Церква у селі Скірче.
Якими наш журналіст побачив найвіддаленіші села Горохівщини
«Скірче й Жуківець – району кінець», - так жартома кажуть на Горохівщині про найвіддаленіші від райцентру села. Якими подіями живуть вони щодня, чому радіють і чого потребують, зазвичай розпитую в Скірченського сільського голови Світлани Федонюк. Ця лідерка знає від найменшого до найстаршого 400 жителів Скірчого і 110 – Жуківця
Цьогоріч скірченці вітатимуть своє поселення з 543-ми іменинами, жуківчани – ювілейним 475- річчям! Обидва населені пункти мають мальовничу природу, власну цікаву історію й самобутні традиції. Їх дуже гарно відтворила місцева краєзнавиця й поетеса Ольга Хмільовська в книгах «Жуківець – моє рідне село», Скріче: погляд у минуле» і в збірці «Стежки мого дитинства».
Люди у цій місцині живуть у достатку, бо багато працюють. За кордоном шукають роботу одиниці, більшість мають її на тваринницьких фермах, полях СГПП «Дружба» й у фермерському господарстві «Ярина-Агро». Без меценатства керівників цих агроформувань Валентини Здрилюк й Ірини Курліщук у селах не обходиться жодна хороша справа.
Завідувачка ФАПу розрахувалася з роботи ще в минулому році, тож, борони Боже до біди, то першої фахової медичної допомоги ніхто не надасть.
Багатьох чоловіків і жінок до праці в обласний центр довозить автобус ТОВ «Кромберг енд Шуберт» Україна». Їдучи вулицями села, в багатьох домогосподарствах можна побачити трактори й комбайни, якими хлібороби господарюють на земельних паях.
Із своїми побажаннями й проблемами селяни найперше йдуть у сільську раду. Там людям обов’язково допоможуть в міру можливостей Світлана Федонюк, секретар сільської ради Марія Левичкіна, головний бухгалтер Наталія Рибачук і землевпорядник Олександр Головчун. У кожного з них досвід роботи різний, зате у всіх однаково на чільному місці почуття відповідальності.
Світлана Никифорівна працює в сільраді безперервно 25 років. Трудову діяльність розпочинала бухгалтером, в 2006-му році стала секретарем, а з 2015-го односельці довірили їй найвищу в селі посаду лідера. На цих постах її в свій час замінила сумлінна Марія Олексіївна. Естафету бухгалтера прийняла енергійна Наталія Василівна, а Олександр Володимирович обов’язки фахово виконує, повернувшись у рідне село після закінчення Володимир-Волинського агротехнічного коледжу і Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького. Рівноправним колегою в цьому доброзичливому колективі почувається депутат сільської ради, техпрацівниця Мирослава Тивонюк.
Цій жінці не потрібно казати, де прибирати. Мирослава Миколаївна порядкує не лише в приміщенні й на подвір’ї сільської ради, а й біля обелісків, на автобусній зупинці, навколо сільських оберегів-святинь.
- Цій жінці не потрібно казати, де прибирати. Мирослава Миколаївна порядкує не лише в приміщенні й на подвір’ї сільської ради, а й біля обелісків, на автобусній зупинці, навколо сільських оберегів-святинь. Два з них не так давно звели з нагоди Днів сіл: у Скірчому – Фігуру святого Миколая, в Жуківці – кам’яний Хрест.
До слова, звичай відзначати іменини своєї малої батьківщини став ще з 2006 року улюбленим спершу в жуківчан, а невдовзі - і в скірченців. До дуже гарних святкувань, ініційованих Світланою Федонюк, долучаються депутатський корпус і виконком, талантами найперше - директор будинку культури Світлана Хамулка і завідувачка бібліотеки-філії Жанна Вітюк, вчителі й учні місцевої школи й аматори художньої самодіяльності, а коштами - названі вище Валентина Здрилюк й Ірина Курліщук , керівники-аграрії. Подарунки Світлана Никифорівна вигадує дуже оригінальними. Скажімо, крім духовних святинь кожна хата в двох селах отримала табличку з назвою вулиці і номером будинку, малеча – дитячі майданчики. Тоді села урочисто перегортають сторінки своєї історії і дякують словами й грошовими винагородами сучасників: найперше – Миколі Левичкіну, Василеві Галицькому, Ігореві Сегету - чоловікам, які захищали Україну на Донбасі від проросійського агресора. Дорослі і діти віншують довгожителів, велелюдно вручають їм подарунки. Цьогоріч, дасть Бог, на таких святах найстаршою жителькою Скірча виголосять 93-річну Ольгу Вавринівну Шостак, а Жуківця- 82-річну Євгенію Федорівну Павлусь. Найменшим сонечком у тамтешній місцині наразі є Владиславочка Кардаш, якій 8 квітня виповнилося півроку. Однією родиною місцяни збираються в храмові й державні свята, наповнюючи їх змістовністю й духовністю.
Що ще має вселяти людям оптимізм в глибинці, багатій свіжим повітрям, ставками, лісами? Смертність і народжуваність у цих селах майже однакова, до того ж місцяни далекоглядно купують добротні хати, які, бува, хтось продає. Водночас їм дуже потрібні дитячий садочок , дороги й … медичка. Завідувачка ФАПу розрахувалася з роботи ще в минулому році, тож, борони Боже до біди, то першої фахової медичної допомоги ніхто не надасть.
- А загалом наші люди не втрачають оптимізму й дуже люблять свої села, бо та земля мила, де мати народила, - так просто і гарно на завершення нашої розмови освідчилася батьківщині Світлана Федонюк.
