«Дерева на промці можна зрізати і продавати на метал, бо вони нашпиговані кулями»

Цей чоловік більше думає, ніж говорить. Або віджартовується, коли йому ставлять серйозне запитання. Рік тому підрозділ вийшов з позицій в селі Гладосове, яке, власне, 7-ма рота 3-го батальйону взяла під контроль, і Швед, у якого якраз закінчувався контракт і який був на війні з 2014 року, надумав повернутися у цивільне життя. Це його рішення бентежило хлопців, що залишалася в лавах Збройних сил, бо без такого друга важко – і в повсякденному житті, і тим більше під час бойових дій. Такі, як Швед, і є основою армії: прикриє спину, буде копати, піде безстрашно в атаку, витягне з поля бою… І як тільки бригада знову зайшла на лінію вогню, боєць повернувся на війну.

«ЯКИМ БУВ ТОЙ БІЙ? МОРЕ КРИКУ! НЕЩАДНИЙ ВОГОНЬ З УСІХ БОКІВ, ХАОС»

- Мої однокласники хто в Москві, хто у Варшаві, всі на заробітках, - каже Влад. – Я також обрав собі шлях «заробітчанства» – в армії ж зараз непогано платять. Ну от і продовжую воювати…

Першим місцем, куди я потрапив на війні, була Волноваха. І почав мігрувати по всій бригаді. Я шукав своє місце, і мені його підшукували. В тих краях я вперше побачився з Валерієм Гудзем, який починав у бригаді командиром роти, потім став командиром батальйону, заступником командира бригади, а зараз командує 24-ою бригадою. А я назавжди запам’ятав, як він під час наступу на Білокам'янку командував, кричав, а я не розумів, хто це. «Идите за танком! Что вы делаете? Выполняйте приказы», - він вів всіх уперед. Яким був той бій? Море крику! Нещадний вогонь з усіх боків, хаос, бо не зрозуміло було іноді, звідки по тобі летить.

Там за короткий час я стільки цікавого побачив! Снаряди літають, по броні цокотять кулі. Тоді ми не взяли ці села, хоча намагалися. От там було найцікавіше. Щось робити - це рухатися вперед. У 2014 році лінії розмежування не було. Там було зрозуміло єдине - противник той, хто стріляє по тобі.

Біля Докучаєвська, це вже 2016 рік був, ми зайшли і обережно взяли терикони, закріпилися, викопали траншеї. Саме там я святкував 14 лютого. Ще думав: у всіх - день закоханих. А яке ж у мене кохання? До армії, чи що?

Війна чи то армія таки принесла в життя Шведа і кохання. У 2018 році, коли боєць був у Травневому на Світлодарській дузі, в це село, де залишаються жити мирні жителі, їздив мікроавтобус, який розвозив хліб. До дівчини, яка контролювала його роздачу, намагалися залицятися всі армійці. Крім Шведа. Але саме він одружився з нею! Побратими побачили весільні знімки у фейсбуці. І вже навіть не здивувалися: хто ще міг привернути увагу розумної гарної гонорової місцевої панянки? Саме Швед.

-У 2017 році я потрапив на позицію Зеніт під Донецьким аеропортом, - вертається до свого бойового шляху мій співрозмовник. - «Будеш старшиною», - намагався мене призначити командир роти Бахмат. «Ні. На ДШК хочу працювати», - відмовлявся я. «Тоді підеш на найгіршу позицію». – «Добре». Мене не просто налякати.

Це була посадка, видвинута на кілометр вперед. Позиція називалася «Метеор». Там не було де сховатися, постійно стрілкотня працювала. А по святах ще накидували ЗУ-шечкою чи БМП-шечкою. Могли і «Град» надіслати. Траншеї там спочатку були по коліно. З часом ми все зробили. Нам привезли збірні бліндажі, які ми вкопали в землю. Найнебезпечніше місце стало найкращим, настільки воно було укріпленим та облаштованим.

«ВЛАД НЕ ВЧИВСЯ ВІЙСЬКОВОЇ СПРАВИ, АЛЕ У НЬОГО Є ПРАКТИЧНО ВСІ НАВИЧКИ ЩОДО ЗНЕШКОДЖЕННЯ ЦІЛЕЙ»

- У 72-ій бригаді Влад Таранін служить давно, але спочатку він був у комендантському взводі, - пояснює командир 7-ої роти 3-го батальйону 72-ої бригади, а тепер заступник командира батальйону 58-ої бригади Богдан Гарнага, позивний Бахмат. - Після розформування взводу Влада перевели до мене в роту. Це був 2017 рік. Я йому відразу запропонував стати сержантом роти. Він відмовився, мовляв, не хочу бути командиром, не треба робити з мене великого начальника, тому, признаюся, я його за таку гоноровість відправив на позицію, яка розташована попереду Зеніта – «Метеор». Він не сказав мені на це ні слова, спокійно сприйняв новину. І дуже швидко зробив так, що позиція стала найбільш укріпленою. А хлопці його поважали за те, що не п’є, дисциплінований, володіє всіма видами зброї. Коли по «Метеору» працював танк, Влад не губився, чітко ставив задачі особовому складу. За рік нашого перебування в тих краях у підрозділі Влада загинув лише один боєць, хоча на інших позиціях гинули регулярно… Вважаю, що саме відповідальність Шведа, його вміння мотивувати людей і власним прикладом показувати їм, як діяти в різних ситуаціях, зберегли не одне життя. Попри те, що спеціально Влад не вчився військової справи, у нього є практично всі навички щодо знешкодження цілей.

Такі, як Швед, і є основою армії: прикриє спину, буде копати, піде безстрашно в атаку, витягне з поля бою… І як тільки бригада знову зайшла на лінію вогню, боєць повернувся на війну.

-Я ж і на промці з 1-им батальйоном встиг повоювати взимку 2017 року, - продовжує згадувати Швед. - Тоді було багато «трьохсотих». Мені сказали: збирай свою фантастичну команду і давай на підкріплення. Місяць там пробув. Промка - це активність, близька відстань до ворога. Там ми дивилися противнику в обличчя і не відчували час. Він летів. Дерева, які там стоять, можно зрізати і продавати на метал, бо вони нашпиговані кулями і уламками, свинцем. По дереву стукаєш, а воно аж дзвенить.

-Коли ми зайшли в Травневе, Швед зайняв лівий фланг і став нарешті головним сержантом взводу, - розповідає Бахмат.

- Бахмат таки дотиснув мене і змусив стати головним сержантом, - цьому факту Швед сам ніби дивується. – Я погодився на це, коли побачив, що просто немає кому зайняти цю посаду. Завжди доводиться робити те, чого не хочу...

Влад Таранін (праворуч) із Володимиром Русецьким (посередині) та Богданом Гарнагою, Бахматом. Всі троє віддано  захищають Україну з перших днів війни

- Він грамотно управляв всіма вогневими засобами, - продовжує Бахмат. - Коли аеророзвідники, які працювали на наших позиціях, загубили свій безпілотник, Влад провів групу його шукати майже до ворожих позицій. І показав, що досить вправно володіє навичками розвідника. На жаль, «пташку» не знайшли, але група повернулася без пригод, завдяки досвіду і майстерності саме Шведа. Це сержант, який може управляти боєм.

Підлеглі люблять Влада за його жарти, за те, що він - душа колективу. Тому і засмутилися, коли він сказав, що звільниться після закінчення контракту. Та я сам, чесно кажучи, не вірив, що він піде. Бо саме на таких бійцях і має триматися наша армія. Влад справедливий, чесний і порядний. Таких треба берегти і утримувати в армії всіма засобами. Я страшенно щасливий, що знаю такого бійця, і що такі хлопці вертаються в армію. Бо саме такі люди наближають нашу перемогу.

На війні важлива будь-яка робота. І Швед перший береться копати, носити, облаштовувати бліндажі та траншеї

-Чому я вирішив піти на гражданку? – Влад пояснював мені своє рішення ще рік тому на Світлодарській дузі. - Тому що держава кидала не одноразово. Перший контракт я підписав, коли ще був на срочці. І тому мені не положені були так звані підйомні - гроші за перший контракт. Хоча люди по десять тисяч за це отримували. Мені ж казали: не положено, бо ти підписав контракт відразу із срочки. Типу на срочці я отримував шалені гроші.Так! Аж 150 гривень на місяць. Типу, всім, хто пройшов срочку, цього достатньо. Чому так? Ніхто не може дати відповідь. Але я вважаю, це не чесно, не відповідально.

Ще таке було. Здайте документи до якогось свята: «Вам дадуть матеріальну допомогу». Подав. Всім прийшли гроші, а мені ні: «Тобі не положено - треба їхати у військову частину». А там мене назад відправляють. І так по колу. Не так важливі ті гроші, як справедливість!

Те, що армія діє дуже дивно, на відчепись, я на собі відчув дуже добре. Мені ж дали дві однакові нагороди «За зразкову службу» - в 2016 році і до 6 грудня 2018 року. Мені що, їх колекціонувати - збери 15 штук та отримай премію? Чи 16 -ту - в подарунок?

І попри такі прикрості, армія – все ж моє. Я, як кажуть, на всю голову віськовий. Стою на непоганій посаді - головний сержант роти. Люди мене слухають, розуміють, що я їм пояснюю, чого хочу. Завжди цікавляться, що потрібно робити. Якби ж мене хтось почув і все ж зробив, щоб старі офіцери совкового періоду пішли, а на їхні місця поставили тих, хто вже був на війні, щоб вони ухвалювали нормальні рішення, було б набагато краще.

«ВСІ ЗАВЖДИ БОЯЛИСЬ АРМІЇ, НАМАГАЛИСЯ ВІД НЕЇ ЯКОСЬ ВІДМАЗАТИСЯ. Я НЕ РОЗУМІЮ, ЧОМУ»

-Швед вражає мене своєю спокійною, правильною і щирою мотивацією, - говорить про Влада Тараніна волонтер Тарас Степура, який здружився з бійцями 7-ої роти і дуже багато з ними співпрацює. - Він дуже спокійний як людина, але при цьому жорсткий, як командир, і дуже конкретний. В ньому немає лицемірства, говорить все просто і прямо. Я не бачив, щоб він колись панікував, навіть у найважчих обставинах, ніколи не робить ніяких лишніх рухів. У мене багато друзів серед тих, хто воює. Хтось став відомим, хтось не попадає в камери журналістів. От Швед якраз із тих, хто не женеться за славою. Але познайомившись із ним, хочеться розказувати про нього всім, всьому світу. Саме так відбулося з режисером Вадимом Єрмоленком, який знімав фільм про 7 роту, подружився із Шведом і багато матеріалу зробив саме з ним. Швед – дуже надійний. Якби мене просили назвати найкращого бійця, з тих, кого знаю, я першим би назвав саме Шведа. Колись в розмові він сказав мені: «Україна - моя земля, і поки йде війна, я буду воювати». Він промовив це просто і зрозуміло, без пафосу, не на камеру. Бо для нього так справді і є.

-До армії я навчався в аграрному ліцеї, - говорить Влад Таранін. - Чесно кажучи, не хотів туди поступати, бо не бачив нічого перспективного для себе, не хотів працювати в сільській місцевості, а мріяв служити саме в армії. Два моїх брати пройшли службу, розповідали багато про це. От і я вирішив, що буду військовим.

Я прийшов у віськкомат сам, коли призов вже закінчився. Мені казали: давай на наступний рік вже... Але в той час якраз прийняли закон, який скасував строкову службу. Я відразу обурився: «Ви що, смієтесь? Я краще відслужу зараз». Мене навіть намагалися не взяти, відправивши на медичну комісію, бо у мене періодично тиск підвищувався. Казали: «Півроку підлікуєшся і потім будеш служити». Але медики після обстеження зробили висновок: все нормально. Знаєте, всі завжди боялись армії, намагалися від неї якось відмазатися. Я не розумію, чому.

У 2013 році я прийшов на строкову службу. І тут почалася вся ця двіжуха спочатку на Майдані, потім – на сході… В листопаді 2014 року я підписав контракт з 72-ою бригадою, бо в ній і служив.

Коли почалася війна, нас відкомандирували в штаб повітряних сил у Вінницю. Там розподіляли, хто куди вирушить. Мій товариш потрапив на війну і дуже скоро отримав важке поранення. Після обстрілу мінометом уламок потрапив йому в живіт, відрубав частину печінки, кишок... Мене це злякало, а розізлило. Як каже наш командир роти, який зараз став заступником командира батальйону в іншій бригаді, Бахмат: «Это же война».

Коли мені кажуть, що потрібно віддати країні борг, я не розумію цього? Я ж нічого у неї не брав, щоб тепер віддавати. А от захищати свою країну - інша справа. Якщо більшість буде поводити себе так, як більшість і поводиться: я не піду в армію, тому що там убивають, то хто тоді буде боронити нашу країну?

Найцікавіший зі зброї для мене АГС. Він найзручніший. З нього можна працювати в закритій місцевості, де тобі нічого не загрожує. І вражати на великі дистанції не одну ціль, а багато. А з автоматом ДШК треба виходити на пряму відстань з ворогом.

У документальному фільмі «На схід» режисера Вадим Єрмоленка Швед став головним героєм. Правда, як це і буває, найсмачніші епізоди, приправлені військовим сленгом, вирізали. Про це трошки розповів сам режисер:

-Вже на позиції «Метеор» Швед був навіть не сірим кардиналом, а все ж душею взводу, - говорить кінорежисер Вадим Єрмоленко. – Завжди перший брався за будь-яку роботу. Треба копати – копає, потрібно укріплювати позиції – носить мішки. І все без ниття, а з гумором: «Ну от вдома що ти будеш робити – зіп’єшся від бездіяльності, а тут подивись навкруги: всі хлопці рум’яні, підтягнуті». В готовому вже бліндажі радів: «Чудовий бліндаж. Тільки миші зі стелі падають»… Я все літо 2017 року, та й частину весни з осінню, провів на «Метеорі», - знімав війну. І вже тоді звернув увагу на Влада Тараніна та Володимира Русецького. Через рік, побачивши їх командирами основних позицій, щиро зрадів, бо вони швидко вчаться, і до них прислухаються. Крім того, що Швед хороший боєць, він ще й толковий хазяїн – люди у нього вдягнуті, погодовані, є де помитися, попрати речі. Що головне в чоловікові, в солдатові? Щоб не напрягав, не нив. Він все робить залюбки. Такі люди – штучні. Коли всі б’ються за місце біля годівнички, саме такі відходять в бік. Але коли потрібно йти в бій – чому не я? Швед – абсолютно книжковий герой, хемінгуеївський. І у нього не просто жарти, а самоіронія, він передусім підсміюється з себе. І це – дуже цінно. Принаймні для мене.

Бійці 7-ої роти Влад Таранін та Дмитро Коваленко з кінорежисером Вадимом Єрмоленком. Обидва піхотинці зараз  на фронті

-Оселедець вибриваю регулярно, - Швед не сказати, що ретельно слідкує за своєю зовнішністю, але все ж носить або чуб, або відпускає розкішну бороду. - Буває, виростає довгий оселедець, такий, справжній. Я і вуса іноді відпускаю.

-Як справжній козак?

-Та який я козак? Я – піхотинець! А позивний Швед мені придумали в 2015 році, бо я тоді носив величезну бороду. Хтось сказав: «Ти на вікінга схожий. А шведи - нащадки вікінгів. Будеш Швед». Так і звуся тепер. Мені подобається.

Віолетта Кіртока, Цензор.НЕТ