«Діти для мене – як дар Божий», – каже Лідія Власівна.
Бог благословив 16 дітьми, 75 внуками та 28 правнуками
Середина червня для багатодітної мами із Матейок Маневицького району Лідії Демчук найкраща пора – адже 18-го до неї на гостину, щоб привітати із черговим Днем народження, з’їжджається уся багаточисельна родина: діти, внуки та правнуки. Цього дня народився і її нині покійний чоловік Іван
«Любов» у нас була із самого дитинства»
Позаду у 76-річної матері-героїні Лідії Власівни 57 років нелегкого і, водночас, радісного материнства, яке принесло неймовірний спадок – 16 дітей, 75 внуків та 28 правнуків.
Як поділилася Лідія Власівна, заміж вона пішла рано – тільки-но виповнилось вісімнадцять.
– Зі своїм чоловіком у парі прожили 53 роки, – розповідає жінка. – Він на хуторі біля Матейок жив, а я в Чорнижі. Ми разом пасли кожен свою корову. Тож «любов» у нас була із самого дитинства.
У 1960-му закохані одружилась, а вже наступного року у Демчуків народилась перша донька Люба. А коли діток ставало більше, хату добудували більшу – на дев’ять кімнат.
– Не лише була в декретній відпустці, бо раніше доглядали за дітьми лише рік, – каже моя співрозмовниця. – Працювала в колгоспі у ланці: копала картоплю вручну, рвала льон та виконувала чимало іншої роботи. Діти підростали, то і їх з собою брала. Чоловік теж трудився у колгоспі на фермі. Також шив шлеї коням і випасав їх. І хоч дітей було багато та вистачало мороки, жити, дякувати Богу, із добрим чоловіком було хороше і завше вистачало усього. У нас був трактор, коні, садили поля, робочих рук теж вистачало.
У 1990-ті роки, коли країна стала самостійною і тяжко виборювала свою незалежність, про багатодітну матір теж не забували.
– Не має мені на що жалітися: допомагала держава, голова сільради був добрим і в районі про мене пам’ятали. Все купувала поза чергою, як матір-героїня. Дороги не було, то висипали аж до хати. Коли в час скрути не вистачало в магазинах товарів, то мені більше давали.
Зараз проживаю сама, але діти про мене ніколи не забувають: везуть і харчі, і одяг. Тож на життя скаржитись не доводиться і усіма дітьми задоволена. Вони для мене – як дар Божий.
«Маю десять невісток і всі вони дуже добрі»
Нині всі діти розійшлися по своїм куткам і Лідія Власівна залишилась одна у великому будинку. Проте, про неньку не забувають. Поруч в селі живуть два сини. Ще є діти у Ківерцях, Гораймівці, Маневичах. Син і донька проживають в Америці. Щоправда, трьох дітей довелось поховати вже дорослими.
– Маю десять невісток і всі вони дуже добрі, бо й сама ніколи їх не ображала, – каже жінка. – Хороші і зяті. Без подарунків до мене на гостину не їдуть. Нам, батькам, золоте весілля справили у кафе, але спершу не призналися, а сказали, що їдемо фотографуватися. А самі все вже налаштували і тільки нас чекали з чоловіком у Ківерцях. Ми приїхали, а тут всі наші діти з онуками та правнуками виходять із подарунками.
Четвертий рік Лідія Власівна проживає без чоловіка. Сумує і часто плаче, згадуючи його, бо мав добре серце. Жінка ще досить активна: порається на городі, ходить по чорниці та ожину, копає картоплю та все приказує: «Усе роблю, адже хіба в селі можна без роботи?»
– Коли чоловік ще був живий, то мали свій автомобіль, а тепер сама всюди їжджу куди треба, маршруткою, – зауважує жінка. – В Америці проживають син і донька, які вже мають по четверо дітей. Чоловік якось був там по запрошенню сина. Йому сподобалось, але дуже сумував за домом. Хотіла і я побачити, як живуть мої діти за океаном, але мене не пустили. Однак жити і померти хочу у своєму селі, бо мені добре на Україні.
Зараз проживаю сама, але діти про мене ніколи не забувають: везуть і харчі, і одяг. Тож на життя скаржитись не доводиться і усіма дітьми задоволена. Вони для мене – як дар Божий.
Сергій ГУСЕНКО.
