«Якби лише було бажання й здоров’я, то всьому можна навчитися», – вважає Олександр Іванович, відзначаючи, що у справі лозоплетіння важливо мати силу в руках.
За зиму маневичанин наплів пів сотні виробів із лози
Житель села Копилля Олександр Лопоха має оригінальне і корисне в господарстві хобі – він неабиякий мастак по плетінню лозяних виробів.
Чоловік перейняв ази лозоплетіння від свого колеги з меліорації лиш за одну ніч, а відтоді вже давно перевершив свого вчителя й нині навіть не злічить скільки виробів сплів.
«Перший мій кошик був таким кострубатим… Ну, а далі – один за одним все кращі…» – з усмішкою ділиться копиллівський вмілець, який найчастіше займається виготовленням великих, середніх й малих кошиків, корзин та коробок.
– Важливо заготувати хорошої, однорічної лози, – каже майстер. – Сезон заготівлі розпочинається, коли верба скидає листя й триває аж до розпущення нових бруньок. В нас матеріалу багато, особливо вздовж доріг та річок, де «автодорівцями» й працівниками водного господарства постійно обрізуються кущі верболозів.
Розповідає Олександр Іванович, що зазвичай на одну середню корзину потрібно близько півтори сотні вербових прутів, яких майстри називають молокітою. З товстіших виготовляються основа, ребра й перепліт, а тоншими заплітається виріб. Найгрубіші прути не мають бути в діаметрі більше сантиметра.
Чоловік перейняв ази лозоплетіння від свого колеги з меліорації лиш за одну ніч, а відтоді вже давно перевершив свого вчителя й нині навіть не злічить скільки виробів сплів.
– Якщо взимку заготовлена лоза зберігається на морозі, то перед тим, як починати щось із неї плести, потрібно її занести в тепле приміщення, аби вона температуру набрала, це надасть їй необхідної гнучкості – ділиться вмілець, зауважуючи, що випробував він вже різні техніки лозоплетіння, зокрема, варив лозяні прути для виготовлення маленьких корзиночок. Скручував лозу й клав у каструлю з киплячою водою. «Але так мороки занадто багато…» – каже він.
«Якби лише було бажання й здоров’я, то всьому можна навчитися», – вважає Олександр Іванович, відзначаючи, що у справі лозоплетіння важливо мати силу в руках. А сам він у руках міцний – разом зі своїм братом Анатолієм входив до складу районної команди з перетягування канату, яка на початку двотисячних завоювала навіть всеукраїнську першість.
«Люблю їздити на спортивні фестивалі», – каже пан Олександр, що багато разів був на змаганнях як представник команди Копиллівської сільської ради. Буває він і на інших районних заходах, зокрема, на святкуванні Дня Незалежності України як майстер старовинного народного промислу – лозоплетіння (на знімку).
Нині вироби Олександра Лопохи є мало не в кожного із його односельчан. Творіннями рук умільця послуговуються й мешканці довколишніх населених пунктів. Як розповідає він, в селі є ще кілька старших чоловіків, що плетуть кошики, та зазвичай вони це роблять лиш для власних потреб. А його хобі допомагає йому з користю проводити довгі зимові вечори, та й людям у нагоді стає. От і за минулу зиму він сплів пів сотні лозяних виробів.
Найчастіше виготовлені ним великі плетені корзини селяни використовують для того, щоб худобі січку носити, у них також зручно й картоплю, ріпу та інші овочі збирати. Незамінними для багатьох є й грибні кошики пана Олександра, з якими він і сам щораз йде до лісу.
– Речі такі в господарстві потрібні. От виготовив лозяну коробку, заплів густо дно, – й маєш вже чим у хату до грубки дрова носити. Й зручно, й гарно, й у кімнаті чисто, – ділиться вмілець, зауважуючи, що такий виріб дуже до вподоби його дружині, яка вчителює у місцевій школі.
Розповідає Олександр Лопоха, що виготовлені ним власноруч лозяні вироби та ясенові граблі – його найперший подарунок для іменинників. На своєму столярному станку він все, що необхідне в господарстві, сам майструє. А якщо комусь із односельчан рабрини до підвод, топорища чи ще щось інше зі столярки потрібне, – то і їх виручить.
Юлія МУЗИКА.
