Оксана Полікарпівна Самойленко — доктор філософії в галузі освіти, директор молодого Волинського інституту імені В’ячеслава Липинського Міжрегіональної Академії управління персоналом. Про його становлення, день сьогоднішній і майбутній – розмова нашого кореспондента з Оксаною Полікарпівною...
Оксана Полікарпівна Самойленко — доктор філософії в галузі освіти, директор молодого Волинського інституту імені В’ячеслава Липинського Міжрегіональної Академії управління персоналом. Про його становлення, день сьогоднішній і майбутній – розмова нашого кореспондента з Оксаною Полікарпівною.
Анастасія ФІЛАТЕНКО
— Оксано Полікарпівно, над якими головними питаннями нині працює колектив Волинського інституту імені В’ячеслава Липинського? — Звичайно ж, головне завдання для кожного навчального закладу, як і для нашого, навчання студентів. Щоправда, я додала б до цього ще й виховання свідомих громадян, патріотів своєї Батьківщини. Дуже важливо, щоб людина відчувала повсякденно, що її праця служить на благо людей і держави, де вона трудиться. І щоб їй ніколи не хотілося полишити цю державу, хоч, можливо, десь є і заробітки кращі, і життя ситніше. Головне, щоб така людина дбала, аби її держава стала спроможною по-належному оцінювати працю кожного і щоб життя людей саме тут, на його Батьківщині, було достойним. — Ваш інститут ще зовсім молодий. Як все починалося? — З філії Міжрегіональної Академії управління персоналом. І набрали ми тоді десь близько п’ятдесяти студентів на заочну форму навчання. А через рік, у 2000 році, вже мали й стаціонар. Невеликий колектив працював, як то кажуть, не за страх, а на совість. І вже в 2002 році наша філія була реорганізована у Волинський інститут, який за нашою пропозицією отримав, я вважаю, високе і почесне звання В’ячеслава Липинського — видатного історика, політолога, філософа, дипломата, публіциста. Його витоки, як відомо, на Волині, у селі Затурці. Саме В’ячеслав Липинський, виходець з польської шляхти, котрий став на сторону України і служив їй вірою і правдою все життя, наголошував у свій час: «Ніхто нам не збудує держави, якщо ми самі її не збудуємо. І ніхто з нас не зробить нації, якщо ми самі нацією не захочемо бути». Це він говорив про Україну і українців. Тож зрозуміло, яку відповідальність ми взяли на себе, коли назвали інститут іменем цього воістину Великого українця. — І що сьогодні може запропонувати інститут тим, хто хоче стати його студентом? — По-перше, до нас можуть вступати ті, хто вже має диплом, так би мовити, середніх спеціальних навчальних закладів. І якщо людина буде продовжувати навчання за вже здобутим фахом, то вона має право вступати на навчання на третій курс. Приймаємо тих, хто з дипломами інших вищих навчальних закладів хоче здобути другу освіту. Знову ж таки доведеться у нас провчитися кілька років, а не повних п’ять, щоб мати ще одну вищу освіту. Власне, вступають до інституту і ті юнаки і дівчата, котрі тільки закінчили школу. У нас можна набути кваліфікацію економіста, менеджера, маркетолога, юриста, спеціаліста з банківської справи та фінансів. Впроваджуємо нові, потрібні сьогодні на ринку праці професії з комп’ютерних наук, фармації та інші. — Треба розуміти, що у вас є нині і стаціонар, і заочне відділення. А загалом скільки маєте студентів? — Понад 1800 чоловік. З ними працюють високопрофесійні фахівці-викладачі. Це і наші власні кадри, які навчалися в аспірантурі і захистили дисертації в Києві, і викладачі інших вищих навчальних закладів Волині, які трудяться у нас не на повну ставку. А також приїжджають з окремими курсами лекцій викладачі Академії з Києва. Окрім того, маємо необхідну техніку, за допомогою якої та супутникового зв’язку за погодженням з МАУП наші студенти слухають лекції викладачів у Києві. При цьому вони можуть задавати лектору запитання і тут же отримувати на нього відповідь. Ноутбук і проектор можна перенести в будь-яку нашу аудиторію і скористатися лекціями київської професури. — Оксано Полікарпівно, знаю, що ваш інститут співпрацює з польськими колегами. — Ми виграли два гранти Єврорегіону «Буг». З Вищою школою педагогіки та управління в Риках сусідньої Польщі брали участь у програмах, що стосуються взаємопроникнення культур та теми «Європа без кордонів». Це були і польсько-українські наукові конференції, і обмін студентами та досвідом в навчанні і вихованні молодого покоління та інше. В останні роки налагодили тісні творчі і наукові зв’язки з Вищою школою імені Богдана Янського у Холмі. Знову ж таки встигли за цей час і попрацювати спільно як наші викладачі, так і студенти, і відпочити, знайти порозуміння у багатьох питаннях. — Студентські роки — це не лише навчання, а й участь у науковій роботі, творчих гуртках, це, власне, народження громадянина і патріота, про що ви говорили. — Якщо ми відкриваємо, наприклад, музичну чи хореографічну студію, дискусійний клуб, патріотичне об’єднання «Воля», чи взяти, наприклад, ту ж україномовну дискотеку, то все це позитивно впливає на формування самосвідомості наших студентів, утвердження того, що саме ми маємо розбудовувати Україну, творити націю. Саме до цього закликав В’ячеслав Липинський, ім’я якого не є випадковим, так би мовити, на прапорі нашого інституту. — Нинішнього року буде відзначатися пам’ятна дата — 75 років з часу смерті В’ячеслава Липинського. Як ваш інститут готується до цієї дати? — Волинський інститут імені В.Липинського МАУП разом з Львівським відділенням Інституту української археографії та джерелознавства імені М.Грушевського традиційно проводить міжнародні конференції в рамках читань пам’яті В.Липинського, до участі у яких запрошуємо науковців, студентів як з України, так і з-за кордону, видаємо збірники матеріалів цих конференцій. Зрозуміло, що така конференція відбудеться напередодні названої вами дати. Вже стали доброю традицією поїздки наших студентів у Затурці, вивчення життя і діяльності В’ячеслава Липинського, його відданості Україні і її майбутньому. Прагнемо до того, аби вуз, носячи почесне ім’я видатного історика, філософа, державотворця, в усьому був гідним його справ. — Ваш інститут є одним із підрозділів Міжрегіональної Академії управління персоналом. Цікаво, як він виглядає на фоні інших? — Хочу сказати, що інститут є одним з 69 підрозділів Академії. В її інститутах та філіях навчається понад 50 тисяч студентів. Тобто, кожен 54-ий студент в Україні є студентом МАУП. Приємно те, що наш інститут, як то кажуть, не пасе задніх. Серед тих, хто навчався у нашому вузі, є і успішні бізнесмени, і депутати, і люди, які працюють у різних галузях. І працюють достойно. Це нас не може не втішати. — Оксано Полікарпівно, певно, не всі знають, що Самойленко — донька талановитого публіциста, журналіста, багатолітнього редактора нашої газети Полікарпа Шафети. Цікаво, це допомагає чи накладає певну відповідальність перед його пам’яттю? — Вже десятий рік, як батька немає на цьому світі. Мене втішає те, що його досі пам’ятають, шанують. Скажу відверто, що часом мені допомагає те, що я дочка Полікарпа Шафети. Але разом з тим маю так жити і працювати, щоб ні в чому не схибити, щоб і я, і сестра, і наші діти були достойні пам’яті нашого батька і дідуся. Думаю, що він би порадів за нас, за те, що в інституті, який я очолюю, навчається і росте молоде покоління патріотів нашої самостійної України, у якої, я переконана, велике майбутнє.
