Діалог з президентом центру суспільних медіа Андрієм Шевченком
У 1991 році, коли була проголошена незалежність України, Андрієві виповнилось лише п’ятнадцять років. В 2004 році Андрій Шевченко став одним з творців «5-го каналу», що відіграв ключову інформаційну роль в Помаранчевій революції...
Діалог з президентом центру суспільних медіа Андрієм Шевченком
Олександр НАГОРНИЙ
В 1991 році, коли була проголошена незалежність України, Андрієві виповнилось лише п’ятнадцять років. В 2004 році Андрій Шевченко став одним з творців «5-го каналу», що відіграв ключову інформаційну роль в Помаранчевій революції.
— Андрію, як ви себе почуваєте на п’ятому місці у виборчому списку блоку Юлії Тимошенко, враховуючи, що позаду вас прізвища таких відомих особистостей, як Левко Лук’яненко, Григорій Омельченко, Олег Білорус та інші? — Відчуваю величезну відповідальність. Думаю, що це рішення БЮТ — потужна оцінка і мене, і нашої професії в цілому. Це знак, що в цій команді цінують такі якості, як професійність, принциповість, чесність. — Яка ваша роль у виборчому блоці? — Я не є працівником Центрального виборчого штабу, партійним політиком. Я залишаюся поза партією і це було однією із моїх умов входження у виборчий список. Я зустрічаюся з людьми, виступаю в ефірі і т.д. — Скажіть, хто готує для Юлії Тимошенко підбірки матеріалів із ЗМІ з тих чи інших проблем і наскільки вони об’єктивні? — В центральному штабі БЮТ, який очолює Олександр Турчинов, працюють аналітики і в мене є враження, що вони дають добротний продукт. Я знаю, як люди серйозно працювали під час газової кризи з цифрами, фактами. На підставі таких аналітичних розробок, виступів у ЗМІ можна приймати серйозні рішення політичним лідерам. — Преса повідомляє про нові анонімні брудні листівки, зокрема, нібито Юлія Тимошенко рекламує жіночі прокладки «Котекс». Звідкіля вітер віє? — Комітет виборців України нещодавно провів «круглий стіл», де було сказано, що найбільше чорного піару використовується проти Юлії Тимошенко. Опоненти розуміють нашу силу. Мета: вибори перевести в «безпрєдєл». Це не допоможе, бо ми пам’ятаємо, що було рік тому, чим були заліплені паркани і якою була політична реклама. І це не завадило перемогти Віктору Ющенку. Я думаю, що багато людей хотіли б розсварити Юлію Тимошенко і Віктора Ющенка. Хай правоохоронці доводять цю справу до кінця. — Пане Андрію, ви тепер ближче спілкуєтесь з Юлією Тимошенко, яку один наш колега назвав «Лукашенком в спідниці». Наскільки її стиль роботи авторитарний? — Я точно знаю, що це найефективніший політик в Україні. І знаю, що вона здатна досягати мети. Поки ця людина працює на країну, нікого сильнішого не буде навколо неї. Це фантастично цікава особистість, жінка, яка вміє кокетувати, але може бути по-чоловічому жорсткою, прислухатись до порад. Коли Юлія Володимирівна допрацьовувала виборчу програму, а я був у Донецьку, вона по телефону зачитала той блок, де йшла мова про ЗМІ і попросила поради. І я згодом виявив ті речі, про які тоді говорив. Для мене це дуже важливий знак. — Чи не шкодуватимете, що пішли в політику, вибравши БЮТ, де буде колективна відповідальність? — Я ніколи не боявся входити в жодні команди, скільки б не лякали, що доведеться відповідати за всіх. Не ідеальними були ті люди, які робили «5-ий канал» телебачення, ті, з якими ми створювали київську незалежну медіа-профспілку, боролися з темниками, цензурою. Мене це не зупиняло з однієї причини: поки я маю можливість працювати над тим, у що вірю, буду це робити. — Як поставилися до вашого вибору колишні соратники-журналісти? — По-різному. Було і несприйняття. Були мої друзі, які сказали: «Молодець, сильний вибір. Ти гідний росту і здатний робити великі речі для країни». Я пригадав, що так було не раз в моєму житті. І коли я йшов із «Нового каналу», де впроваджували темники, мені теж говорили: «Посидь, перетерпиться». І коли ми придумали «5-ий канал» та йшли домовлятися з Порошенком і Ющенком, скільки друзів казали: «Ми не розуміємо такого кроку. Це утопія». Так само мені говорили, що не розуміють мого бажання перейти на перший канал, вважаючи утопічною ідеєю суспільне телебачення. Але якщо знаєш, навіщо це робиш, треба йти. У БЮТ мені сказали, що поділяють мої принципи і будуть допомагати в Комітеті з питань свободи слова у парламенті. У свій час я був позаштатним консультантом цього комітету. Раніше секретарем цього парламентського комітету протягом двох скликань був мій тато — Віталій Шевченко. — Відомо, що ваш батько також йде у Верховну Раду, але за виборчим списком блоку Костенка—Плюща. Чому так розійшлися ваші шляхи? — Мій батько теж журналіст, який в часи перебудови очолював дуже відому київську газету «Молода гвардія». Він показав мені приклад якісної і чесної журналістики. Він мав пропозиції від різних політичних сил, але в нього сильне почуття обов’язку. Це людина з незаплямованою професійною і політичною репутацією. Батько був членом Народного руху з 1989 року, одним з тих, хто створював Українську народну партію. — Андрію, чому ви пішли з «5-ого каналу»? — Цей канал для мене на все життя. Він почався з того, що я, Роман Скрипін, Данило Яневський на комп’ютері відкрили чистий файл і я набрав перші придумані мною слова: «Канал чесних новин». Я пішов з нього, щоб робити новий проект, який повинен був стати найважливішим для журналістів — це суспільне телебачення. Верховна Рада успішно завалила законопроект про суспільне телебачення. Як віце-президент Національної телекомпанії я подав у відставку. У новому парламенті ми почнемо роботу з чистого аркуша. — Чи не здається вам, що ведучі «5-ого каналу» стали надто заангажовані, демонструють свої політичні пристрасті, суб’єктивізм? — Я вважаю, що канал дуже сильно виріс як бізнес-проект. Щодо ведучих, то ми — живі люди з своїми емоціями. До виборів ми дуже жорстко казали, що ведучі повинні бути відстороненими, максимально повинні приховувати своє ставлення до політиків, емоції. Мені здається, що тепер у вечірньому ефірі каналу взято ставку на суб’єктивний авторський підхід і це заохочується. Таке рішення дискусійне. Мені, як глядачеві, воно видається слабким ходом. Але я знаю, що це канал, який ніколи не буде виконувати вказівки Порошенка тільки тому, що він є фактично його власником. Хоча є вже нюанси, коли замість дискусії представників двох політичних сил виступають члени блоку «Нашої України» без опонентів, комфортно. Це тривожить. — Ви різко висловлювалися про роботу на телебаченні В’ячеслава Піховшека. Чи вам не здається,що, можливо, це його щира переконаність у своїй правоті? — Здається. Слава чесно говорив, що «Епіцентр» він робив для одного глядача, чиє ім’я — Леонід Кучма. Саме тому він не повинен би залишатися телеведучим каналу «1+1». Я впевнений у тому, що журналісти, політики, які мали б цінувати свою гідність і котрі почали ходити на його програми, нанесли дуже болючий удар по нашій професії. Йому треба великий карантинний період, щоб люди пробачили, що він робив з професією. Я йому не раз про це говорив у очі. Він не був журналістом. Він був пропагандистом, добросовісно виконуючи пропагандистську спецоперацію. — Ви були в Японії з Президентом. А через кілька днів з’явився лист журналістів до Ющенка з приводу його реакції на інформацію про поведінку сина. І ваш підпис був другим. Ви відчували моральні муки? — Звичайно, тим більше, що мені як віце-президенту Національної телекомпанії писати листа Президенту про те, що він повинен попросити вибачення у нашого колеги з «Української правди» Сергія Лещенка — це ще й означало ризик для мого статусу. Я вважаю, що це був момент істини для професії. Поставили свої підписи 800 журналістів, які в переважній більшості підтримували цю владу, тримали кулаки за Ющенка. — Враження таке, що ви не йдете на компроміс, максималіст. Це вам не шкодить? — Очолювати Національну телекомпанію, «5-ий канал» чи інше мас-медіа ціною компромісів я не хочу. Це злочин, бо означає ганьбити професію. Так, я максималіст, тому що знаю, коли хочеш переплисти річку з швидкою течією, то треба брати вище. Нам вистачало так званих реалістів, прагматиків, які замість того, щоб ставити по-справжньому благородні цілі, казали: давайте маленькими крочками щось робити, ось тут трошки, а там потерпимо, десь між крапельками дощу пробіжимо, заплющимо очі, з тими примиримось. — І нарешті, про те, що вже «дістало». У нас, старшого покоління, ностальгія за кращими радянськими фільмами, прекрасними спектаклями, балетами тощо. Вам подобається сьогоднішня продукція: гангстерське кіно, попса з Сердючкою і Кіркоровим і т.д.? — Мені це болить. Я на Новий рік перемикав канали і ні на жодному не міг зупинитися. У мене росте донька Марічка, їй півтора року і мені не байдуже, що вона бачитиме на екрані. Це ще одна причина, чому я йду у Верховну Раду.
