35-річний лучанин ніде не працював, але досить успішно “освоював” чужі балкони, а через них і квартири. Прогулянка верхолаза по балконах, врешті-решт, закінчилася падінням за тюремні грати...
35-річний лучанин ніде не працював, але досить успішно “освоював” чужі балкони, а через них і квартири. Прогулянка верхолаза по балконах, врешті-решт, закінчилася падінням за тюремні грати.
Леонід МІЛІЩУК Володимир КАЛИТЕНКО
ТРИВОЖНИЙ ТЕЛЕФОННИЙ ДЗВІНОК Лучанка Валентина вже років десять проживала в квартирі на п’ятому поверсі. Працювала водієм маршрутного таксі. Спеціальність, як для жінки, можна сказати, рідкісна. Того вівторка, під вечір, вирішила навідатися до своєї матері у село. Дітей-школярів туди відвезла ще раніш, аби на час канікул відпочили у бабусі, подихали свіжим повітрям. Жінка склала все необхідне в сумку, замкнула квартиру й зазирнула до сусідки Людмили, двері якої були навпроти. — Їду в село до матері,— сказала й простягнула Людмилі ключа. — Приглянеш за квартирою. Я там довго не буду. — Звичайно, пригляну, не турбуйся. Валентина тепер частенько залишала сусідці ключа, коли їхала з дітьми у село, бо чоловіка не було, помандрував за кордон на заробітки. Людмила не тільки доглядала за квартирою подруги, але й поливала кімнатні квіти, годувала рибок в акваріумі. Валентина поїхала... Наступного дня, після обіду, Людмила відімкнула двері сусідчиної квартири, аби полити квіти та нагодувати рибок, ввійшла в кімнату й перелякано зупинилась. Навколо на підлозі валялися різні речі, із шафи одяг було повикидувано, сервант відчинений. Здалося, ніби вихор ввірвався у квартиру й усе порозмітав. Потім зрозуміла, що у квартирі побували злодії. Певне, поспіхом шукаючи гроші та дорогоцінності, усе поперекидали. Двері на балкон виявилися напіввідчиненими. Жінка зробила висновок, що саме через нього й проникли злодії. Людмила потелефонувала у село до Валентини. — Приїжджай якнайшвидше додому,— порадила. — А що сталося?— захвилювалась Валентина. — У твоїй квартирі все поперекидуване. Напевно, вночі там побували злодії. — Щось вкрали? — Не знаю... Приїдеш, сама побачиш... Валентина одразу поспішила в Луцьк. На п’ятий поверх не йшла, а бігла. Разом із сусідкою зайшла у квартиру. В обох кімнатах був цілковитий хаос. Одразу побачила, що зникло чимало цінних речей: імпортний телевізор, аудіомагнітофон, цифровий фотоапарат, пилосос, кілька різних золотих виробів, чимало доларів і гривень, інші речі. Валентина викликала міліцію. Працівники міліції прибули через кілька хвилин. Оглянули квартиру, поцікавилися, які речі зникли. Господиня перерахувала, що викрадено. — Речей забрано чимало. Напевне, злодій був не один... А як вони могли проникнути у квартиру, ви не аналізували?— запитав хтось із міліціонерів. — Двері цілі, замки також не пошкоджені. Напевне, влізли через балкон,— висловила здогад Валентина. — Може, когось підозрюєте? — Поки що нікого... — розвела руками господиня. Працівники міліції зробили кілька фотознімків й поїхали, пообіцявши розшукати злодіїв...
ПРОГУЛЯНКИ У ТЕМРЯВІ Було вже далеко за північ. Ігор Малиновський повертався додому. Коли проходив повз гуртожиток, котрий на вулиці Клима Савура, помітив, що на п’ятому поверсі в одному з вікон горить світло. Зайшов у під’їзд, піднявся на п’ятий поверх. Виявляється, світло горіло в загальній кухні. Обдивився навколо. Нічого цінного не помітив. З кухні переліз на сусідній балкон. Через скло почав видивлятися, хто є у квартирі. Ліхтар на стовпі трішки освітлював кімнату. Постояв кілька хвилин. Зрозумів, що там нікого немає. Тихо відхилив двері балкона, зайшов всередину. Почав нишпорити по шафах та в серванті, викидаючи на підлогу все, що там було. Потім зняв з тумбочки телевізор й переніс на балкон. Аудіомагнітофон, цифровий фотоапарат, електробритву, пилосос, що був у шафі під одягом, поскладав у велику торбу, котру мав із собою. У серванті виявив долари та гривні. Запхав їх до кишені. Спочатку виніс із квартири телевізор, сховав неподалік у кущах. Потім перетягнув туди ж всі інші речі. Малиновський проживав на вулиці Кузнецова. Там разом із співмешканкою наймав квартиру. З ними жила і їх трирічна донька. Туди й почав переносити крадені речі. Коли востаннє повернувся в кущі, аби забрати телевізор, вже почало світати. Нести його додому не зважився, побоявся, що дорогою може зустріти чергових працівників міліції, а вони, звичайно, поцікавляться, куди на світанку несе телевізор. Вирішив, що забере його наступної ночі. Повернувся додому. Вранці співмешканка Наталка оглянула речі, які приніс Ігор. — Де ти все це взяв?— запитала. — Один знайомий продав зовсім дешево, то я й забрав,— збрехав Ігор. — Йому дуже потрібні гроші, бо кудись збирається їхати. Повірила йому співмешканка чи ні, але нічого більше не сказала. Того ж дня Малиновський деякі крадені речі одразу продав. Зокрема, цифровий фотоапарат у нього купив незнайомий чоловік, якого він зустрів у центрі міста. Продав значно дешевше від його вартості. Чоловік спочатку подумав, що фотоапарат зіпсований, тому й продає дешевше. Перевірив. Все було гаразд. Навіть здивувався: — Чому продаєте так дешево?— запитав. — А, може, десь поцупили? — Фотоапарат власний... А продаю, бо треба гроші,— пояснив Ігор, вдаючи, що образився... Доки злодія розшукували, він встиг обікрасти ще одну квартиру. Так само бродив вночі містом, видивляючись, чим і де можна поживитися. На проспекті Відродження в одному з будинків помітив відчинену кватирку на балконі. Аби перевірити, чи вдома господарі, кинув туди кілька камінців. Ніхто на балкон не вийшов подивитися, в чому справа. “Десь загулялися господарі”,— вирішив злодій. Зовсім поряд з будинком стояло кілька гаражів. Малиновський виліз на дах одного з них, звідти видерся на балкон. Двері в кімнату були трішки відхилені. Певне, хтось із господарів так їх залишив, аби провітрити квартиру. Злодій відчував, що господарі мають швидко повернутись, бо двері надовго не зважилися б відчиненими залишити, тому діяв поспіхом. Перш за все почав нишпорити в меблевій стінці. Там знайшов шкатулку. В ній лежало два золотих ланцюжки, дві пари сережок, хрестик, перстень. Прихопив усе разом із шкатулкою. У меблевій стінці були також долари і гривні. Коли обшукував другу кімнату, здалося, що хтось піднімається сходами. Злодій кинувся на балкон, звідти спустився на дах гаража й стрибнув на землю...
НЕПРОШЕНИЙ КЛІЄНТ “СКІФА” І “ЯВОРА” Малиновський хвилину постояв під будинком, кинув очима на балкон, з якого недавно спустився, й швидко почимчикував до супермаркету, що був неподалік. Пройшов, певне, кроків двісті й несподівано зупинився. У думці сам себе почав картати, що перелякався чиїхось кроків на сходах. А, може, то йшов і не господар квартири? Будинок дев’ятиповерховий, то й жильців там немало. А в квартирі, де щойно побував, було що взяти. Сам себе перелякав... Злодій обернувся й закрокував до дев’ятиповерхового будинку. Знову піднявся на дах гаража, зробив кілька кроків й побачив, що на балконі несподівано з’явився чоловік. Це був господар квартири Василь, яку щойно обікрав Малиновський. Він, звичайно, зрозумів, хто лазить по даху, щось закричав до злодія й замахав руками. Малиновський швидко зліз на землю й побіг в бік супермаркету. Біля магазину постояв, віддихався й зайшов всередину. За крадені гроші накупував велику торбу різних харчів, зупинив таксі й поїхав додому... Кожен злодій, коли йде красти, переконаний, що не впіймається. Малиновський не був переконаний, бо уже у вісімнадцять років впіймався. А проживав тоді в Росії, бо батьки його виїхали туди з Луцька. За крадіжки Псковський суд засудив його на сім років позбавлення волі. Відбував покарання в архангельській тюрмі. Відсидів, як кажуть, від дзвінка до дзвінка. Шість років тому повернувся знову у Луцьк, туди, де народився. На роботу не влаштувався, бо російський паспорт десь загубив, а українського не виробив. Останніх чотири роки проживав із співмешканкою у Луцьку на квартирі, яку наймала Наталка. Коли людина не працює, то мусить красти. Він і видивлявся, де й що погано лежить. А злочин майже завжди без кари не залишається. Працівники міліції, як і слід було чекати, врешті-решт, затримали Малиновського. Проти нього була порушена кримінальна справа. Під час розслідування виявилося, що Малиновський ще раніш обікрав два бари в Луцьку. Зайшов якось у бар “Скіф”, що на вулиці Ковельській. Сів за стіл. Почав слідкувати, хто й що робить. Помітив, як барменка, уже старша за віком жінка, відійшла від барменської стійки. Кинувся туди, перехилився через прилавок і витяг з каси, котра виявилася відкритою, гроші, потім взяв сумку, де було десять пляшок горілки, й зник. Діяв вміло й швидко. Коли барменка повернулася через дві хвилини, злодія уже й слід прохолов. У бар “Явір”, що на вулиці Рівненській, поліз вночі, коли там відвідувачів уже не було. Відігнув решітку у вікні, витяг раму. З бару викрав кілька пляшок з коньяком, горілкою, вином, набрав м’яса, риби, масла, чаю, кави. Знайшов і гроші. Все позаносив додому. Кара прийшла. Луцький міськрайонний суд позбавив Ігоря Малиновського волі на три з половиною роки, врахувавши, що той має малу дитину. Деякі крадені речі він не встиг продати й повернув потерпілим. А понад сімнадцять тисяч гривень матеріальних і моральних збитків має повернути. Ось тільки, де він їх візьме? У народі кажуть: “За злодієм тюрма плаче”. Шкода, що він раніш не знав цієї приказки. Можливо, не став би верхолазом...
