На жаль чи на щастя, але в усіх нас є минуле. У політичних сил - також. І якщо зі скривдженого батьком у дитинстві хлопчика не обов’язково виросте садист, але завжди - невдаха, то з партіями складніше. Хоча в їх «дитинстві» - теж відповіді на питання про їхню політичну зрілість...
На жаль чи на щастя, але в усіх нас є минуле. У політичних сил - також. І якщо зі скривдженого батьком у дитинстві хлопчика не обов’язково виросте садист, але завжди - невдаха, то з партіями складніше. Хоча в їх «дитинстві» - теж відповіді на питання про їхню політичну зрілість.
Сергій ПОБЕРЕЖНИЙ
У нинішній парламентській кампанії братимуть участь партії і блоки різні: відомі і щойно створені, великі й маленькі. Але, якщо вірити сьогоднішнім соціологічним прогнозам, то шанси бути головними серед рівних, тобто, сформувати уряд, мають лише дві сили — Партія регіонів і блок «Наша Україна». Саме на основі їхніх майбутніх фракцій буде формуватися більшість, і, відповідно, Кабінет. Спрогнозувати, яким він буде й у першому, і в другому випадку можна, звертаючись до джерел цих політичних сил, занурюючись в їхнє минуле.
ДО ОСНОВИ, А ПОТІМ... «Наша Україна» у порівнянні з регіонами - стареча. З точки зору політичного віку, і, відповідно, досвіду. Блок цей, сформований ще в 2002-у, має серед фундаторок найдавніші в новітній історії партії. Наприклад, Народний Рух України, Конгрес українських націоналістів й інші. Разом з цими партіями в блок прийшла й ідеологічна складова. «Наша Україна» - блок правоцентристський, ліберальний. Партія регіонів як прожект виникла відносно недавно, і, як це часто трапляється в сучасній українській політиці, під визначений проект. Таким проектом виявився Віктор Янукович, точніше, просування його у велику політику. Одна із сотні партій, якою на той час керував віце-прем’єр Володимир Семіноженко, підходила якнайкраще: і тому, що в назві було слово «регіони», і тому, що нічим особливим партія не виділялася (читай - не була заляпана). Ідеологія ж регіонів ніколи не була чітко визначеною, і до сьогодні в ній немає системності, що не дозволяє втиснути її в класичні форми. Схильність до політичної кон’юнктури призводить до того, що партія намагається реагувати на «попит» електорату, заводячи себе в ідеологічний тупик, наприклад, виступаючи одночасно за єдину українську церкву і присвоєння російській мові статусу другої офіційної.
І ЗНОВУ БІЙ... У той же час антагонізм названих політичних сил найбільш яскраво проявився в період президентської кампанії 2004-ого і Помаранчевої революції. Віктор Ющенко і Віктор Янукович стали уособленням цієї антагоністичності, що розуміє під собою як різні цілі і методи політичної боротьби, так і політичну систему. Власне, у той час країна виявилася розділеною не тільки географічно і ментально на Схід і Захід, але, що не менш важливо, відбувся і часовий поділ. І якщо прихильники «Нашої України» виступали за впевнений рух уперед, за зміни, за євроінтеграцію, то прихильники регіоналів проголошували ту саму стабільність, від якої нудило в країні Кучми, при цьому, боячись відірватися від імперської спідниці Росії. Найбільш образно різниця команд усе-таки проявилася саме на Майдані, точніше на двох. Пригадуєте атмосферу, що панувала в центрі Києва, де на сцені виступали співаки, поети, інтелектуали, і безсмертний «кліп» Людмили Янукович про наколоті апельсини? І що важливо, лідери говорять мовою, зрозумілою народу. Чи означає це, що ніякої іншої мови, крім брутальності і сили, прихильники Януковича просто не розуміють?
В ЕПОХУ ПЕРЕМІН... Після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах, і, головне, після Майдану, країна ввійшла в новий історичний період. Багато хто небезпідставно думав, що в ньому не знайдеться місця для Віктора Януковича і його партії. Судячи з піврічної бездіяльності Віктора Януковича, він і сам так припускав. Однак реальність виявилася жорсткішою. Складається враження, що частина країни виявилася не готовою до нових реалій. І справа зовсім не в розчаруванні, що нібито супроводжує перший рік нової влади. Розчарування, безумовно, властиво, і викликано воно в першу чергу гіпертрофованими очікуваннями. Але куди більш важливу роль у неприйнятті нової влади і її методів, по суті, у неприйнятті демократії, зіграла ментальна неготовність людей до свободи і відповідальності. Затуркані то радянською владою, то «донами», що перетворилися в дрібних і великих феодалів, частина населення реально не хоче змін. Вона боїться їх, як звикла боятися власної тіні. Це безправ’я, безнадійність, готовність до гіршого - рушійна сила електорату Януковича. На перший погляд це видасться божевіллям, але цілком можливо, що чим більше й впевненіше команда Ющенка говорить про свої плани, про неминучість ще більш глобальних змін, про перебудову країни, тим страшніше стає прихильникам Януковича. І тим, хто безпосередньо керує цим політичним проектом (читай - олігархам на чолі з Ринатом Ахметовим), і тим, хто збирається віддати за регіони голос на виборах. Від Януковича не чекають виконання обіцянок: більшість жителів Сходу, де традиційно підтримують Януковича, вважає нормальним, коли влада не виконує обіцянки. Природно, це не означає, що їх може не виконувати команда Ющенка. Просто те, що дозволено бикові, не личить Юпітеру, чи не так?
ЗАВТРА БУДЕ ЗАВТРА Зовсім безглуздо насправді порівнювати Партію регіонів і блок «Наша Україна». Різні люди, з різним інтелектуальним рівнем, з різним розумінням завдань політики, із зовсім протилежними поглядами на розвиток країни. Але саме в тому і парадокс, що настільки різні сили і є виразниками інтересів різних частин країни. І якщо в команді Януковича взагалі не розуміють небезпеки (а якщо і розуміють, та не знають, що з нею робити) фактичного розколу країни в просторі і часі, то в команді Ющенка в ім’я об’єднання України готові жертвувати політичними перемогами. І якщо головні турботи в таборі Януковича про те, як би сформувати уряд, що дозволив би в найкоротший термін «відбити бабло», витрачене і на президентську кампанію, і не зароблене в епоху Ющенка, то в таборі помаранчевих уже задумуються над національною ідеєю, зрозумілою донеччанину і галичанину. До речі, прем’єр Юрій Єхануров уже запропонував з наступного року ввести дотацію на квитки між Донецьком і Львовом, щоб українці змогли навіч переконатися в тім, що не всі западенці схожі на Нестора Нусера, і не всі донеччани - на підбитого яйцем Віктора Януковича. І питання в тім, у чиїх руках виявиться ключик від тієї самої скриньки влади, що буде гарантувати ці, у тому числі і ментальні, зміни. Воістину, зараз усе залежить від того, людей якої епохи - минулої чи майбутньої - у країні більшість. Тобто , усе залежить і від тебе.
