ЯК ЖИВЕТЬСЯ НАШИМ МОЛОДЯТАМ?

Катерина ЗУБЧУК

Молодята “наші”, бо знайшли Саша й Тоня Данилюки одне одного через газету “Волинь”. В липні було надруковане оголошення Сашка в рубриці “Так хочеться бути в парі”, а в кінці листопада ми вже розповідали про незвичайну історію знайомства й одруження.

Щасливою, як кажуть, виявилася рука в матері Тоні. Адже це вона, зацікавившись оголошенням 25-річного хлопця, за гороскопом Лева з села Красів Горохівського району, який не п’є і не палить, як писав про себе Сашко, першого листа написала йому сама. Розповіла про 19-річну доньку — її скромність, спокійний характер, і в село Дерно невдовзі прийшов лист. Потім Сашкові писала вже Тоня. Були телефонні розмови, зустрічі і рішення поєднати долю. Наречений, до речі, заради того, щоб одружитись з Тонею, прийняв її віру.
А ось про те, як живеться молодятам у перші місяці після весілля, я розмовляла з Сашком і відчула, що хлопець з Горохівщини прижився у Дерно. Разом з родиною дружини вже вибудовує плани на подальше:
– Є в хазяйстві коза, свиня, кури,— розповідає він. — А хочемо ще теля купити, щоб корівчину завести. Треба й про коника подумати, бо ж землі більш як півгектара — без тяглової сили важко її обробляти.
Свій перший Новий рік подружжя святкувало вдома. А щоб Сашкові батьки не ображались, то в кінці грудня вони відвідали їх. Свекруха приймала невістку як рідну дитину. На Новий рік, звичайно ж, прийшов Дід Мороз з подарунками.
Хотіла Тоня зустріти добру людину, бо все інше наживне, як писала в першому листі своєму майбутньому зятю її мати. І такого якраз має чоловіка — доброго й дбайливого. Хоч Сашко й одержує пенсію по інвалідності, він цим не задовольняється і влаштувався на роботу. Правда, тепер Тоня його рідше бачить. І Сашкові непросто працювати в дві зміни та ще й добиратись у Рівне на одну з фірм. Але ж є сім’я, то треба думати про матеріальні статки. Як і кожна сім’я, Сашко й Тоня мріють про синочка чи донечку. Але це вже — “як Бог дасть”.