Ветеран-фронтовик з Маневиччини відсвяткував 100-літній ювілей - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.21 € 30.92
Ветеран-фронтовик з Маневиччини відсвяткував 100-літній ювілей

Святкування сторічного ювілею ветерана.

Фото Юлії Музики

Ветеран-фронтовик з Маневиччини відсвяткував 100-літній ювілей

Степан Матвійович Євпак із Галузії пройшов пішки з боями Прибалтику, Румунію, Югославію, Болгарію, Бельгію та Австрію й зустрів День Перемоги в окопах в Альпах

«Якось і самому не віриться, що ж то мені вже аж 100 років…» – посміхаючись, каже поважний ювіляр, який, не рахуючи військової служби в 1944-1946 рр., все життя провів у своєму рідному селі Галузія. Вже тільки останні два роки він мешкає у доньки Валентини в Карасині. Як розповідають його рідні, у сімдесят літ дідусь Степан ще міг за раз скосити гектар сіна, а до 80-річчя не знав що це таке, коли щось болить.

Три місяці пробув Степан Євпак у партизанському загоні О. Сабурова. «Дали мені винтовку, – згадує ветеран, а до того я й не бачив, яка вона є. Показали, як закладати патрони, як стріляти, і відразу ж треба було йти воювати в Маневичі (нині Прилісне), де тоді із двох гармат-«сорокап'яток» обстрілювали німців. Далі разом із партизанським загоном попрямував на хутір Лоше, брав участь у боях за визволення від фашистів Маневич. Після звільнення райцентру Степана Матвійовича призвали до армії й відправили на розподільний пункт у Луцьк, звідки після «учебки» він потрапив на фронт у Прибалтику.

«Якось і самому не віриться, що ж то мені вже аж 100 років…» – посміхаючись, каже поважний ювіляр.

Після поранення у Литві в бою біля міста Каунас і лікування у Саратовському госпіталі, фронтовик знову став у солдатський стрій, і пройшовши пішки з боями Румунію, Югославію, Болгарію, Бельгію та Австрію, зустрів День Перемоги в окопах в Альпах. «Якраз ми були в траншеях, коли німці, що були навпроти нас, підняли білий прапор», – згадує дідусь Степан. Після закінчення Другої світової війни він повернувся на батьківщину. А у серпні 1945 року у складі протитанкового артилерійського полку був відправлений на місяць у Маньчжурію на Радянсько-Японську війну. Потім ще до 9 травня 1946 року служив у Хмельницькому.

Степан Євпак із наймолодшою правнучкою
Степан Євпак із наймолодшою правнучкою

– Довге життя прожив… Важко було і воювати, і в колгоспі працювати… – ділиться ветеран, який був найстаршим сином у багатодітній сім'ї. Рано помер батько, а за ним і мати, й Степан Матвійович став годувальником в сім'ї, де ще було четверо молодших дітей.

Каже він, що пішло на фронт із Галузії вісімдесят чоловіків, а повернулося лише сімнадцять. Село було понищене німцями, люди й поїсти не мали чого, а мусили задаремне ходити щодня тяжко працювати в колгосп. Згадує, що були часи, коли йшов на цілий день на колгоспну косовицю, а не було взяти з собою й пляшки молока чи окрайця хліба. Брав торбу, аби додому в ній принести хоч жменю трави…

«Я ще на волах їздовим у колгоспі був», – каже ветеран, зауважуючи, що перші десятиліття колгоспної праці були найтяжчими в його житті. «Ото робимо-робимо, урожай зібрали, на залізничну станцію в Маневичі відвезли, у вагонах хтозна куди все відправили, а сам – що хоч їж…»

Нині Степан Євпак оточений турботою своїх рідних і на життя не нарікає. Дідусевий телефон, який він отримав ще в 2004 році від управління соцзахисту як ветеран війни, у день його 100-річчя не змовкав від дзвінків і вітань.

Охоче приймав ветеран війни вітання у день свого сторіччя від голови Прилісненської сільської ради Ігоря Терещенка та його заступника Олексія Гнатюка, голови районної організації ветеранів війни і праці Дмитра Фальковського, голови ветеранської організації с. Прилісне Михайла Романіка, в. о. старости Галузійського старостинського округу Івана Шпака та лісничого Галузіївського лісництва Віктора Снітка, які бажали поважному імениннику та його родині – п'ятьом дітям, дев’ятьом онукам і шістьом правнуком – міцного здоров’я й усіх гараздів на довгі роки. Степан Матвійович сяяв від такої уваги до себе, і радо ділився спогадами про пережите, раз по раз кажучи мені: «Питайте мене шось ще…».

Юлія МУЗИКА


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.