У Горлівці побили агітаторів блоку «Наша Україна». У Джанкої розгромлено виборчий намет. У районі Макіївки Донецької області здійснено напад на мобільну агітаційну бригаду, чию машину закидали каменями...
У Горлівці побили агітаторів блоку «Наша Україна». У Джанкої розгромлено виборчий намет. У районі Макіївки Донецької області здійснено напад на мобільну агітаційну бригаду, чию машину закидали каменями. Це - не інформаційні повідомлення річної давнини. Це - реалії нинішньої, уже парламентської, виборчої кампанії, що відбувається в країні, де перемогла демократія, країні, частина якої, виявляється, усе ще живе за середньовічними законами минулого
МАШИНА ЧАСУ Рік тому, коли я вперше в житті подорожував Донеччиною, у пам’яті спливли рядки Йосифа Бродського: «Подорожуючи по Азії, спати лягай головою в кут, тому що так важче - до того ж у темряві - змахнути сокирою над нею». Після ситого Києва, дрібнобуржуазної Західної України з кав’ярнями Львова і домашніми ресторанчиками Івано-Франківська, де бувати доводилося частіше, Донецьк і прилеглі шахтарські містечка шокували. Буквально усе - від просто-таки раболіпства шахтарів перед дрібним начальником; від брудних вікон більшості убогих «хрущовок», за якими давно вже не було світлих свят, від горілки за три гривні, яку тут не гидують пити на світанку, ризикуючи тут же, біля пришляхового кіоску, випустити подих, до дитячої мрії випадково зустрінутої дівчинки (не по роках нафарбованої і дорослої) - швидше завести хлопця, щоб кофтинками балував, і піти з родини, де батько завжди п’яний, а мати в сльозах... Тоді, рік тому, розділена політтехнологами країна, дійсно здавалася різною. Відмінність ця, умілими ручками і цинічними мізками виведена на вістря виборчої кампанії, була схожа на прірву в першу чергу не ментальну, але - історичну. І якщо Захід країни чітко демонстрував зачатки капіталізму, що базуються на святості приватної власності, то Схід у реальному вимірі перебував у стадії розвинутого феодалізму. Настільки махрового, що цінність людського життя тут вимірялася в першу чергу величиною «данини», а рабство сприймалося єдиною можливою формою існування. Це лякало, не вірилося, що Донеччина і люди, що тут живуть, - у двадцять першому столітті можуть бути правдою. Утім, це тільки в підручниках історії за одним періодом відразу випливає інший, між ними - лише сторінка, що позначає новий розділ книги. У житті між історичними епохами - десятиліття і століття. І марно очікувати, що в нашому випадку могло виявитися інакше.
А ЗА ВІКНОМ БУШУЄ СВАВІЛЛЯ... Більшість аналітиків упевнені, що ледве не ключовою невирішеною проблемою нової влади виявилося саме розділення країни. У той же час не можна було сподіватися, що возз’єднання України пройде швидко і безболісно. Очевидно, принцип, обраний командою нового Президента Віктора Ющенка, - головний лікарський принцип «не нашкодь» - був єдино можливим рішенням у тій ситуації. Але цей принцип, скоріше гомеопатичний, ніж хірургічний, навряд чи передбачав швидке розв’язання проблеми і негайний результат. У підсумку маємо те, що маємо. Коли виборча кампанія-2006 ввійшла в вирішальну фазу, виявилося, що влада не тільки не здатна використовувати адмінресурс на виборах (як їй часто намагаються в цьому дорікати), а й не в змозі забезпечити рівні умови для всіх учасників виборчого процесу, як це передбачає закон. Для ілюстрації дозволимо собі привести цитату Давида Жванії, одного з керівників пропрезидентського блоку «Наша Україна»: «У Луганській області склалася парадоксальна ситуація: адміністративний ресурс, володіння яким традиційно приписують владі, насправді належить опозиції. У влади на місцях, як і раніше, залишилися люди, що заплямували себе на минулих виборах масовими фальсифікаціями. Чого вартий тільки той факт, що у виборчих комісіях, сформованих на сьогоднішній день у Луганську, немає представників “Нашої України”! Адмінресурсом, зосередженим у руках опозиції, схвильовані не тільки ми. Я зустрічався з Олександром Морозом, він теж висловив побоювання, що в такій ситуації вибори навряд чи відбудуться чесно. Ми вирішили створити в Луганській області спільний штаб, в який увійдуть усі політичні сили, що не бажають фальсифікацій». Ситуація, описана Давидом Важаєвичем, стосується не однієї області, а цілої низки областей Східної України. Що стосується рівних умов для всіх учасників виборчого процесу, то варто повернутися до початку статті. За повідомленнями регіональних штабів «Нашої України», блок дійсно має низку проблем з агітацією в регіонах. 18 лютого в Радянському районі біля міста Макіївка Донецької області було здійснено напад на автомобіль агітаційної групи, який закидали камінням. На думку лідера донецької обласної організації «Наша Україна» Антона Клименка, «методи політичної боротьби наших опонентів залишилися колишніми». На два дні раніше, 16 лютого, у Горлівці був перевернутий агітаційний намет «Нашої України», розташований у центрі міста. Агітатори при цьому були побиті трьома невідомими. У той же день був розгромлений намет у Кіровську. Але найжахливіше в цій ситуації - те, що все це свавілля, здається, здійснюється при найвищому заступництві місцевої влади. На думку вже згаданого Антона Клименка, в області відбувається відвертий саботаж і Президента, і законодавства: «Як відомо, Президент провів телефонну розмову з губернатором Вадимом Чупруном.., Президент звернув увагу на те, що буде вимагати чіткого виконання указу «Про забезпечення проведення демократичних, чесних і прозорих виборів 2006-го року». Ми вважаємо, що бездіяльність Чупрун видає за стабільність у регіоні», - наголосив Клименко.
ЩО В ІМЕНІ ТВОЄМУ? Отже, як свідчать факти, за рік після перемоги Майдану ситуація в тій частині країни, чия політична сила протистояла євроінтеграції і демократії, по суті, пропонуючи взамін тоталітарну Росію і феодалізм, не змінилася. Тут, як і раніше, панують залякування і тиск - як найбільш ефективні виборчі технології, і вирішувати виборчу ситуацію по старинці збираються кілька «тат» регіону, що відмежувалися від проблем донеччан золотими хоромами за високими парканами. Адже ніхто з людей (судячи з їхнього політичного анамнезу), представлених у виборчому списку Партії регіонів, не збирається займатися проблемами не тільки регіону, але і країни. Головною метою другого походу донецьких на Київ-політичний є збагачення і захоплення такої кількості влади, яка б це нескінченне збагачення гарантувала. Віктор Янукович не має наміру розділяти бізнес і владу, звільняючись від олігархії, а, навпаки, майбутня фракція Януковича прагне, по суті, приватизувати парламент. За найскромнішими підрахунками, на імені «Янукович» у парламент «в’їдуть» мінімум три десятки грошових мішків, включаючи найбагатшу людину країни Рината Ахметова. У Донецьку ця людина відома й іншими, не тільки позитивними, досягненнями. Але головна трагедія Донецька, пов’язана з політикою «донецьких», - у їхній невідповідності один одному. На Донеччині, як і у всій Україні, як, власне, в усьому світі, живуть звичайні нормальні люди, що хочуть ростити дітей, заробляти гідні гроші на улюбленій роботі і жити в гарній країні. Добре жити, по-людськи. Політики ж, яких часто іменують «донецькими», навідріз відмовляються людям такі права дати, продовжуючи і далі вважати їх «бидлом» і безмовними рабами. І хто переможе в цьому протистоянні, яке не здатний вирішити жоден політтехнолог і яке буде відбуватися один на один з виборчим бюлетенем для кожного українця?
