Вслухаючись у віще Кобзареве слово, ми лише наближаємось до суті цього дивовижного явища під назвою «Тарас Шевченко»...
Вслухаючись у віще Кобзареве слово, ми лише наближаємось до суті цього дивовижного явища під назвою «Тарас Шевченко».
Василь ГЕЙ
Не поет, бо це ж до болю мало, Не трибун, бо це лиш рупор мас, І вже менш за все “Кобзар Тарас” Він, ким зайнялось і запалало. Скорше бунт буйних майбутніх рас, Полум’я, на котрім тьма розтала, Вибух крові, що зарокотала Карою за довгу ніч образ. Так геніально про генія сказав український поет Євген Маланюк. Геніально, але, безумовно, не повно і не вичерпно. Бо скільки б ми не читали-перечитували “Кобзар”, скільки б не дошукувалися суті і глибини його слова, все одно осягнути це дивовижне явище під назвою “Тарас Шевченко” не вдається. Більш як півтораста літ уже вчені мужі, творці і знавці художнього слова прагнуть розгадати таїну Шевченка, а вона, мовби жар-птиця, осяває кожного своїм гарячим крилом, але до рук не дається, як не піддається спрощеному тлумаченню, а доступна тільки душі, вічна істина про вищу, божественну мудрість, яка панує над нами, чи біблійна істина про те, що на початку було Слово. І справді, хто він був, є і вічно буде для нас, українців, і для світу? Поет, художник, мислитель, бунтар, захисник знедолених, творець нації, рятівник нашої мови, Предтеча, Пророк чи Месія? Так, його народження не було випадковістю, а Божим знаком, історичною доцільністю. Його з’явою на світ народ український висловив свій протест проти гноблення і приниження, дав гідну відповідь бєлінським, валуєвим і їхнім “послідовним” сучасникам, яким, бачте, важко розмовляти українською і вони хочуть в нашій рідній країні ще однієї державної. Слово генія — це відповідь і тим “слугам народу”, в тому числі й нашим “землячкам”, котрі не голосують за відзначення на державному рівні Шевченківських днів, фактично заперечуючи, перекреслюючи це високе звання — “народний депутат”. То чи не варто нам, краяни, віднайти спосіб знімати з верхів’я на грішну землю таких депутатів? Бо хіба не відають вони про всенародну любов до батька Тараса? Хіба не знають, що кажуть про нього мудрі люди? Ось лише кілька шевченкознавчих рядків, записаних для історії світочами нашої нації: “... в мужицькій хаті вродилася дитина, що спричинила відродження українського народу. Вродилася вона серед сліз і жалю в хвилині, коли наші вороги були певні, що до труни українського народу мають ще лиш один цвях забити і вже його зараз поховають” (Василь Стефаник); “У кожного народу є свої співці-провидці, в серця яких, мов у той океан могутній, вливаються усі радощі й болі, вся мудрість народу” (Павло Тичина); “Досить було однієї людини, щоб врятувати цілий народ” (Остап Вишня); «Він вивів українське слово на верховини світової культури» (Максим Рильський); «Тарас Шевченко став не тільки славою, але й символом цілої нації» (Олесь Гончар). Наближенням до таємниці Шевченкового слова є наше розуміння сучасності, актуальності його поезії. Здається, що не рядок, то з самого серця, що не строфа, то енергія чуття і мислі, що не вірш, то про нас, українців, учорашніх і нинішніх. Єсть на світі доля, А хто її знає? Єсть на світі воля, А хто її має? (“Катерина”). Встає хмара з-за лиману, А другая з поля; Зажурилась Україна — Така її доля! (“Тарасова ніч”). Але Не вмирає душа наша, Не вмирає воля... І щоб здобути цю волю, оспівану й виболену Шевченком, брали ми не лише до рук зброю, а змагалися з неволею і неправдою, викривали лукавство антинародних правителів його праведним, пророчим словом. Світе тихий, краю милий, Моя Україно, За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? (“Розрита могила”). За що ж боролись ми з ляхами? За що ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра? (“Чигрине, Чигрине...”). І хоч не всі тепер, як писав Шевченко, “тяжко той насущний” заробляють, але те, що “братія сипнула у сенат писати Та підписувать — та драти. І з батька, і брата” — це таки суща правда. У його слові не тільки протест і зневага до лукавих і нечестивих. Він освятив нас любов’ю і вірою в те, що Встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!.. (“Стоїть в селі Суботові...”). Тож хай навіки буде благословен цей березневий день, який подарував нам і світові генія, пророка, рятівника і творця української нації. Словом своїм і духом він засіває наші душі вірою в те, що 9 березня буде і всенародним, і державним святом.
