Наш кореспондент побував у колонії, де утримуються довічно ув’язнені...
Наш кореспондент побував у колонії, де утримуються довічно ув’язнені.
Серед осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі Рівненської області, утримується 46 (47) засуджених до довічного позбавлення волі, 185 засуджених — у приміщеннях камерного типу максимального рівня безпеки 587 (17%) – за умисні вбивства, з яких 395 (11,5%) – за обтяжуючих обставин. 50 (1,5%) – засуджені за бандитизм, 3 – за захоплення заручників, 208 (6%) – за нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень, 69 (2%) – за згвалтування, 756 (22,2%) – за розбій і грабежі.
Микола ЗАХАРЧУК
Прислів’я — „не зарікайся від суми і від тюрми” — потроху втрачає свій зміст. Пенітенціарна система крок за кроком непомітно реформується, наближаючись до європейської, тому таке явище як тюрма уже віджило себе – усі українські установи переобладнано у колонії. З часом, стверджують у спецпрокуратурі Рівненської області, начальники колоній не носитимуть погонів і називатимуться директорами цих установ. І навіть в’язні-довічники, вбрані у помаранчевий спецодяг (а не в смугастий, як раніше), матимуть камери покращеного планування з максимальним рівнем безпеки. Але чи вдасться повністю переламати систему, що формувалася століттями?
В ОЧІКУВАННІ НОВОСІЛЛЯ Поки що злочинці, яких засудили до довічного ув’язнення, оселилися у Городищенській виправній колонії №96 максимального рівня безпеки (колись тут була колонія особливого режиму, де сиділи найбільш небезпечні рецидивісти. – Авт.). Із сорока шести в’язнів-довічників лише восьмеро – рівненські душогубці й один волинський – Олександр Стукан, організатор озброєної банди у Луцьку. Решта потрапили на Рівненщину з різних областей держави. Разом з тим за максимального рівня безпеки тут утримують 442 злочинці, строк відбування покарання яких обмежено. Ще майже двісті особливо злісних злочинців відбувають покарання у приміщеннях камерного типу. Останніх підготують по-новому приблизно до липня, і колишній цукровий завод - Городищенська ВК — зможе вмістити ще двісті довічників. Інших злочинців переведуть у переобладнані під камери приміщення максимального рівня безпеки у Катеринівську виправну колонію №46. Такі міграції зумовлені тим, що кількість засуджених до довічного ув’язнення невпинно зростає. Починаючи від 22 лютого 2000 року, коли було законодавчо закріплено скасування смертної кари і до Карного кодексу України ввели новий вид покарання, Феміда все частіше переважує шальку терезів у бік довічного ув’язнення. - Раніше суддя дуже добре зважував, коли призначав злочинцеві найвищу міру покарання – розстріл, бо ж не кожен хотів брати на себе відповідальність підписувати подібний вирок, - каже прокурор з нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах Рівненської прокуратури Василь Овдіюк. – Тепер, якщо згідно із законом для призначення довічного терміну ув’язнення є підстави, судді найчастіше оголошують саме такий вирок.
ЩАСТЯ „ВЗЯТИ НА СЕБЕ” Окрім видатків на переобладнання обох рівненських колоній, неминучі ще й видатки на перевезення ув’язнених. Ця процедура копітка й у повсякденній службі. Як приклад наведемо переселення одного неповнолітнього злочинця із Рівненського СІЗО у Дубенську виховну колонію для неповнолітніх. Згідно з правилами неповнолітнього не можуть перевезти автозаком у Дубно, тож чекають, коли йтиме спеціальний вагон – так званий етап. Малолітній злочинець поїде через Дубно на Львів, там перебуде 2-3 тижні у пересильному пункті, й лише наступним етапом, який зупиняється у Дубні, його доправлять на місце відбування покарання. Шлях, що його від Рівного до Дубна можна подолати за годину, засуджений долає цілий місяць. Нещодавно у Городищенській колонії один злочинець написав явку з повинною – зізнався у вчиненні ще одного убивства. Строку злочинцеві це зізнання однаково не додасть, а от можливість змінити кілька камер і краєвид за вікном подарує. На перевезення по етапу, відвідування допитів, відтворення злочину на місці події витратиться час, а це добра нагода “розвіятися”. Явки з повинною навіть про ті злочини, яких не скоювали, не така вже й рідкість. Спілкуючись у вагоні-заку з іншими ув’язненими, вони дізнаються про нерозкриті злочини. У колонії ув’язнений, пам’ятаючи, що десь у Житомирській області у такому-то районі скоєно крадіжку, пише явку з повинною. Начальник колонії направляє запит за місцем скоєння злочину і дізнається, що такий випадок був. Злочинця везуть на відтворення, а коли справа доходить до суду, він „іде у відмову”, мовляв, так і так - злочину не скоював. Така подорож – єдина розвага, на яку може розраховувати ув’язнений довічник.
МАТРАЦИ У МІККІ-МАУСИ Є й люди, які співпрацюють з адміністрацією задля попередження нових злочинів, втеч, розраховуючи на поблажливе ставлення і можливість отримати дострокове звільнення. Щоправда, втекти з камери довічнику майже неможливо – територія колонії розбита на локальні дільниці з численними кордонами. А на ніч на 1133 людини у Городищенській ВК залишається шестеро чоловік з гумовими палицями, без зброї, щоб не спровокувати агресії. І лише вартові на вишках озброєні. Умови утримання довічників можна назвати доволі пристойними. У кожну камеру в обідні години подають гарячу воду. Харчування триразове згідно з нормами – засуджені отримують і м’ясо, і рибу, і солодкий чай. Наскільки якісні ці продукти, судити не беремося. На землях, що перебувають у користуванні рівненських колоній, вирощують половину картоплі й овочів до потреби. Готують для в’язнів-довічників засуджені за дрібні злочини, вони ж печуть хліб, роблять макарони. Звичайно, зонівський хліб мало схожий на пухкі буханці з волі, але він цілком ситний. Ще якихось п’ять-шість років тому ситуація з харчуванням у колоніях була геть поганою. На сході, наприклад, годували лише двічі на тиждень. А тим часом є вимоги Ради Європи – забезпечення належного харчування й утримання ув’язнених. - Раніше часто лунали нарікання, як це так, що засуджений має гарячу воду. А спробуй не дай гарячої води зараз! – каже пан прокурор. - У цьому році Городищенську колонію газифікували, там тепло, працюють газові котли. Якщо решту засуджених ще зігрівають вугіллям, то довічників уже газом. Європейські вимоги - нехай навіть постіль ув’язненого буде у латках, але міняти її треба щотижня. Час від часу запаси тканини поповнюються – от недавно кілька матраців обтягнули рожевою, у міккі-мауси... Самі ув’язнені називають західноукраїнські колонії „червоними зонами” – такими, що їх повністю контролює адміністрація. На сході в’язні мають відносну волю, а колонії - по кілька своїх кримінальних авторитетів. Тож часом там навіть наркотики можуть ходити у вільному обігу. Пан прокурор каже, що в рівненських колоніях такі випадки поодинокі. Щоправда, у кожній колонії є свої вироблені роками правила, писані й неписані. Статус того, хто відсидів у цих стінах п’ять-шість разів, без сумніву вищий, аніж будь-кого іншого з в’язнів. У таких ув’язнених є навіть своє місце у камері, власні нари, з ними вітається увесь персонал. - За рік зробити із „авторитетної” зони „червону” неможливо, - каже Василь Овдіюк. – Має пройти не один десяток років, бо те, що вже напрацьовано у колонії, законсервовується і зберігається тут, як ніде.
ГРОШІ, ЯКИХ НЕМАЄ Якщо у в’язнів-довічників є лише вимоги перегляду справи, то потерпілі оббивають пороги прокуратури з іншої причини. Вони вимагають відшкодування – за завдані злочинцем моральні й матеріальні збитки, що його призначив суд. - Потерпілі постійно запитують, коли ж будуть ті гроші, – стверджує спецпрокурор. - А ми ж знаємо, що засуджені заробляють в середньому по 2 гривні 17 копійок у день, а їм ще потрібне й додаткове харчування! Тоді починаєш пояснювати, що засуджені узагалі (а довічники тим більше) не мають роботи. Раніше передавали в камери нитки, тож в’язні плели з них сітки на картоплю. Однак згідно з нормами передавати у камеру ні ножиць, ні цвяхів, ні тим паче ножів і мотузки не можна, щоб ув’язнені не заподіяли собі шкоди. От і виходить, що багатомільйонні збитки просто „висять” у повітрі по всіх колоніях. Яку роботу придумати злочинцям? Клеїти конверти? Надто дорого вони нам обходитимуться. Зараз автоматика за годину штампує стільки, скільки вся колонія. А потерпілі пишуть в усі інстанції, і їх можна зрозуміти. Прокуратура залишається серед трьох вогнів – засуджені, потерпілі, держава... Раніше згідно із кримінально-виконавчим кодексом у різних колоніях засуджені мали право на певну кількість посилок-передач залежно від суворості режиму. Цьогоріч в законі про бюджет вперше передбачили право в’язнів отримувати посилки у необмеженій кількості. Таким чином, держава визнала, що вона не може забезпечити повноцінного харчування засуджених, кількість яких невпинно зростає. - Ситуація з довічниками з кожним місяцем ускладнюється. Поки що колонії їх акумулюють, але якщо так триватиме і далі, через десяток років матимемо більше десяти тисяч довічників, - каже спецпрокурор Овдіюк. – І лише приблизно у 2015 році з колоній можуть звільнятися перші особи, які після двадцяти років відсидки звернуться до президента про помилування і той задовольнить їхнє прохання. В європейських країнах злочинці теж не сидять у в’язниці довічно, а виходять на волю через 12-17 років. За словами Уїнстона Черчілля, про суспільство можна судити по тому, як воно ставиться до своїх в’язнів. Ні смертну кару, ні пожиттєве ув’язнення не можна вважати засобом попередження злочинності. Правоохоронці достеменно знають, що не суворість покарання, а впевненість у його невідворотності й розкритті злочину насправді є фактором, який здатен зупинити людину, допоки вона не стала злочинцем.
