ФЕРМЕР, ЯКИЙ НОЧУЄ В БОЧЦI

він розводить кіз, їздить вулицями верхи і ходить босоніж по снігу.

Алла ЛІСОВА

Його дехто називає диваком. За незвичний спосіб життя і нестандартний стиль ведення господарства. В один із святих, як кажуть, вечорів, коли центральна вулиця міста потопала у різнобарвному мерехтінні гірлянд, яскравих ілюмінацій, серед десятків сучасних іномарок, припаркованих біля супермаркета, раптом з’явився вершник. Це справді скидалось на щось казкове... Подумала: а чому б ближче не познайомитись з цим чоловіком?
Наступного дня Віктор Санько своєю сивою красунею, від якої не відходив гнідий лошак, очікував мене біля головної ялинки міста.
Після закінчення семи класів сільського хлопця привабив Донбас, куди поїхав на навчання у гірничо-промислову школу. На шахті № 23 міста Антрацит розпочав свою трудову діяльність. Але тягнуло додому, бо ніяк не міг пристосуватись до тамтешнього клімату.
... Машиніст вугільного комбайна приступив до роботи на шахті № 3 у п’ятдесят п’ятому. Попервах з’явились розчарування: велика різниця у заробітках. Як не як, за два місяці роботи на Донбасі він міг запросто купити “Побєду”, чого не скажеш про Нововолинськ. Зате атмосфера, яка панувала в той час на шахтах у місті, була піднесеною. За 37 років роботи у лаві відчув справжній смак шахтарського хліба. І хоч вже перед самою пенсією отримав диплом Червоноградського гірничого технікуму, але вирішив змінити стиль життя.
— З гірничого майстра вентиляції я вирішив стати фермером,— усміхається Віктор Санько і відразу зауважує: — Зазначте, я був першим фермером Іваничівського району.
Це бажання у професійного гірника з’явилося не спонтанно. Ще в рідних Трухоновичах, що у Мінській області, підлітком працював у колгоспі, до коней, землі мав потяг з дитинства.
— Першим на моєму фермерському обійсті – а це невелика дача біля тієї ж шахти № 3, де вже пізніше прибудував сараї, з’явився вороний, - каже мій співрозмовник і згадує перші роки свого фермерства.
Почалось воно зі спілкування з тодішнім головою грядівського господарства Володимиром Бадзюнем. Саме його господарство “Україна” і виділило Віктору Саньку 6 гектарів землі. Чоловік погодився взяти болотисту ділянку, яку взявся осушувати. Поруч викопав ставок. Стареньким Т-40 обробляв землю, на якій задумав провести експеримент. Через науково-дослідний інститут знайшов борщівник Сосновського, який виростав висотою до трьох метрів і давав великий урожай зеленої маси для худоби. Потім сіяв дику конюшину.
— Пане Вікторе, ви планували розводити тварин? – запитую.
— Великих планів щодо господарювання у мене не було. Я просто люблю біля землі працювати – більше у своє задоволення, - відповідає. – Хоча кози у мене вже років тридцять. Важко уявити сьогоднішнє життя і без коня, який став практично основним транспортом для мене і добрим помічником на господарстві.
Віктор Санько тривалий час займався бджільництвом, мав десять вуликів. Згодом на своїх площах засівав зернові культури, але це виявилось невигідним. Інша справа сіно, без нього не обійтись. Тому майже усю свою землю і засіває травою.
— Тепер у мене чотири дійні кози, кобила і двомісячний лошачок. На земельній ділянці вирощую всі необхідні овочі, які щороку дають високий врожай, - розповідає Віктор Санько. – Задоволений кізками – надоюю від них по 6 літрів молока в день, на яке є великий попит.
Про цілющі властивості цього напою їх власник може розповісти багато. Саме козине молоко ще в далекому 64-му році порятувало його крихіток, дівчаток-двійнят, які народились зовсім мізерними і не споживали материнського. Про благотворний вплив його на організм переконався на собі.
Для Віктора Санька, який поміняв восьмий десяток, станцювати навприсядки гопак – простіше простого. Не кажучи вже про безпроблемні ранкові присідання і віджимання по 50 разів від підлоги.
— Взагалі, - каже, - я сповідую здоровий спосіб життя, подібний до того, який пропагують за системою Іванова. П’ю лише криничну воду, не вживаю спиртного, не палю, 5-7 хвилин ходжу босим по снігу...
— А вас не гнітить таке-от в деякій мірі самітницьке життя? – висловлюю своє песимістичне припущення, знаючи, що дача Санька розміщена на далекій окраїні міста.
— Аніскілечки. Інколи до мене навідується дружина Людмила. Їй вистачає обов’язків на квартирі, яку ми маємо на 5-му мікрорайоні. Доводиться готувати передачі сину-студенту до Києва. Тому щодня я доставляю молоко верхи на коні. А влітку – тут взагалі рай.
Під час розмови звернула увагу, що у Віктора Даниловича на правій руці лише три пальці.
— Одержав я серйозну травму ще в молоді роки, - пояснив. – Прочитав тоді у журналі “Здоровье”, що у Московському інституті клінічної і експериментальної хірургії переставляють пальці з ніг на руки. Ризикнув поїхати. Тепер у мене - три здорових робочих, рукою можу все виконувати.
— Подейкують, що ви в бочці ночуєте? – цікавлюсь.
— Це правда. Влітку, я її обмостив сіном – благодать. Мушу це робити, бо через зловмисників ніяк не можу розвести рибу у ставку. Один раз спалили п’ять тонн сіна. А так – все о’кей.