Минуло два роки відтоді, як Надзвичайним і Повноважним Послом України у Литві став Борис Петрович Климчук. З цієї нагоди він запросив групу працівників засобів масової інформації Волині до цієї країни для знайомства із роботою деяких галузей господарства Литовської Республіки...
ДОВІДКА «ВОЛИНІ»: У Литві — 3,4 мільйона мешканців. В етнічному плані це найоднорідніша Балтійська країна: 80% литовців, 9% росіян, 7% поляків. Площа 65,3 тис. кв.км, за територією Литва більша від Данії, Бельгії, Швейцарії чи Голландії. З 1990 року, коли вона однією із перших радянських республік проголосила свою незалежність і відокремилася від радянської імперії, умови й можливості для підприємництва у Литві визначаються серед найсприятливіших у Європі. Вступ до Євросоюзу й НАТО у 2004 році гарантував Литві політичну безпеку й стабільність економічного розвитку.
Минуло два роки відтоді, як Надзвичайним і Повноважним Послом України у Литві став Борис Петрович Климчук. З цієї нагоди він запросив групу працівників засобів масової інформації Волині до цієї країни для знайомства із роботою деяких галузей господарства Литовської Республіки
Валентина ШТИНЬКО
ТРАНЗИТОМ ЧЕРЕЗ БІЛОРУСЬ Ще напередодні поїздки нас попросили заготувати довідки у чотирьох примірниках з печаткою і підписом керівника установи про те, що ми їдемо до Литви на запрошення Посольства України і на території Білорусі жодних зйомок чи магнітофонних записів проводити не будемо. Якщо у володіннях «бацькі» Лукашенка напередодні чергових президентських виборів усе так добре, як він про це розповідав із трибуни недавніх третіх Всебілоруських народних зборів, то чого б йому так боятися журналістів? — А зачем ви туда едете? — допитувався нас білоруський митник, хоча мета поїздки була зазначена в документах. Ніяких претензій до нас не виникло, та все ж «гостинні «сябри» протримали дванадцять журналістів на кордоні цілих три години: то з’ясовували, чому автомобіль, яким ми подорожували, належить приватній фірмі, то у них якісь бланки скінчилися, то настав час обіду... А ось дороги у Білорусі, ніде правди подіти, таки в доброму стані. Незважаючи на рясні у ті дні снігопади, очищають їх регулярно і старанно, навіть посеред ночі. І заправки під маркою «Бєларусьнєфть» також цілком європейського вигляду. Тільки-но від’їхали від митниці по кобринській трасі, налаштувалися на приємну подорож гарними білоруськими дорогами, як зупинила нас «Міліцыя»: — Всем вийти на улицу, будем взвешивать автомобиль! Щоправда, після кількахвилинних перемовин із водієм, білоруські стражі порядку від своєї затії відмовилися і ми благополучно рушили далі, аж до Литви. Не без того, звісно, щоб на білоруському кордоні знову не стояти в черзі на вулиці під дощем зі снігом, аби особисто засвідчити свій «фейс» із посинілим носом білоруському стражеві кордону. Тому, коли згодом литовські бізнесмени розповідали, що в разі нагальної необхідності їдуть в Україну через Польщу (хоч далі, зате комфортніше), ми їх зрозуміли.
ПРИВАТНИЙ ЛІС СЛУЖИТЬ ДЛЯ ВСІХ За перший день нам належало познайомитися з етапами реформування лісової галузі Литви. Про них нам докладно розповів із демонстрацією численних графіків, діаграм, планів заступник голови держкомітету лісового господарства Вігантас Крауяліс. Лісом покрито понад 30 відсотків території країни (приблизно, як і на Волині), тому навести лад у лісі означало навести порядок, власне, на третині території. Реформи відбулися досить спокійно, ліси пройшли сертифікацію, й ось уже чотири роки галузь живе стабільно, спрямована на розвиток. Нині тут 17 відсотків лісів належить до охоронних територій, а решта, приблизно наполовину, перебуває у державній та приватній власності. Причому кількість державних лісів постійно скорочується. 17,5 відсотка їх резервовані для приватизації... Останнє журналістів зацікавило особливо. Зауважимо, що при переведенні земельних угідь у приватну власність у Литві пішли шляхом реституції, тобто першочергового їх повернення колишнім власникам, які володіли землею до 1940-го року. Приватний ліс в уяві переважної більшості українців — це ліс, обнесений глухим парканом чи колючим дротом, де власник робить усе, що йому заманеться, а рядовому громадянину — ні грибів, ні ягід там назбирати, ні просто красою природи помилуватися. Насправді ж ніяких парканів чи охоронних ровів у литовських лісах ми не бачили. І гриби та ягоди на приватних територіях може збирати будь-хто, як і в державному лісі. Це регламентовано лісовим законодавством. Тільки, якщо там є приватне обійстя, то підходити до нього ближче, ніж за сто метрів, заборонено. Кожен приватник зобов’язаний мати затверджений проект лісокористування і неухильно його дотримуватися. Білет на рубку лісу він отримує на загальних підставах в уредії, яка стежить, як виконується закон про ліс, видає білети на рубки, контролює їх якість і консультує приватних лісокористувачів. Начуваним про неподобства у волинських лісах, нам важко було повірити, що злодійських самовільних рубок у литовських лісах давно нема, бо законодавчо було перетято злочинний ланцюжок. Краденого лісу просто нікуди збути. Його не візьме жодна лісопильня, бо тут же позбудеться ліцензії на роботу. А це занадто великий ризик. Не вивезеш його і за межі країни. На наші настирливі запитання пригадали, що три роки тому таки було вкрадено машину соснових кругляків, яких так і не знайшли. Від одного із чиновників у Литві довелося почути жарт, у якому від жарту, як мовиться, було не так і багато: — У нас країна маленька, так що все, що можна було розікрасти, розтягли швиденько, ще на початку 90-х, а далі довелося наводити порядок. І ви також рано чи пізно постанете перед такою необхідністю. Але повернемося до литовського лісу. Не так важливо, кому він належить, головне, щоб він не залишився без догляду, — вважають у Литві. А це значить, що люди будуть там працювати й отримувати прибуток. Лісове господарство тут поділене на вісім регіональних департаментів, які, до речі, не співпадають із кордонами адміністративного поділу губерній та повітів, 42 лісгоспи, 405 лісництв...
БЕЗ ДОРІГ — НІ СЮДИ НІ ТУДИ В одному з лісгоспів — Дубравському Каунаського повіту — нам вдалося побувати. Вразили не тільки неймовірна краса хвойного лісу, який після густого нічного снігопаду виглядав просто казково, гостинність литовців, котрі намагалися не лише зігріти гостей дружнім багаттям і чарочкою фірмового 75-градусного напою «Жальгеріс», настояного на медові й травах, рецепт якого зберігається в таємниці, а й те, з якою любов’ю, відповідальністю й почуттям справжнього господаря вони плекають ліс, і навіть його рубають. Та одне суттєве зауваження. Лісництва тут лісу практично не рубають. Цим займаються найняті професійні бригади лісорубів. Вивозять деревину також приватні підрядники. Не мають лісництва у своєму підпорядкуванні й лісопилень. Вони займаються проблемами охорони, догляду, пожежної безпеки, об’єктами рекреації, виконанням програми заліснення — не менше 1000 гектарів щороку. При цьому Євросоюз вимагає садити лише ті породи, які росли тут раніше. За ці роки допомога Євросоюзу на заліснення земель становила 92 мільйони літів.Тобто, кожен виконує свої функції, що значно скорочує можливості зловживань і корупції. Із вступом до Євросоюзу Литва зіткнулася з проблемою робочих рук: чимало литовців, особливо молоді, поїхали на заробітки у заможніші країни. 60 відсотків із них повертатися у рідні пенати не поспішають. Тож дефіцит робочої сили відчула на собі й лісова галузь. Ставку доводиться робити не на ручну працю, а на висококласну техніку, яка, як відомо, й коштує чимало. Євросоюз повертає 50 відсотків затрат, якщо таку техніку купують приватні підприємці, а не державні підприємства. А як працює така техніка, нам продемонстрували трохи згодом.
