7 січня 1974 року була створена дирекція ДПЗ-28, що будується. У 1980 році була виготовлена перша партія підшипників для КамАЗу. У травні 1989 року завод випустив 100-мільйонний підшипник...
7 січня 1974 року була створена дирекція ДПЗ-28, що будується. У 1980 році була виготовлена перша партія підшипників для КамАЗу. У травні 1989 року завод випустив 100-мільйонний підшипник. Ми звернулись до генерального директора ВАТ «ЛПЗ» Володимира Цибульського з проханням розповісти, з якими результатами колектив зустрічає своє 25-річчя.
Олександр НАГОРНИЙ
— Володимире Івановичу, думається, що наших читачів насамперед цікавить, що дає підприємство, котре належить шведській корпорації SKF, жителям Луцька, області, країни? — Перш за все декілька слів про SKF. Корпорація зі штаб-квартирою в Гетеборзі, Швеція, яка готується через рік відзначити 100-річний ювілей, має 82 заводи в 25 країнах світу і нараховує більше 40 тис. працюючих. Торгові представництва та офіси SKF знаходяться в 130 країнах. Річний обсяг продажу становить майже 7 млрд. доларів США. Корпорація займає лідируючі позиції на ринку підшипників, контролюючи майже 25 відсотків його обсягу. Тепер по суті запитання. В першу чергу важливо те, що більше, ніж 1700 працівників підприємства, а також майже 800 чоловік, що працюють на колишніх дочірніх підприємствах, надаючи послуги заводу, ось уже протягом семи років мають стабільну роботу і хорошу заробітну плату. До речі, середньомісячний її рівень в еквіваленті повної зайнятості, тобто без лікарняних, за минулий рік становить 1405 гривень, а за грудень 2005 року — 1662 гривні, зокрема по категорії робітників – 1615 гривень. Що ж стосується відрахувань до державного та місцевих бюджетів, то лише за 2005 рік підприємством сплачено сумарно майже 25 млн.гривень обов’язкових платежів, із них 4,5 млн. гривень податку на прибуток, майже 6 млн. гривень митних платежів, 3,3 млн.гривень прибуткового податку від заробітної плати працівників, 432 тис. гривень плати за землю та інше. Відрахування в Пенсійний фонд — 8,3 млн. гривень. А це означає, що 1920 лучан отримають пенсії, завдячуючи діяльності ВАТ “Луцький підшипниковий завод”. — Пригадується, що навколо купівлі акцій ВАТ “ЛПЗ” іноземцями кипіли пристрасті: і на заводі, де діяло дві профспілки, і в місті. Наскільки це важкий був період для адміністрації, всього колективу? — Насамперед потрібно сказати, що Радою директорів заводу та особисто тодішнім генеральним директором Володимиром Меркуловим була проведена титанічна робота по пошуку профільного стратегічного інвестора і великою удачею стало те, що акції підприємства придбала корпорація — світовий лідер у виробництві підшипників. Ми відчули опір певної частини працівників, окремих профспілкових активістів. У місті розповсюджувались чутки, нібито шведи купляють завод для того, щоб його закрити як конкурента. Слава Богу, що вистачило терпіння та мужності перебороти всі перешкоди, в чому значна заслуга газети “Волинь”, яка підтримала дії керівництва підприємства. Так само, як і керівництво області та міста. Що стосується профспілок, то їх і зараз у нас діє також дві, але рівень взаєморозуміння з адміністрацією значно вищий, хоча спори та відстоювання позицій бувають гарячими. — Яка доля тих ветеранів, котрі 25 років тому починали будівництво заводу, а в 1991 році уже виробили близько 15 млн. підшипників? Чому так все водночас розвалилося? Чи могло бути інакше? — На підприємстві налічується зараз 340 ветеранів, що пропрацювали на заводі більше чверті віку, зокрема і ваш покірний слуга. Разом з тим кількість працівників порівняно з 1991 роком зменшилась більше, ніж вдвічі. Падіння обсягів виробництва та продажу в 90-х роках було неминучим. Адже споживачами підшипників по рознарядках Держплану були в основному автомобільні, тракторні та машинобудівні заводи країн колишнього Радянського Союзу, які одночасно зменшили випуск техніки в 5-10 разів. Після розвалу Союзу ми залишились і без експортних контрактів. І знадобилось 4-5 років для створення власної збутової мережі та ефективного маркетингу. Іще до приходу інвесторів у 1996-1997 р.р. ми почали поступово відновлювати обсяги. Відрадно констатувати, що за “шведський” період обсяги виробництва зросли в 6,5 раза відповідно до 1997 року. Більше того, в 2005 році ми перевищили обсяги продажу найкращого за радянський час 1991 року в 1,7 раза. Не хочу хвалитись, але знаю, що в Україні мало знайдеться підприємств, котрі досягли хоча б рівня того періоду. — Що сталося з інфраструктурою: гуртожитками, профтехучилищем, дитячими садками тощо? Як нині дирекція вирішує соціальні питання? — Ми керуємося західною моделлю діяльності, яка передбачає що компанія не виконує не властиві для її профілю функції. Головним завданням соціальної політики керівництво заводу вважає забезпечення можливості працівникам заробляти достойну заробітну плату і самостійно вирішувати соціальні проблеми. Разом з тим підприємство забезпечує працівників пільговими путівками на лікування та відпочинок, надає фінансову допомогу у випадку важких захворювань або хірургічних операцій. Ми фінансово допомогли безпроцентними позиками працівникам заводу, котрі проживали в гуртожитках, викупити це житло. Незважаючи на те, що дитячі садочки вже давно передані на баланс міськно, нещодавно за наші кошти зроблено ремонт в дитячому садочку на суму 27 тис. гривень. А з технічним училищем № 9 працюємо згідно з контрактами. — Чи луцькі підшипники та їх компоненти за своєю якістю уже не поступаються продукції західних заводів? Чи можемо ми в нинішніх умовах, коли у нас дорожчі енергоносії, успішно конкурувати із російськими виробниками? — На жаль, поки що поступаються. Тому що ми не можемо гарантувати стабільність на окремих технологічних операціях. В певній мірі це не забезпечується обладнанням (наприклад, по термообробці), а нерідко недостатнім рівнем кваліфікації або відповідальності наших людей. Скажемо так: наша продукція вже краща, ніж їх аналоги з країн СНД, але ще не досягнула рівня західних компаній по всій номенклатурі. Разом з тим поставки на Захід з кожним роком зростають і складають уже половину наших обсягів. З точки зору ціни нам важко конкурувати з росіянами, тому ми намагаємось конкурувати за рахунок якості продукції та кращим сервісом. З іншого боку, ми усвідомлюємо, що в Росії завжди енергоносії будуть дешевшими і тому потрібно знаходити технологічні резерви зниження затрат. — Відомо, що інвестори виконали всі умови договору і підприємство стало модернізованим і прибутковим. Чи задоволені власники корпорації зробленим і що їх не влаштовує на підприємстві, в Україні? — Дійсно, SKF виконала всі зобов”язання згідно з інвестиційним контрактом. У виробництво вкладено 16,2 млн.доларів США прямих інвестицій. Крім того, 100 відсотків прибутку (а завод працює з прибутками уже 4 роки) залишається у розпорядженні підприємства і направляється на розвиток та модернізацію. Власники в основному задоволені діяльністю підприємства, особливо роботою по розвитку бізнесу компонентів та темпами модернізації. Хоча вони розраховували на те, що швидше буде мінятись менталітет працівників та розуміння психології ринкових відносин. У стосунках з державою Україна SKF не зовсім влаштовує дві речі: політична нестабільність та чехарда зі змінами податкового законодавства (часто це безглузді зміни, як це було в березні та липні 2005 року), тобто відсутність чітко визначених умов ведення бізнесу. — Чим відрізняється робота колективу за радянських часів у час найбільших досягнень і в ринкових умовах сьогодення? Чим відрізняється нинішній працівник від колишнього? Як щодо експлуатації трудящих? — Ще 7-8 років тому мені навіть не могло прийти в голову, що на нашому заводі налагоджувальником токарних верстатів буде працювати спеціаліст з Німеччини, а Рада директорів буде такою інтернаціональною: німець, швед та українець, а мова її засідань – англійська. Може й повільно, але все-таки міняється менталітет працівників. Сьогодні значно легше проявити себе та заробляти вищу зарплатню тим, хто талановитіший, хто краще підготовлений. Ми виробили продукції в 1,7 раза більше, ніж в 1991 році, а кількість працюючих при цьому зменшилась більше, ніж у 2 рази. Звичайно, зросла інтенсивність праці, але це супроводжується майже восьмиразовим зростанням заробітної плати до рівня 1997 року, впровадженням прогресивної технології та поліпшенням умов праці. Тому вважати це експлуатацією не можна. Так, рівень життя українців нижчий, ніж у шведів. Але Швеція досягла його також не відразу. Крім того, потрібно порівнювати не лише рівень зарплати, а й рівень споживчих цін, вартість комунальних послуг тощо. — Які стратегічні плани ВАТ “ЛПЗ” хоча б на наступну п’ятирічку? — В корпорації діє чітка система стратегічного планування. Восени минулого року ми захистили такий план для “ЛПЗ” на період до 2010 року, яким передбачено за рахунок нових ринків та бізнесів, що нам будуть передаватись від інших заводів SKF, за 5 років збільшити обсяг продаж виробництва в 3,5 раза. Буде освоєно виробництво нових видів продукції для споживачів в США, Індії, Бразилії, Німеччині та інших країнах. Передбачено також ріст зарплати більше, ніж в 3 рази до сьогоднішнього рівня. — Як відомо, західні господарі не люблять парадність та даремну трату коштів. Як буде відзначено 25-річчя заводу? — Відзначимо ювілей ми досить скромно. 1 лютого на півтори години завод буде зупинено і безпосередньо на виробничих площах відбудуться збори з участю всіх працівників заводу, а також невеликий концерт артистів Волинської філармонії. Буде продемонстровано 12-хвилинний фільм про історію підприємства. Близько 20 працівників рекомендовано до нагородження грамотами, подяками та урядовими відзнаками. От і все. А на 30 тисяч гривень, зекономлених на святкуванні, за рішенням Ради директорів ми закупили побутову техніку та комп’ютерне обладнання для Луцького будинку престарілих та міського центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів (по 15 тисяч гривень кожному). Нехай в день ювілею заводу і для пацієнтів цих соціальних закладів буде свято.
