ЖИТТЯ І ПІСНІ ВАСИЛЯ ЧЕПЕЛЮКА

Волинь по праву гордиться своїм співучим сином — народним артистом України Василем Чепелюком. Його ніжний голос, пісні полюбилися волинянам з найвіддаленіших куточків області. Адже Василь Чепелюк виступає на сценах не лише обласного центру, а й сільських будинків культури і клубів. Виповнилося десять літ з часу присвоєння йому високого і почесного звання народного артиста України

Анастасія ФІЛАТЕНКО

—Василю Адамовичу, розпочинається новий рік, одинадцятий рік відтоді, як ви, син волинських хліборобів, стали народним артистом України. Цікаво, яким вам бачиться рік, що настав?
— Скажу відверто, що відчуваю душевний спокій, бачу перспективу у творчості і завтрашній день не лише свій власний, а й, що дуже для мене знаменно, — України. Навіть при тому, що, слухаючи радіо, дивлячись телебачення, часом душу огортає зневіра. Але все одно почуття патріотизму, віри в єдність нашої нації, те, що ми є нарешті самостійною державою, перемагає.
— Ми бачимо Василя Чепелюка на концертах, радіємо кожному вашому виступу, а, крім того, ви, наскільки мені відомо, ще маєте й студентів?
— Так, я викладаю вокал в інституті мистецтв Волинського державного університету імені Лесі Українки. Запросили мене, і я погодився читати лекції з вокалу та диригування студентам Рівненського гуманітарного університету, де теж є інститут мистецтв. В цьому році планую серйозно зайнятися наукою. А ще готую до друку збірочку власних пісень.
— О, про це хотілося б взнати докладніше.
— Ще небагато створив мелодій до пісень, з якими виходжу до людей, — поки що сім. Крім пісень, які сам виконую на сцені, є і хоровий твір «Княгиня Ольга». Мене радує, що його взяв до виконання хор інституту мистецтв Волинського університету імені Лесі Українки. Співпрацюю з поетом Василем Геєм, мені припав до серця його вірш «Щедрість». Адже це і про моє дитинство, про ті світлі празники, які на все життя лишилися у моїй душі. Сподобався твір поета Миколи Луківа «Матері». Думаю, що гарна пісня вийшла. Співпрацюю з Миколою Гнатюком. До речі, пісня «Княгиня Ольга» на його слова.
— Довелося чути цей твір у виконанні названого вами хору та ще й з участю юного соліста Сашка Мархалевського.
— Справа в тому, що до мене у свій час звернулася його мама, аби я попрацював з цим голосистим хлопчиком. Нині він навчається у музичній спецшколі-інтернаті у Києві. Майбутнє покаже як складеться його доля. Але, гадаю, те, що він співає у парі зі мною і з хористами, надало пісні особливого звучання.
— Пригадую вашу розповідь про те, як ви купалися у джерелі Святої Анни, що в Почаєві, як після того, як тричі занурювалися у дев’ятиградусну воду (вона такою є навіть улітку), відчули себе дужчим. Як ви сказали, було таке враження, що ніби крила виросли. Цікаво, не повторили подібного на Водохреще?
— Певно, я (весело сміється) — боягуз. Не так давно їздив до Почаєва. Але цього разу не насмілився до купелі в цьому джерелі, адже надворі стоїть зима. Та ноги я там помочив, і вмився тією, вважаю, цілющою водою. Бо знову ж таки було відчуття, що скинув з себе якийсь тягар. Взагалі маю сказати, що більше навернувся до Бога, церкви, християнства.
— Чи не пов’язано це з пережитою вами автокатастрофою?
— Мабуть, що так. Я переконаний, що якісь сили пошкодували мене, вирішили, що не настільки я грішний і не так багато зробив для людей чогось поганого, щоб забрати мене з цього світу. Часом думаю над тим, що хтось невидимий є над нами, скеровує на правильний шлях. Якщо відверто — радію тому, що маю змогу нині іти до людей з піснею, що повернувся до життя звідти, звідки вже, здавалося, немає вороття.
— Ви волинянин, що для вас особисто значить Волинь?
— З позиції прожитих років все більше і більше залюблююся у рідний край. Адже це місце, де я народився, де живуть мої батьки, де ходили по землі, трудилися, народжували дітей мої пращури. Волинь для мене щось особливе, про що не виповісти словами. Я щиро радію, коли бачу нові гарні хати на нашому Поліссі. А над тими хатами телевізійну «тарілку», яка дає змогу волинянам приймати у тих гарних хатах інформацію з цілого світу. Я бував у різних регіонах України, вони по-своєму гарні, але скажу відверто: моє серце завжди рвалося на Волинь.
— Ваш унікальний тенор припав до серця слухачам у Німеччині, Польщі, Скандинавських та й інших країнах. Цікаво, яким було ваше відчуття після повернення на Волинь?
— Мушу сказати, що і радісне, і трішки печальне. Наприклад, якось поверталися із зарубіжної гастрольної поїздки, де майже не бачили чорноземів, а ліси і скелі, і клаптики землі. Але в той же час — як там гарно живуть люди! Коли побачив весною на Горохівщині які скиби чорнозему лягають за плугом, стало дещо гіркувато — чому при такому багатстві ми порівняно з іншими європейцями бідні? Не тільки тоді подумалося, а й повсякчас не полишає мене думка, що багато чого залежить від нас, що кожен з нас має бути господарем на своїй землі, господарем будинку, де живе.
— Ви родом з Ківерцівського району. Цікаво, щось добре народний артист Василь Чепелюк зробив для свого села?
— Родом я з Холонева. Там батьківська хата, там зробив перші свої кроки, там беруть витоки мої пісні. Воістину моє село для мене найкраще у світі. Я не є багатою людиною і не можу зробити для своїх земляків того, що вони заслуговують. Але співав я у своєму сільському клубі разом з артистами філармонії, Волинським народним хором. У Скандинавській місії пані Лонюк виділила для нашого села 26 комплектів білизни, ковдр, простирадл для дільничної лікарні. Привозив я туди гуманітарну допомогу, продуктові набори для людей, які найбільш цього потребували. Звичайно, все це зробив я з допомогою добрих людей, за що їм дуже вдячний. Щиро радів з того, що зумів створити свято для всього села, яке стало і моїм особистим святом.
— Ваші батьки вже дочекалися і правнуків.
— Радіємо разом з дружиною Тетяною за своїх двох синів. Хороші вони у нас діти. Але, певно, ще більша дідусева і бабусина любов — наші онуки. Сашкові вже вісім років, а Анночці — два рочки. Це моя радість, моя втіха. Скажу відверто — я їм усе дозволяю і нічого для них не пошкодую.
—Треба зрозуміти, що у народного артиста, соліста обласної філармонії, клопотів вистачає — і вдома, і на роботі. Але, певно, все це лишається за тією межею, яка відділяє вас як співака від сцени. Люди чують ваш чудовий голос і недарма нарекли Василя Чепелюка волинським соловейком.
— Я завжди про це пам’ятаю і хочу виправдати довіру людей. Не згоден з народним депутатом Іваном Плющем, котрий і в Луцьку, і якось по телебаченню сказав, що різниця між народним артистом і народним депутатом в тому, що першому дають звання на все життя, а другому його треба підтверджувати на наступних виборах. Думаю, що не тільки я, а й мої колеги-артисти постійно відчувають на собі відповідальність. Соромно було б жити старим творчим багажем. Готуюся до кожного концерту, до кожного виступу, аби з новими піснями йти до людей, особливе напруження переживаю під час своїх сольних концертів.
— Тож будьте, Василю Адамовичу, завжди у формі, щоб ваш чарівний голос ще багато років радував нас, щоб ви творили добрі діла на Волині і для волинян.