Рішення міжпартійного з’їзду відразу чотирьох політичних сил про створення Опозиційного виборчого блоку “Не так!” на чолі з Леонідом Кравчуком для багатьох виявилося цілковитою несподіванкою. Однак зовсім не так сприймає те, що трапилося, секретар обкому СДПУ(о) Олексій Шумик, котрий люб’язно погодився прокоментувати ситуацію...
Рішення міжпартійного з’їзду відразу чотирьох політичних сил про створення Опозиційного виборчого блоку “Не так!” на чолі з Леонідом Кравчуком для багатьох виявилося цілковитою несподіванкою. Однак зовсім не так сприймає те, що трапилося, секретар обкому СДПУ(о) Олексій Шумик, котрий люб’язно погодився прокоментувати ситуацію.
Олександр ПИРОЖИК
— На обласній партконференції ви заявили про намір узяти на Волині чотири відсотки голосів виборців. На той момент ви вже знали про конфігурацію блоку, якому це дійсно під силу? — Коли наш лідер Віктор Медведчук публічно заявив, що соціал-демократи в будь-якому випадку будуть у парламенті, він знав, що каже. Я усвідомлював, що з такою потужною і досвідченою політичною структурою, як Соціал-демократична партія України (об’єднана), виявлять бажання об’єднатися чимало політичних сил. Знав, що ведуться переговори про блокування з Республіканською партією, партією “Жінки за майбутнє”, партією “Центр”. Їх зумів об’єднати в один блок саме перший Президент України Леонід Кравчук, котрий, власне, й подарував Україні незалежність. І я горджуся тим, що перебуваю в одній партії з людиною, котра доклала чи не найбільше зусиль для її виборювання. — Які, на вашу думку, сильні сторони такої коаліції? — Найпотужніша в цій коаліції, безумовно, наша партія. СДПУ(о) на сьогодні — класична партія європейського зразка. Що стосується інших політичних сил коаліції, то прагматиків типу лідера РПУ Юрія Бойка, на жаль, в нашій партії не так і багато. Це професіонал вищого ґатунку, і, думаю, якби він продовжував очолювати “Нафтогаз України”, таких газових проблем із Росією сьогодні не виникало б. Щодо “Жінок за майбутнє”, то ця партія об’єднує найбільш привабливу частину виборців, і саме в неї свого часу влилося найактивніша частина українського жіноцтва. Щодо “Центру” Степана Гавриша, то, безумовно, найціннішим надбанням є політичний досвід лідера цієї партії. — У яких ви особисто стосунках із лідерами цих партій на Волині? — У досить нормальних, робочих стосунках. Як і всі волиняни, знаю їх і поважаю. Як можна не поважати народну артистку України Людмилу Приходько? Чи республіканця Анатолія Луцюка, котрий свого часу був директором однієї з найкращих луцьких шкіл. Ці люди займають далеко не останні місця в політикумі нашого регіону. — Яке ваше ставлення до “старих нових” волинських політиків, хто “біля керма” і при попередній, і при новій владі? — Таких людей можна відразу поділити на дві категорії. Одні — пристосуванці або ж комутанти, які займаються політичною проституцією. Прізвищ не називатиму, бо такі люди не гідні газетної площі авторитетного видання. Інші — ті, хто сумлінно виконує свою роботу, тому завжди буде в пошані. В цьому контексті хотів би назвати лише одне прізвище — людини, котра найрівніше і найпослідовніше тримала свою лінію при всіх владах. Це голова обласної ради Василь Дмитрук. Я імпоную цій політичній постаті і хотів би перейняти його багатющий досвід. — Василь Дмитрук — у партії Володимира Литвина, а на спікера сьогодні ллється дуже багато бруду з вуст майора Мельниченка... — Як поліщук з волинського Полісся, я глибоко сумніваюся, що поліщук з житомирського Полісся може бути причетний до тих речей, які йому приписує майор Мельниченко. Литвин — патріот України з великої літери. Їдучи на Київ, я завжди звертаю увагу на дорожній показник “Слобода Романівська” — рідне село пана Литвина неподалік Новограда-Волинського. Мені судилося бачити його стареньких батьків, вони можуть буті горді, що їхній син зумів вирости до такої величини. Я переконаний, що кінці брудних інсинуацій проти Литвина слід шукати за океаном. Це робиться лише для того, щоб вибити патріотів України з політикуму. Бо закордону не потрібні патріоти своєї держави, їм потрібні слухняні маріонетки — космополіти, які б виконували всі їхні забаганки. — Є ще один геополітичний монстр, який так само не зацікавлений у тому, щоб при владі в нас були патріоти, — Росія. — Моя родина пережила страхіття виселення до Сибіру, і біологічно я мусив би ображатися на Росію. Але я розумію, що в цьому винен не російський народ, а його вожді. Я сьогодні тверезо оцінюю життя. Хочемо ми цього чи не хочемо, а нам доведеться постійно миритися з тим фактом, що Росія — наш споконвічний сусід. І якщо ми в сусіда щось просимо, то маємо вести себе адекватно. Думаю, що проблеми з енергоносіями не було б, якби деякі наші керівники вели мову по-сусідськи, а не по-іншому. Навіщо, скажіть, пану Івченку їхати в Росію домовлятися за поставки газу, беручи з собою перекладача? Якщо в нас російську розуміють навіть дошкільнята, то хіба це не самодурство? Хіба не провокація? Проаналізуймо: хто ж кого насправді принижує? Кого Віктор Ющенко запросив на святкування 60-річчя міжнародного дитячого центру “Артек”? Президентів Литви, Польщі, Грузії. А Росії? Хіба поляки чи литовці внесли більший вклад у розбудову “Артека”? Я таких речей не розумію. Тож правду кажуть: істина — завжди десь посередині. Ми, українці, самі спровокували ситуацію, за якої маємо значне погіршення стосунків із північним сусідом. — Ви плануєте мати свої фракції в місцевих радах? Чого вони насамперед добиватимуться? — Теперішня влада демонізувала нашу партію, хоча в лавах волинських есдеків — щирі, порядні і чесні люди. Ми маємо достатню підтримку в містах, де зосереджена інтелігенція. Тож сподіваємося на реальний вплив саме в міських радах. Люди, яких ми делегуємо в ради, не будуть випадкові. Вони не голосуватимуть так, як велітиме міський голова, це буде непідкупна і незаангажована публіка. І якщо треба буде прийняти важливе рішення в інтересах громади, ми готові об’єднатися навіть із політичними опонентами. Візьмімо, для прикладу, Луцьк. У місті накопичилося надто багато проблем, які необхідно негайно вирішувати. Офіційно заявляю: саме наші депутати в наступній міській раді ініціюватимуть питання, щоб за останні 10 років підняти документацію щодо зловживань, які допускали чиновники міськвиконкому. Якщо нам це вдасться, повірте: лучани за голову візьмуться, коли дізнаються, які речі відбувалися і відбуваються ще й сьогодні в цій установі. Звертаюся до працівників ринків, перевізників маршрутних таксі: ніхто не скаже, окрім вас самих, скільки і кому вам доводиться платити за місце для торгівлі, той чи інший маршрут, земельну ділянку. Так не повинно бути, і скоро так не буде. — Слідкуєте за подіями “касетного скандалу” в мерії? — Безумовно. За останні 10 років у місті були створені цілі системи непрозорого вирішення багатьох питань, у т. ч. розподілу житла, видачі дозволів на придбання землі, створена певна каста в житлово-комунальному господарстві. А хіба приватизаційні процеси в місті проходили прозоро? Переконаний, що в усьому цьому — вина першого керівника. І мене дивує позиція мера, якій у цій ситуації не збирає прес-конференцій і сам не пояснить людям, що ж насправді відбувається. Гадає, що й цього разу пронесе? Я так не думаю. — Окрема проблема — відомчі гуртожитки... — Я працював на Луцькому шовковому комбінаті, тож знайомий з клопотами людей, які проживають у відомчих гуртожитках. Десятки разів кандидати і в мери, і в нардепи обіцяли, що вирішать ці питання, але вибори проходять — проблеми залишаються. Офіційно заявляю: як тільки наші депутати прийдуть у міську раду, ми зробимо все для того, щоб до кінця 2006 року всі відомчі гуртожитки були прийняті в міську комунальну власність. Якщо гуртожитки ЛШК “Волтекс” не будуть в комунальній власності, наші депутати добровільно складуть свої повноваження. — Це теж скидається лише на передвиборну обіцянку. — Я людина слова, і мої колеги по “Волтексу” це знають. Досі всі лише обіцяли, але ніхто не заявляв, що в разі невиконання обіцянок хтось здасть свої депутатські посвідчення. — Щоб реалізувати такі наміри, треба мати реальний вплив на міського голову. — А я відверто скажу: майбутній мер Луцька буде нашою людиною. У виборах мера виграє той кандидат, якого підтримає наша команда. Це буде людина досить жорстка й безкомпромісна, але справедлива. Я вже знаю, яким чином вона зможе очолити громаду. Його прізвище лучани дізнаються вже до кінця Різдвяних свят. — Ви говорите так впевнено, що може скластися враження: чи не Олексій Шумик замахнувся на посаду мера? — Я не маю таких претензій. Хоча не знаю, як би я повів себе сьогодні, якби опинивсь у ситуації, яка склалася три роки тому, коли “геройський” губернатор і підлабузник-мер надумали викинути мене з волинського політикуму. Просто я люблю наше місто, і мені не байдуже його майбутнє. Повірте, я завжди намагаюся помічати в людях їхні найкращі риси. Але при цьому працюю лише на торжество ідеї соціал-демократії, і ні на що та ні на кого більше. — Ви переконані, що частина виборців довіриться есдекам? — Мабуть, усі ми відчуваємо, що в державі дійсно відбувається щось не так... Народ зневірився. Я особисто бачив, як на Майдані люди плакали, і мені були зрозумілі їхні почуття. Тепер їх обдурили й новітні керманичі. Найбільше мене турбує, що народ знову розчарується. І тоді він уже ніколи так не згуртується, як рік тому. На мою думку, нинішня влада ще більш корумпована, як при Кучмі. Кучму хоч боялися, батьком називали... Сьогодні українцям треба голосувати за прагматиків. А більших прагматиків, як соціал-демократи, в Україні немає. Як би хто не ставився до СДПУ(о), а це партія успішних ділових людей. Не зрозуміють цього люди сьогодні, зрозуміють завтра.
