Про своє бачення господарювання в нинішніх умовах на селі розповідає другий секретар Рожищенського райкому Соціалістичної партії України, керівник приватно-орендного господарства “Стохід”, кандидат у депутати обласної ради Василь Кулюк...
Про своє бачення господарювання в нинішніх умовах на селі розповідає другий секретар Рожищенського райкому Соціалістичної партії України, керівник приватно-орендного господарства “Стохід”, кандидат у депутати обласної ради Василь Кулюк.
Олександр НАГОРНИЙ
– Василю Васильовичу, що залишилося з потужного господарства, яким ви успішно керували? – Справді, колись це було дуже успішне колективне господарство, в котрому, як тоді справедливо говорили, був один з найкращих автотракторних парків в Союзі — і не тільки за кількістю техніки. Уже за мого керівництва було споруджено нову майстерню, гаражі для автомашин та гаражі і піднавіси для сільськогосподарської техніки, навіть для металобрухту мали окреме приміщення. Більше трьох тисяч гектарів орної землі давали хороші врожаї, земля не облогувала. Зараз багатьом уже не віриться, що навіть льон ми вирощували на 160 гектарах. У наших селах мали працю понад тисячу чоловік. Приємно згадати про умови праці. Наприклад, для водіїв була облаштована окремо душова, для трактористів — також, а сім’ї механізаторів могли помитися в сауні з басейном. Коли почався розвал сільського господарства, два села пішли у “вільне плавання”. Тепер маємо 310 пайовиків, постійно працює лише 10 чоловік, а залучаємо в сезон до 100 робітників. Вдалося зберегти всі приміщення автотракторного парку. – Ви залишаєтеся прихильником крупнотоварного господарства? – Вважаю, що відповідь не може бути однозначною. Мають свої хиби та переваги і крупнотоварне виробництво, і дрібне. Перше передбачає новітні технології, залучення молодих спеціалістів, друге — дає відчуття господаря. Але перспектива за крупнотоварними господарствами при будь-якій формі власності. Проте всі види господарювання потребують підтримки державою. Наприклад, сьогодні дрібний господарник залишений наодинці із землею. Далеко не кожен витримає той тяжкий труд, а треба ж мати й певну грамоту, як нею користуватися — володіти технікою, вміло застосовувати добрива, гербіциди тощо. Коли нинішнє байдуже ставлення до села, не підкріплене фінансами, продовжуватиметься, то ми загубимо до кінця галузь. – Що, на вашу думку, насамперед потрібно від держави, щоб зберегти сільгосппідприємства, фермера чи одноосібника? – На вирішенні цих проблем соціалісти постійно наполягають. Це насамперед повинен бути нормальний паритет цін на сільськогосподарську продукцію і паливно-мастильні матеріали, техніку, добрива і т.д. У нас сьогодні 95 відсотків господарств — збиткові. Для нормального господарювання ми повинні знати, що будемо вирощувати саме на нашій землі, де далеко не все родить. Ми просимо: дайте хоч якесь державне замовлення з певною ціною на продукцію, щоб була мінімальна гарантія прибутку. Решту вирощеного господар сам якось збуде. Різні посередники — шахраї обдурюють селян, встановлюючи необгрунтовані ціни на добрива, засоби захисту рослин тощо, а це повинно бути під контролем держави. – Отже, на перший план виходить питання збуту продукції, яке колись вирішувалося планово, хай і не завжди раціонально. – Так, колись, так би мовити, міграція сільськогосподарської продукції проходила згідно із здоровим глуздом. Наше господарство було насінницьким по картоплі, і ми постачали бульбу в інші райони. Господарства з інших районів відправляли картоплю в східні та південні райони за ціною, встановленою державою. Так само нам доставляли продовольчий хліб. І в обох випадках паритет цін витримувався, система була продуманою. А тепер чому в Луганській області кілограм картоплі коштує 6 гривень, в Львові — 2,5, а в Луцьку — 2 гривні? Бо ніхто цими питаннями не переймається. – Василю Васильовичу, щороку виникають конфлікти селян з переробниками продукції. Чи можлива взаємовигідна співпраця? – Сьогодні в Рожищенському районі на переробку беруть тільки молоко, решта підприємств не працює. Образно кажучи, ми з переробниками молока знаходимося на різних берегах річки. Переробник є приватником, господарем, тому ніхто цін йому не встановлює. А нам Кабмін, наприклад, диктує ціну на зерно. Ціну вказують, а куди збути продукцію — ніхто не радить. Я вже не говорю про систему кредитування, яка селянинові не допомагає, а знищує його майно. – Чому голова Соціалістичної партії Олександр Мороз завжди послідовно виступав проти продажу землі? – Я уже не говорю, хто може добру землю скупити і стати монополістом. Мова про інше: я не вірю, що ми можемо чесно торгувати нашим чорноземом. Окрім того, продавши землю з низьким балом в Рожищенському районі, я залишусь без нічого. Це зовсім не те, що від цього продажу матиме сім’я, наприклад, на Херсонщині. Ми вже продали все — заводи, флот, порізали ракети на металобрухт і т.д., а де ж ті кошти? Хіба ми від цього краще стали жити? Якщо людина хоче господарювати на землі, то завжди може взяти в оренду ділянку на 49 років, але для цього вона повинна мати певні умови. Та і ціни на землю немає. – Вам начебто гріх скаржитися на владу, адже міністром агрополітики є соціаліст... – Я нагадаю, що коли вперше прийшли в уряд Ющенко і Тимошенко, ми, образно кажучи, заспівали: ніколи раніше не було таких цін на сільськогосподарську продукцію, господарства стали рентабельними за неповних два роки. Тепер теж сприйняли з полегшенням прихід до влади тих же політиків. Але вийшло так, що права рука не знала, що робить ліва. І враження таке, що нині правлять не політики, а люди з великим капіталом. Візьміть тільки те м’ясо буйволів, яке йшло транзитом через Україну, а якої тільки низькопробної сільськогосподарської продукції не завозили на нашу благодатну землю. І не з вини мудрої, грамотної, порядної людини — міністра агрополітики Олександра Баранівського це робилося. Міністр реалізовує аграрну політику Президента, Верховної Ради, уряду. Наприклад, глава уряду Тимошенко наполягла на ввезенні в Україну цукру-сирцю з тростини, хоча в цьому не було ніякої потреби. Якраз міністр-соціаліст виступав проти такого імпорту. Можна було б навести й інші приклади. Чому багато що не вдалося зробити? Як казала Тимошенко, навіть семимісячні діти не завжди виживають. Раніше уряди хоч через рік мінялися, а тепер через кілька місяців. – Василю Васильовичу, ви йдете в обласну раду, щоб щось змінити в керівництві, в тому числі — в сільськогосподарській галузі? – Я балотуюсь в обласну раду разом з своїми соратниками. Якщо ми станемо депутатами, то, зблокувавшись за ідейним принципом з іншими, яким депутатська недоторканність не потрібна, зможемо взяти відповідальність за стан справ на себе і тим самим допомогти керівництву області. Якщо буде жити село, то буде не тільки хліб і до хліба, а й духовність, традиції, культура, патріотизм. За Соціалістичною партією, яку нещодавно прийняли в Соцінтерн, наше майбутнє.
