Гадаємо, Івана Зайця особливо представляти не треба. Він був головою Народної Ради у Верховній Раді, міністром. Іван Заєць...
Гадаємо, Івана Зайця особливо представляти не треба. Він був головою Народної Ради у Верховній Раді, міністром. Іван Заєць. — народний депутат України (всіх чотирьох скликань), перший заступник голови Української народної партії і четвертий номер у виборчому списку Українського народного блоку Костенка і Плюща.
Володимир ЛИС
—Іване Олександровичу, мабуть, почнемо з того, що цікавить багатьох — як здоров’я Івана Зайця після аварії чи то наїзду? —Майже видужав. Ще трохи втомлююся, але, як бачите (посміхається), вертикально ходжу, одним словом. —То була випадковість чи черговий український “політичний виїзд на зустрічну смугу”? —Важко сказати. Є такі й такі ознаки. Відкрито кримінальну справу — і хай там розбираються. Але я те все бачив — як та машина виїхала на зустрічну смугу, як потім “заховалася”, а далі знову кинулася назустріч. Як відбулося це “лобове ліве зіткнення”. Далі хай своє слово скаже слідство. —Колись у 1992 році вперше брав у вас інтерв’ю, і ви сказали фразу, яка мені й читачам сподобалася і яку я навів: “Хіба ж Заєць може відмовити Лису?”. Що відбулося, на ваш погляд, найхарактернішого, найприкметнішого в Україні між тим вереснем 1992 року і теперішнім березнем 2006-ого? —Найприкметнішим, я вважаю, в долі молодої Української держави цього часу є поява нового молодого покоління. Людей, які є дуже освіченими, котрі виросли не в тоталітарному режимі і не інфіковані російською імперською ідеологією. Тобто з’явився досить потужний прошарок справжніх громадян України. То наше найбільше надбання за роки незалежності. З іншого боку, влада не створила умов для реалізації цього потенціалу. І треба буде думати, як реалізувати їхній потенціал, як створити робочі місця для них, як їх спрямувати не в бік старих технологій, бо вони їх вже не сприймають, а в бік поступу, в бік новітніх інформаційних технологій. Щоб потім не сказали, що це пропаще покоління. На жаль, створивши державні інституції, нам не вдалося за цей період модернізувати нашу націю таким чином, щоб вона могла стати конкурентоспроможною в цьому такому глобалізованому, жорстокому світі — ні в політичній сфері, де не маємо системи, яка б відповідала європейському зразку, не маємо і повноцінної, повноструктурної економіки, сформованої на базі національного виробництва. Відсутні цілі сектори економіки, які повинні бути в справді незалежній державі — сільськогосподарське машинобудування і цілий ряд високотехнологічних галузей. Дуже велика диференціація в доходах людей. Політика всі ці роки була спрямована на обслуговування великих грошей. Сповідувалася політика лібералізму, а не політика національної демократії, яка розширює рамки для людей середнього достатку, середнього класу. Навіть минулого року в уряді поєднувався безмежний лібералізм Пинзеника і соціалізм Мороза. Та найприкріше мені, що не відбулася модернізація у духовній сфері. Тобто не проводилася політика відродження на українській національній основі. Зараз якраз перебуваємо у вузловій точці українського державотворення, коли старе, віджиле не поступається, а нове, що покликане зробити державу потужною, впливовою, а життя людей заможним, безпечним — дуже тяжко пробиває собі дорогу. Щоб не перекреслилося все те позитивне, що є, ми говоримо про необхідність мобілізації всіх національно-демократичних сил. Майдан тільки відкрив двері до демократії. Там народ пішов попереду влади. —І що ж, на ваш погляд, треба зробити? —Як мінімум — продовжувати оновлювати владу. Змінився тільки вузький прошарок влади — по лінії виконавчої влади. Але у законодавчій все лишилося по-старому і олігархічно-комуністична парламентська більшість, по суті, завела Верховну Раду поза конституційне поле. Вона не формує Конституційний суд. Та ж сама влада в багатьох регіонах на місцевому рівні. Минулий рік утворив новий політичний клімат. Україна нарешті вийшла з політичної ізоляції. Ми кажемо — треба йти далі. Усунути помилки, насамперед поєднання лібералізму і соціалізму, консолідувати національно-демократичні сили. Як член конституційної комісії я казав, що зміни до Конституції, які вступили в силу з 1 січня, є дуже суперечливими і не можуть гармонізувати владу. Головною ж причиною конфлікту всередині нової влади є не боротьба між “білими” і “чорними”, не між “справедливими” і байдужими, а те, що комусь треба було збити національне піднесення українського народу після Майдану, пустити його шляхом руїни, як уже було. Над тим, щоб розчарувати народ, працював і крупний капітал всередині країни, і сили зовні. Тут стирчать “великі московські вуха”. Всі ці сили можна образно назвати “п’ята опозиція”. Якби її не було, не було б і газового конфлікту, і “молочної війни”. —Пане Іване, люди питають — а що в уряді зробили представники Української народної партії? Бо тепер ніби вже є і один віце-прем’єр, і другий від УНП... І чому ви йдете окремо на вибори? —Єдиними представниками від національної ідеології є наш блок Костенка—Плюща. В нас нема ні олігархів, ні тих, хто заплямував себе якимись діями. Ми продовжуємо традиції, політику Народної ради, тих сил, які представляли національну ідею. Якщо у нас буде народний Президент, а таких сил у парламенті не буде, то й українського інтересу у цій владі не буде. В уряді ж немає наших віце-прем’єрів. Кириленко тепер у “Нашій Україні”, а Мельник тільки зараз став членом нашої партії. Маємо хіба двох голів облдержадміністрації, кількох — районних. І все. Ми хочемо, щоб націонал-демократи були у владі й на місцевому рівні. Отоді говоритимемо про результат. А як ми вміємо працювати, спитайте у Рівненській, Черкаській, Київській, Херсонській, Полтавській областях, за які ми відповідали під час президентських виборів. —Ви наголошуєте, що ваш блок — це українська, патріотична сила. Чим він може особливим здивувати “Волинь — батьківщину УПА”? —Ми кажемо скрізь одне — й на Волині, й на Донбасі — ніхто так не захищає державність української мови, як ми. Ми, здається, єдина фракція, члени якої не подавали законопроекти про другу державну чи офіційну мову. Хто, крім нас, виступає за єдину помісну церкву? Ніхто. А без цього не буде духовної національної єдності. Ніхто не піднімає на свої прапори визнання боротьби УПА боротьбою за незалежність України. Ми збираємо підписи, звертаємося до Президента. Хто ще? Пригадайте відповідь Юлії Тимошенко у травні минулого року, коли вона сказала, що з вояками УПА треба розбиратися у кожному конкретному випадку. Ми вже розбиралися так 70 років. А яка ще політична сила захоче, щоб провідною господарською структурою на селі було фермерство, а не так звані великі сільгосппідприємства на інвестиційній основі? Ми сповідуємо ідеологію середнього класу. Без фермерства ми не можемо залишити землю у руках українців. —Але інші сили — за крупнотоварне виробництво і заявляють, що тільки це може вберегти від продажу українську землю... —Але що ми бачимо на практиці? Все більше таких підприємців, де сидить дядько в Києві, з великими грішми, який назбирав в оренду десятки, а то й сотні тисяч гектарів. Його люди з’являються в селі двічі на рік — навесні й під час жнив. У них завдання — вивезти урожай за безцінь. І ніякі соціальні проблеми села цих інвесторів не цікавлять. —Але скільки фермер може обслужити гектарів? —Це є ключове питання. Для нашої зони може бути до 400 гектарів на фермера. 150 гектарів у власність, решта — орендувати. Повинно бути 400—500 тисяч фермерів в Україні. Тоді можна й кооперативний рух всередині фермерства розвинути, і розвинути гнучку, високотехнологічну переробну промисловість, створити систему роботи машин у цих господарствах. На наш погляд — великі сільгосппідприємства — це відродження поміщицьких латифундій, перекочування землі з рук українців у руки тих, хто не живе сільським життям. А ще ми виступаємо за розвиток дрібного і середнього підприємництва. Ми його захищали у Верховній Раді вже при новій владі. Бо саме цей бізнес виступив у ролі демократичної верстви під час Помаранчевої революції. Він годував і одягав майдани по всій Україні, а не великий бізнес. А ще ми з 1990 року виступали послідовно за енергетичну незалежність України. І ніхто так послідовно не подавав протягом останніх місяців законопроекти про зняття депутатської недоторканності. І що ж? Вони набирали щонайбільше 151 голос. Комуністи — нуль, об’єднані соціал-демократи — нуль, Народна партія Литвина — нуль. Які ще треба коментарі? Нині ініціюємо референдум про зняття депутатської недоторканності. Гадаю, народ підтримає нас. Ще одне питання. Мій законопроект про обмеження максимального розміру пенсій розглядався, коли я якраз лежав у лікарні після аварії, а його представляв Асадчев. Цей законопроект набрав 143 голоси. А я пропонував обмежити цей розмір десятьма мінімальними розмірами. —Іване Олександровичу, багато партій і блоків використовують екологічну тему. А ви ж були міністром екології... —Є популізм, безвідповідальні заяви, а є реальні кроки. Якщо взяти Волинь, то я домігся розгляду на парламентських і комітетських слуханнях питання захисту Шацьких озер. Є резолюції, які треба виконувати. Наша ж родзинка — запровадження екосоціальної ринкової економіки. Це економіка, яка враховує екологічні обмеження на рівні соціальних обмежень. Ми багато працюємо над проблемою порятунку долин річок, які забудовуються так званим престижним житлом. Ми розробили програму захисту зелених насаджень в містах, збереження наших лісів. Нами розроблена ідеологія сталого розвитку, куди і входять екосоціальна ринкова економіка, використання альтернативних джерел енергії. Ми за екологічно чисту, духовно багату і справді українську Україну.
