ПІСЛЯ ОПЕРАЦІЇ ПОПРОСИВ... ТУРНІК

Лучанин Микола Гаврилюк, якого польські лікарі визнали безнадійним, планує знов сісти за кермо.

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

Микола відпрацював водієм автобуса сімнадцять років і без цієї роботи не уявляє свого життя. Дарма, що залишився без правої ноги, а ліву, потрощену, зламану в багатьох місцях, відомий ортопед-травматолог Микола Наїдко «зліпив буквально з нічого». Лікар, який у своїй практиці мав чимало надскладних випадків, про Гаврилюка каже: «Цей чоловік у великій мірі сам витягнув себе з того світу»...
Та поїздка у серпні 2004-ого року була звичайною, рядовою. Юні пасажири, яких мав доставити у Татри, спокійно спали у кріслах, бо ж було вже за північ. Зупинився, щоб перевірити, чи все в порядку з двигуном, зайшов ззаду автобуса, схилився і раптом інстинктивно відчув небезпеку. Секунди вистачило, щоб рвучко розігнутися і тим самим вціліти хоч до пояса. Відчув страшний удар і побачив, як права нога (далеко вище коліна) відлітає в бік, відбита капотом автомобіля, що на величезній швидкості врізався в їхній автобус.
Поліцаї, намагаючись витягнути потерпілого, затиснутого між двома транспортними засобами, ледь не відірвали розтрощену ліву ногу, мовляв, тут вже нічим не допоможеш. Те ж саме казали і лікарі невеличких польських містечкових лікарень, куди його возила «швидка». Ніхто не хотів братися за такого пацієнта. Врешті-решт на живі рани лівої ноги наклали гіпс, під яким тіло почало гноїтися, як і обрубок правої ноги.
Польські лікарі, віддаючи пацієнта у вкрай важкому стані, були категоричні: «Він не витримає транспортування». Почалось зараження всього організму. Перша операція, яку провів ортопед-травматолог обласної клінічної лікарні Микола Наїдко, тривала вісім годин. Після того їх було ще десять.
— Я розумів, що коли лежатиму, як поліно, то вже й не встану. Тому першим ділом попросив причепити над ліжком турнік. Як не боліло, а старався хоч трохи підтягнутись, повернутись, розрухати хребет. Бувало, лікарі розійдуться, то я просив Таню підсунути кушетку, щоб не впасти на підлогу, і пробував згинатися, звішувався з ліжка. Така була зарядка, що кричав від болю, — згадує Микола.
Біля чоловіка дружина Таня швидко освоїла медсестринську справу: навчилась робити перев’язки, уколи. Доля влаштувала їм іспит на вірність, відданість одне одному, і вони його достойно витримали.
Виникла ситуація, коли хворого з гнійними ранами могли перевести до іншої лікарні. Гаврилюки відмовились, бо переконалися у професіоналізмі лікаря, який дав їм надію. І не помилилися. Доктор Наїдко постійно навідував Миколу і вдома, продовжував лікування. Молодий, фізично загартований організм (спорту не цурався ніколи) не піддавався недугам, а сам хворий ніколи не дозволяв собі «розкиснути».
– Тут у мене три титанові стяжки, а ще стояли водночас два апарати Ілізарова. Всього на цій скаліченій нозі мав 16 кілограмів металу. Таня ледь мою ногу піднімала, як я брався за свою фізкультуру. Якби не Таня, я б не «виліз», — зізнається чоловік. — А ще хочу подякувати директору фірми «Крок-тур» Віталію Котомаю за допомогу, хлопцям-шоферам, які мене на руках носили з 8-ого поверху, коли треба було до лікарні.
Живуть Гаврилюки в гуртожитку. У Миколи пенсія — 270 гривень, Тетяна не працює, мусить бути біля чоловіка. Добре, що левову частку витрат на лікування взяв на себе Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. За рахунок фонду, як обіцяють, буде придбано і протез.
Дорогих тренажерів у Миколи нема. За них слугує сітка з картоплею чи сумка з книгами, що їх використовує хворий, розробляючи ногу. Гаврилюки з гордістю демонстрували результат: коліно, яке спочатку планували оперувати, стає слухнянішим, ногою вже можна поворушити.
– Навесні, сподіваюсь, стану на ноги. А там і за кермо. У мене сім’я, донька — школярка, треба працювати, заробляти, — планує глава родини, у якого, виявляється, є знайомий безногий водій-«дальнобійник», який успішно трудиться на одному з підприємств Ковеля.
Усі, хто знає Миколу Гаврилюка, захоплюються його силою волі, справжнім чоловічим характером. Він же сам вважає, що вистояв завдяки підтримці багатьох добрих людей, професіоналізму лікаря Наїдка і народній медицині.
– Не вірю тепер у супердорогі препарати, переконався, що це — тільки грошам біда. Користувався переважно народними засобами. Таня консультувалася у відомого фітотерапевта Наталії Зубицької, брала ліки на основі рослин в її аптеці. А ще мама мого найближчого товариша Олександра Панасюка, яка все життя відпрацювала у медицині, знається на лікарських травах. Вона і готувала для мене різні настої та мазі, - каже Микола.
Олександр Панасюк, фермер з села Бобли Турійського району, для нього наче рідний брат. У найгарячішу пору збирання врожаю сільський господар лишав усе і їхав до Миколи у лікарню, просиджував біля ліжка хворого тижнями. І взагалі, як каже Тетяна, біда довела їм, що у житті є дуже багато добрих людей. Вона — родом з Казахстану, в Миколи найближча рідня живе у Підмосков’ї, але у важку хвилину вони не залишились наодинці. А мені подумалось, можливо, справа у тому, що Гаврилюки й самі людяні й доброзичливі, щирі у спілкуванні, від них неначе заряджаєшся оптимізмом і вірою.
– Тепер усі нарікають на медицину. А я ні гонорарів нікому не платив, ні хабарів не давав, тільки й можу віддячити, що щирим словом. Ось зараз прийде масажист Сергій Юрченко, він же по дві години біля мене потом вмивається за зовсім невелику плату. Треба братися розігрівати коліно, — підводить розмову до завершення Микола, бо час виконувати комплекс вправ.
Дивлячись на цього тренованого чоловіка з атлетичною статурою, із залізним характером, бойовою вдачею, я ані скільки не сумнівалася, що він досягне всього, що задумав.