Командир «Добрий» відважно вів за собою підрозділ, повертаючись у стрій після кожного поранення

Сергій ріс у товаристві старших – брата Богдана та сестри Валентини. Мама була вчителькою, тож наука в сім’ї цінувалася. На жаль, ненька рано пішла у засвіти, коли діти тільки-но робили перші кроки в самостійне життя.

Після закінчення школи наймолодший син вивчився у Львові на пожежного інспектора. Там же пройшов 4 роки військової кафедри, здобув офіцерське звання молодшого лейтенанта. Йому було всього 17, коли зустрів своє кохання. П’ять років зустрічався зі своєю Сніжаною. Здобувши вищу освіту, вирішив поєднати з дівчиною долі перед Господом. Побравшись, молоде подружжя намагалося якнайкраще облаштувати своє сімейне гніздечко, тож чоловік їздив на сезонні заробітки. Так і не встиг попрацювати за фахом. Згодом їхня оселя наповнилась гомоном діточок. Здавалося, все ще тільки починається. Але – війна!

8 березня 2022-го Сергій Косей вирішує добровольцем приєднатися до оборонних лав держави. Потрапляє в 11-й прикордонний Краматорський загін, штурмову бригаду «Форпост», яка стала частиною Гвардії наступу та виконує завдання з відсічі російської збройної агресії на території України в складі Сил безпеки і оборони. Тут поліщук одразу стає заступником командира підрозділу, згодом – командиром. Отримує звання старшого лейтенанта. Підлеглі побратими самі обрали позивний для свого очільника та виготовили йому відповідний шеврон. Отримавши його, Сергій прочитає великими літерами – «Добрий». А він і справді був добрий і талановитий командир.

Перші битви загону почалися з Новомихайлівки Донецької області. Уже там нуйнівець, що вів за собою бійців, отримав контузії та був уражений осколками в ділянці шиї. Смерть хотіла міцно вчепитися у нього, але не дотягнулася… Янголи уберегли. Попри майже цілковиту втрату слуху, пройшов реабілітацію та, відновившись, знову став у стрій.

Його з побратимом засік ворожий дрон. Сергій взяв весь удар на себе, тож товариш врятувався.         

«Вікторович був командиром з великої літери. Людина з великим серцем, добряк за натурою, завжди приймав правильне рішення. Ну, «Добрий»! Ми пройшли з ним чималий бойовий шлях від початку повномасштабного вторгнення, починаючи з Донеччини (Авдіївка, Новомихайлівка, Солодке, Бахмут). Гарячі точки чергувалися з обороною рубежів у Чернігівській, Сумській та Волинській областях. Однією з ключових та найважчих ділянок фронту для нас виявилась Харківщина. Постійно на позиціях, постійно в бліндажах. 9 місяців пекла без ротації. Ми разом отримали торік у вересні поранення на цьому напрямку. Я майже нічого не чув, а у нього обгоріли частини тіла й застрягли численні дрібні осколки у нозі. А скільки контузій… І навіть тоді знайшли можливості й сили в собі керувати підрозділом надалі, уже через місяць знову були на передовій. «Добрий» завжди стояв за свій особовий склад. Він навіки – у нашій пам’яті. Ми все ще продовжуємо поруч із ним воювати… у снах, у спогадах», – розповідає «Сміт» – заступник командира підрозділу, який разом зі ще чотирма бійцями приїхали провести свого командира в останню дорогу.

Несли домовину й не вірили в те, хто у ній. Вони – уродженці інших областей, люди різних професій мали честь служити з Вікторовичем із волинського Нуйно. Прибув очолити чин відспівування та співслужити із місцевим духовенством ПЦУ й капелан їхнього формування.

Життя Сергія Косея обірвалося 30 квітня, у День прикордонника, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вовчанські Хутори Харківської області. Його з побратимом засік ворожий дрон. Сергій взяв весь удар на себе, тож товариш врятувався, хоча й мав поранення, був госпіталізований. А торік весна була щастям: у квітневі дні командира удостоїли високого ордена «За мужність» III ступеня, народилась його третя дитина.

1 червня він би відзначив одинадцяту річницю подружнього життя з коханою дружиною Сніжаною, хоча вони разом – уже понад 15 літ. Він дійсно був люблячим чоловіком для коханої дружини, хорошим сином, турботливим татом. Цьогорічна весна – чорна для Сніжани, для всієї їхньої родини. Ніжно обіймав труну, як самого татуся, найстарший 9-річний синочок Демір із дідусем Віктором. Не стало татка у 6-літньої Ані. А маленькій Ніколь – всього рік. У телефоні вона не раз ще дивитиметься відеозаписи тата та фото, перш ніж зрозуміє, що він уже – не реальність для неї, а тільки – вічний спогад.

Іванна ГАЙДУЧИК

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Співак з Луцька випустив альбом, створений під час служби в ЗСУ.