На Волині нині нараховується майже 400 незрячих і слабкозорих дітей. Сто з них – у Луцьку. Більшість інвалідів по зору навчаються в спеціалізованих навчальних закладах. Дев’ятирічна Інна Бохонська, скажімо, з першого класу вчиться у Львові...
На Волині нині нараховується майже 400 незрячих і слабкозорих дітей. Сто з них – у Луцьку. Більшість інвалідів по зору навчаються в спеціалізованих навчальних закладах. Дев’ятирічна Інна Бохонська, скажімо, з першого класу вчиться у Львові.
Євгенія СОМОВА
-Змушені були відвезти доньку, - пояснює мама Оксана Юріївна. – Виходу іншого не було. На Волині ж немає школи для незрячих. Частина дітей з вадами зору вчиться у навчально-реабілітаційному центрі «Надія» у Луцьку, решта у школах-інтернатах на Рівненщині, а незрячі – у Львові, Києві. Але ж не кожна мама ризикне залишити семирічну сліпу дитину в інтернаті. Чимало з таких дітей не можуть й кроку ступити без батьків. Бохонські ризикнули, бо їхня доня була готова до школи – знала звуки, уміла рахувати і, що основне, давала собі раду. Вона сама могла поїсти, одягнутися, орієнтувалася у просторі. Але, залишивши дитину в інтернаті, мама все одно перший тиждень не знаходила собі місця: «Як там донька?» З часом Інна адаптувалася в колективі, стала менше скучати за рідними. Та Бохонські і нині нерідко забирають її на суботу-неділю додому. Дівчинка займається вокалом під керівництвом викладача Луцької музичної школи №3 Тетяни Мачулки, то ж їй потрібні регулярні заняття. Бохонські мають змогу частіше їздити до Львова, провідувати свою ученицю, забирати її додому. Але ж не всім батькам незрячих школярів по кишені такі поїздки. Отож більшість учнів-волинян живуть в інтернаті від канікул до канікул, а мами тривожаться: «Як там моя дитина? Чи здорова?». Особливо важко переносять розлуку з рідними першокласники. - Чимало незрячих дітей-семиліток не можуть адаптуватися в колективі, то ж мами забирають їх додому. Ось і стають такі діти «надомниками», займаються за індивідуальним планом, - каже Оксана Юріївна. – Окремих батьків не влаштовує надомна освіта і вони віддають слабкозорих дітей у загальноосвітні школи. Там для них немає умов – немає спеціальних зошитів, освітлення. Тож втрачають навіть залишки зору, який мали. Три роки тому батьки незрячих школярів вирішили добиватися відкриття спеціалізованого навчального закладу на Волині. Влада, до якої звернулися, начебто була й не проти. Та далі добрих намірів не пішло. Батьки хотіли, щоб школа працювала в Луцьку. У місті ж на той час вільного приміщення не було. Принаймні, так їх запевняли. І лише після втручання народних депутатів України від Волині пообіцяли перепрофілювати школу-інтернат у Крупі, що поблизу Луцька. Та батьки дітей, котрі навчалися там, виступили проти – «не віддамо, не можна вирішувати проблеми одних інвалідів за рахунок інших». І обласна держадміністрація відразу наклала табу на розформування інтернату. Хоча, як вважають в обласному управлінні освіти і науки, в області є кілька допоміжних шкіл-інтернатів і вони б без особливих проблем прийняли вихованців Крупівської школи. Аби заспокоїти батьків незрячих дітей, обласна влада пообіцяла знайти інше приміщення. І восени член ініціативної групи Оксана Бохонська отримала листа, в якому її повідомляли, що виконком Луцької міської ради виділяє під школу частину приміщення колишнього дитячого садка на вулиці Ківерцівській, 9. - Звісно, я зраділа, - каже Оксана Юріївна, - відразу ж пішла на оглядини. Та, виявилося, радіти було зарано. Побачила одні голі стіни. І ті були вражені грибком. До того ж частину приміщення займає офіс міського прокурора, іншу – еколого-натуралістичний центр. Нам залишається лише шість кімнат. Порадившись, батьки погодились із запропонованим варіантом. Хотілося ж, щоб у новому навчальному році діти пішли в школу в рідному місті. Та, як сказав у розмові начальник управління освіти і науки облдержадміністрації Михайло Попович, «нема надії, що школа-інтернат відкриється першого вересня наступного року. Адже приміщення дитячого садка і досі знаходиться на балансі міста. Батьки, обласне управління освіти сподівалися, що остання в цьому році груднева сесія міської ради розгляне це питання. Але попри те, що обласне управління освіти неодноразово зверталося до міської влади з таким проханням, питання про передачу приміщення на вулиці Ківерцівській в обласну комунальну власність ніхто й не збирався вносити на розгляд сесії. Депутатам нині, очевидно, не до проблем незрячих дітей.
