У Луцькому центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки є затишний куточок, де завжди з самого рання чуються і побажання здоров’я, і радісні вигуки, і сміх... Тут доречність вислову: “У здоровому тілі — здоровий дух”. І сходиться на цю прибережну смугу, яку з явним перебільшенням звуть міським пляжем, різний люд — від бадьорих “ягодок опять” до сивих аксакалів...
У травні в парк чи ліс, до річки ідуть, щоб слухати спів птахів або щебет коханих (залежно від віку). А ось коли починаються осінні карнавали і палахкотять сухим полум’ям дерева, схоже, з природою більше спілкуються ті одинаки чи літні сімейні пари, що люблять слухати тишу, писк метушливих зграйок синичок і шепіт падаючих червоних, жовтих, срібних, золотих листочків. Милуєшся листопадом і вболіваєш за тремтячі зелені — хай ще потримаються, незважаючи на холодний подих скляного неба. “Тихо сам з собою я веду бесіду...”. І все ж у Луцькому центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки є затишний куточок, де завжди з самого рання чуються і побажання здоров’я, і радісні вигуки, і сміх... Тут доречність вислову: “У здоровому тілі — здоровий дух”. І сходиться на цю прибережну смугу, яку з явним перебільшенням звуть міським пляжем, різний люд — від бадьорих “ягодок опять” до сивих аксакалів. Чоловіки атлетичного складу, хоч і мають деякі надбання на талії, але ще рухаються перебіжками, як лосі, і хвацько висять на перекладині. Є тут неподалік група білокорих берізок, що наче зібралися в коло на ліричну нараду, котра приваблює молодичок. Жіноцтво набирається тепла, приклавши руки до стовбурів. Чи то медитує, чи то загадує заповітні бажання. Взагалі, люд тут неординарний, неорганізований (і слава Богу!), частина з’являється десь після шостої години, інша — близько восьмої. Одні щоранку перекидають відро з холодною водою на голову, інші обмежуються запливами в осінній воді. Деякі — літньо-осінні “моржі”, інші — повноцінні, цілорічні. Професіональних, офіційних “моржів” можна розрізнити по підготовці до водних процедур. Вони замотуються в простирадла, занурюються у Стир з головою. Натомість любитель падає у воду, як муха в окріп. Трохи бовтається і все ж вискакує, як корок, що набув рожевого вигляду. Однак є тут і миловидні особи, які працюють над тілом і духом по певній системі (див. фото). Наталія Грачова та Оля Булава, як тут жартують завсідники, уже мають свої персональні ями, які самі й розробили оздоровчим процесом. З весни (оце сила волі!) вони з’являються біля своїх витовчених лож з сумками, з яких діловито дістають килимки і починають (з секундоміром!) синхронно протягом двох годин виконувати гімнастичні вправи. Це видовище чоловікам подобається. Кажуть, що займаються в групі реабілітації організму під керівництвом професіоналів. На природі, за маханням руками і ногами доводиться спостерігати чимало поважних осіб — з банків, СБУ, інших солідних установ... Наша Катерина Зубчук, від’їжджаючи у відрядження у Варшаву (певне, з’являться матеріали про польські закохання), журилася, як би не зіпсувалася погода. Даремно: її запливи через увесь пляж ще, схоже, триватимуть, що сприяє її невгамовній працьовитості. І все-таки жаль, що не так вже й багато лучан наважується вилізати з-під ковдри на годину раніше до роботи, зробити пробіжку і побачити, як написала Ліна Костенко, що “самі на себе дивляться ліси, розгублені од власної краси”. А в нашому парку є така гущавина (і хай вона залишається), наче в поліській пущі. Зовсім недавно довелось побачити, як “фігуриста” жінка, збадьорена купанням, зверталася до сонця, що випливало з вранішнього туману: “Дай, Боже, ще не один такий благодатний день побачити!”. Але ж у природи немає поганої погоди: і навіть дощ, і лапатий сніг в парку викликає на душі благодать. Черпайте цю дармову втіху, поки є здоров’я! Олександр НАГОРНИЙ.
