Волинські митці про Всесвітній день театру: «Цей день для нас святий». Бліц-опитування - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.87 € 29.93
Волинські митці про Всесвітній день театру: «Цей день для нас святий». Бліц-опитування

Театр є живим мистецтвом

teatr.volyn.ua

Волинські митці про Всесвітній день театру: «Цей день для нас святий». Бліц-опитування

27 березня відзначаємо Всесвітній день театру. Свято для усіх, хто розуміє цінність і глибину театрального мистецтва. Ця дата є прекрасною нагодою знайти святкове слово для всіх: від театральних режисерів, акторів і сценографів – до білетерів. Тож щиро вітаємо усіх, хто любить і шанує сцену, яку цілком справедливо порівнюють із життєвою.

Безпосередніх привітань цього року буде обмаль через карантин, викликаний пандемією коронавірусу. Між тим, у Волинському драмтеатрі на 27 березня планували ще й особливі заходи, бо збиралися урочисто святкувати 80-річчя, що припало на 29 лютого. Сьогодні театрали вітають один одного телефоном та через різні соцмережі, але й переймаються через події у світі й через наміри українського уряду зменшити видатки на культуру. Про це розповіли в ході бліц-опитування газети «Волинь». Ми запитували: «Що вас тішить і бентежить у день професійного свята?».

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ:

Михайло ІЛЛЯШЕНКО, головний режисер Волинського академічного обласного українського муздрамтеатру імені Т. Г. Шевченка, заслужений діяч мистецтв

 

 «Ми гарно підійшли до цієї дати: виконали усе заплановане, здійснили постановки, які хотіли. Працювали з великим оптимізмом. Цього дня мало би бути гарне святкування «нашого» 80-ліття. От тільки та болячка (коронавірусна інфекція) перекреслила нам усе. В Україні зараз ситуація не виглядає такою поганою, але, як буде, – не знаю. Бо ж і після завершення карантину ще якийсь час люди боятимуться йти до театру. Непокоюся щодо намірів Кабміну зменшити видатки на культуру. При такій тенденції перший рік ще якось протримаємося. Ми ще ж самі заробляємо. Постановки не такі крупні будемо робити… Але, як так буде надалі, потрохи театри будуть згасати. Працюватиме належно національний театр в Києві, а в нас згасатиме… Коли якийсь колапс в державі, то завжди лячно, бо одразу «переглядають» видатки на освіту й культуру.  …Усе ж тепер ми можемо пишатися, що зберегли свій колектив. Маємо прекрасну молодь! Готується в училищі нова група студентів для поповнення трупи театру. Люди у нас працьовиті, хороші. Приємно, що наш театр люблять на Волині, й ми відповідаємо взаємністю та ніби й не пасемо задніх в Україні. Так мені здається».

Людмила ПРИХОДЬКО, народна артистка України

 
 

 «Мене дуже бентежить, що та хвороба навалилася на нашу планету, на наш край. Багато що перекреслила. Зокрема, ми, театрали, мали дуже великі плани на цей день. Збиралися святкувати 80-річчя нашого театру! Я вже 55 років на сцені і цей день для нас святий. Недарма весь світ його відзначає! Маю приємні спогади. Та й тепер ми так успішно почали рік, дуже гарні дитячі вистави, на концертах були переповнені зали. Все складалося, щоб було весело. Тепер же не знаємо, коли вийдем з хати. Ліна Костенко казала: «І все на світі треба пережити, І кожен фініш це, по суті, старт… На жаль, від нас нічого не залежить». Але прикро, що забирають гроші у культури. Недалекоглядне керівництво це придумало. І так 8 чоловіків-акторів пішли від нас на заробітки. Було дуже складно, і ще нас обрізати… Неймовірно влучні рядки у Надії Гуменюк про це: «Не штовхайте музи на базар – музи крила грішної планети». А нас штовхають на базар.

Світлана ОРГАНІСТА, заслужена артистка України

 

 «Я дуже тішуся, що свого часу обрала професію актриси, що зіграла стільки ролей. Радію, що багато років незмінно працюю в одному театрі.  Волинський театр для мене – як єдине кохання. Мені приємно усвідомлювати, що багатьом я допомогла обрати акторську професію, готувала до вступу  (і в театрі-студії «Коло Лесі»). А ще ж навчаю студентів у коледжі культури й мистецтв. Тішить, що маю ідеї, плани, перспективи: недавно здобула ще й професію режисера. Зараз ставлю виставу «Фрекен Жюлі» за п’єсою шведа Августа Стрінберга. Але дуже турбує ось ця ситуація з карантином, що поставила під загрозу економіку країни, зокрема й театру. Ми ж представляємо частину мистецтва, яка потребує глядача, масовості… Сезон мав би бути в розпалі, а все призупинилося, хоч і квитки були розкуплені. Невідомо, що буде далі, бо ж може так статися, що люди муситимуть обирати між хлібом і театром. А театр – це ж духовна організація! Раз він існує стільки часу незалежно від нових технологій, значить він необхідний людям. Театр ставить запитання, закликає співпереживати, змушує думати.

А театр – це ж духовна організація! Раз він існує стільки часу незалежно від нових технологій, значить він необхідний людям. Театр ставить запитання, закликає співпереживати, змушує думати.

Дуже турбує, що в державі мають намір зменшити кошти на культуру. Хочуть забрати у тих, які й так завжди обділені. Звісно, проблема зараз із пандемією дуже велика, але це не той шлях. Я, коли побачила пропозицію уряду про перегляд фінансування, втратила сон. Йде до розвалу театрів, і від цього програє і нація, і держава, і люди зокрема. Зараз же кожен квиток дотується державою. Якби повноцінно оплачувати його, то мав би вартувати в середньому 300-500 гривень (і більше) залежно від складності. Наприклад, середньостатистичний американець, нормально заробляючи, може відвідати театр раз у кілька місяців. …Тож шкода, що таке дуже гарне свято ми змушені відзначати з такими думками.

Данило ПОШТАРУК, директор-художній керівник Волинського обласного театру ляльок, заслужений діяч мистецтв України

 

 «Хвилююся за ту ситуацію, що склалася в усьому світі. Сподіваюся на те, що наш люд легше те переживе. А тішуся я завше тим, що театр живе! Він вічний. Казали, що при народженні нових видів мистецтва, театр помре. Телебачення, кіно, інтернет з’являлися – казали: «Все! Театр помре». А він живе! Бо то живе мистецтво. Я тим і щасливий, що й після нас так буде, як би не намагалися його підточувати. (От зараз, бачите, така ситуація, що десь треба гроші взяти. Беруть у культурі. Завжди театри були в такому становищі, що мусили від них щось відскубнути,  ще урвати). Але живе ж Слово, яке актор несе глядачеві зі сцени. Воно завжди буде затребуване! Думаю, що мине той карантин і ми знову вийдемо на сцену та будемо з глядачем».

Дарина ГРЕБЕНКО, актриса-початківка, вокалістка

 
 

 День 27 березня для мене завжди був святом нарівні з найбільшими. У мене мама все-таки актриса (Дарина – донька Світлани Органістої. – Ред.), тому я завжди у цей день була в театрі, дивилася концерти, брала в них участь, співала, вітала акторів і мріяла, що теж там працюватиму. Правда, так склалося, що я закінчила романо-германський факультет, вивчала поглиблено англійську, але від театру не відмовилася. З минулого року я уже виступаю у масових сценах, ще раніше була сценаристом театральних ранків для дітей (постановки «Чарлі і шоколадна фабрика», «Ліга святотворців», інші). Також беру активну участь у концертах: музика є моєю пристрастю. Тепер працюю над своєю першою серйозною роллю у драмтеатрі. Дуже хвилююся.

На карантині дивлюся вистави іноземних театрів онлайн. Звичайно, цікаво оцінити, куди вже Європа дійшла. Для мене ідеальною формою є мюзикл, бо можна поєднати різні таланти людей Скільки би не досягали у розвитку театру, завжди можна зробити більше, і цим він прекрасний. Сподіваюся, що в подальшому будуть і приватні, й державні такі установи. Чим більше культури – тим більше можливостей, що наступні покоління збудують кращу державу, бо думаю, що політика і культура дуже міцно пов’язані.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.