культурою, традиціями, звичаями зможуть стати частиною української спільноти. То хіба не доцільніше можновладцям думати про те, щоб повернути додому після війни рідних громадян?
Леся ВЛАШИНЕЦЬ, редакторка відділу інформації газети «Волинь».
Читайте також: «На Волині священники УПЦ потрапили у конфлікт із ТЦК: версії сторін».
