Політична позиція Олександра Зінченка, який нині очолює партію патріотичних сил України, завжди відзначалася принциповістю і чесністю. Ось лише деякі добре відомі громадськості факти...
Політична позиція Олександра Зінченка, який нині очолює партію патріотичних сил України, завжди відзначалася принциповістю і чесністю. Ось лише деякі добре відомі громадськості факти.
У серпні 1991 року, будучи другим секретарем ЦК ВЛКСМ, він публічно виступив проти так званого ГКЧП та спроби державного перевороту. Створив у квітні 1998 року популярний в Україні телеканал «Інтер», ідеологічно розбудовував СДПУ(о), але за принциповість позиції та незгоду з методами політичної боротьби компанії Медведчук—Суркіс був змушений восени 2003 року залишити ряди партії. Незважаючи на нападки опонентів, вистояв і продовжував працювати на посаді заступника Голови Верховної Ради України. Очолив виборчу кампанію Ющенка в найскладніший для помаранчевої команди час, був головою виконкому Комітету національного порятунку, а згодом створив Державний секретаріат України. Проте у вересні минулого року різко виступив проти корупції в оточенні Президента і полишив значиму посаду. До цього додамо, що Олександр Зінченко — кандидат фізико-математичних наук, закінчив Академію суспільних наук в Москві. Наш кореспондент мав розмову з Олександром Олексійовичем, котрий побував на Волині і виступив перед виборцями. Подаємо найбільш цікаві відповіді лідера партії патріотичних сил, що характеризують його як політика і особистість
Олександр НАГОРНИЙ
ПАТРІОТ НЕ МОЖЕ БУТИ РАБОМ ВЛАСНИХ АМБІЦІЙ – Олександре Олексійовичу, що ви вкладаєте в поняття «патріот України» і наскільки вам та членам партії, зрозумілі національні почуття жителів західного регіону держави? – Для мене не становить складнощів зрозуміти ментальність населення Західної України, оскільки я вчився і працював у Чернівцях і мені відомі всі обставини соціальних, економічних та національних потреб цього регіону. Я вважаю, що Західна Україна повинна набути дещо іншого місця та звучання, бо знаєте, як говорять: на Сході — промисловість, на Заході — туризм чи ще щось. Ось я побував у Ковелі. Він повинен бути одним з провідних транспортних вузлів в цілому в країні. І таких прикладів можу навести вдосталь, сюди повинні йти інвестиції з Європи. Щодо патріотизму, то це можливість людини в повсякденному житті поставити питання успіху України перед реалізацією власних амбіційних чи інших цілей і, я вважаю, що це є надзвичайною потребою нинішнього часу. Служіння державі є визначальною характеристикою особи. Ключове слово для державного службовця — служити. – Ви, як відомо, через моральні принципи пішли з СДПУ(о) Медведчука-Суркіса. Але ви залишаєтесь соціал-демократом за своїми поглядами? – Якщо говорити про комплексне бачення ідеологічної доктрини, то, безумовно, я вважаю найбільш прийнятну модель для України — соціал-демократичну. – Коли я йшов на зустріч до вас, то один з товаришів попросив запитати: чому ви поспішили з відомою прес-конференцією, адже можна було зібрати більше доказів для підтвердження своєї позиції? – Прес-конференція була наслідком надзвичайно складної ситуації, яка утворилась в українській політиці. Складної, бо відбувалось безпідставне протистояння між Радою Національної безпеки України і урядом, недолугих звинувачень, а тому було потрібно роз’яснити, що, власне, відбувалось. Я пояснив, що люди, які не отримали відповідних повноважень, потягнули ковдру на себе. Йшлося не тільки про корупцію на самому верху. Я протидіяв можливому державному перевороту. Проходила узурпація державної влади кількома державними службовцями, які сплутали власну кишеню з державною. Вони все зробили нашіптуванням, щоб вбити клин між Президентом Ющенком і прем’єр-міністром Тимошенко. Людина, яка не стала прем’єр-міністром, намагалася реалізувати себе в іншій ситуації. – Але вам нічого не вдалося довести. Чому ви ризикували? – Я був упевнений, що факти корупції знайдуть судове підтвердження. Але зіграла позиція Президента, котрий відразу прокоментував «роботу» створеної комісії: мовляв, він переконаний, що нічого не знайдуть. Це був сигнал для Генеральної прокуратури. Коли я пішов на судовий процес з Мартиненком, то відбулася дивна річ. 16 грудня пройшло засідання і мені здалося, що я виграю цей процес. Але 19 грудня після заяви Мартиненка скасовується здійснення цієї справи судочинства в тієї судді, яка вела цей процес. І справа передається іншій судді, хоч розгляд доходив до завершення. Аргумент такий: суддя йде в грудні у відпустку. Це був наслідок того безладдя, яке коїться в системі українського судочинства, котре перебуває в залежності від виконавчої гілки влади, хоч немає Кучми. – Олександре Олексійовичу, я був на з’їзді делегатів Блоку Юлії Тимошенко і мені здалося, що ваші принципові позиції дуже близькі. Ви не пішли в БЮТ тому, що не хотіли посилювати розбіжності в помаранчевому таборі? – Я був керівником виборчого штабу кандидата в президенти Ющенка. Потім став керівником виборчого штабу коаліції «Сила народу», куди ввійшла «Наша Україна» Ющенка і «Батьківщина» Тимошенко. І тому психологічно я був не готовий переходити в БЮТ. Я знав, що деякі політичні діячі з «Нашої України» поставили так питання: мовляв, підпишемо угоду з БЮТ, якщо там не буде Зінченка. Я не хотів стати каменем спотикання. Але хоч я не ввійшов в БЮТ, все одно ці політики нічого не підписали. Отже, їхні аргументи не мали серйозних підстав. – Чи збереться помаранчева команда в парламенті? Деякі впливові політики з «Нашої України» кажуть, що Тимошенко ніколи не повинна бути прем’єр-міністром. – Юлія Тимошенко — надзвичайно яскравий український політик. Безумовно, що вона не сказала свого останнього слова в політиці. Якби між Ющенком і Тимошенко був політичний альянс, у мене не було б потреби їздити по Україні і говорити, що є ризик віддати владу опозиції, яка ще вчора сиділа в окопах, не знала, чи повертатися з-за кордону в країну. У нас приязні стосунки з Юлією Володимирівною. Коли я працював керівником виборчого штабу коаліції «Сила народу», моїм заступником був Олександр Турчинов, дуже порядна людина. В парламенті ми будемо працювати з БЮТ. Нашу коаліцію з Вітренко, СДПУ(о), Партією регіонів просто неможливо уявити. Помаранчева коаліція в парламенті буде створюватись, але, на жаль, з часом, спочатку будуть ситуативні об’єднання.
ЧОМУ ЗІНЧЕНКО ЇЗДИВ У МОСКВУ? – Про ваші зв’язки з Москвою говорять різне. І все ж кажуть, що Зінченко, коли візьметься за якусь стратегічну справу з Росією, то доведе до кінця. – Я вирішив поїхати до Москви з офіційним візитом в липні 2005 року після того, як побачив, які величезні прогалини утворилися на цьому напрямку. Наслідки цього візиту в цифрах: на російському ринку ми вигідно продали за рік 26 літаків, що в півтора раза більше, ніж за попередні 15 років незалежності. – Яким чином це вам вдалося? – Працюючи колись чотири роки в Москві, я добре розумію, що потрібно зробити визначальним під час переговорів. До поїздки в Москву я готувався 16 днів, це для того, щоб провести півтори години спілкування з президентом Путіним, п’ять годин — з головою Адміністрації Медведєвим. Я настільки чітко усвідомлював, що мені потрібно захищати національні інтереси, що моя позиція виявилась набагато більш жорсткою, ніж тих людей, які ставили інакше питання співробітництва. Чому росіяни відповіли таким чином — укладенням відповідної угоди між «Роскосмосом» і Національним космічним агентством тощо? Бо вони говорили, що краще мати жорсткого співрозмовника, який виконує зобов’язання, ніж вести переговори з надзвичайно м’якою людиною, яка поїде і забуде про угоду. Я жорсткий, але в переговорах. Я був у складі нашої делегації, коли ми розмовляли з росіянами про Тузлу, будучи заступником Голови Верховної Ради. Я очолював міжпарламентську групу Україна—Росія, і росіяни були не в захваті, коли ми чітко поставили питання про створення газового консорціуму, диверсифікацію енергоносіїв, прямого використання нафтопроводу Одеса—Броди і т.д. – Цього не вистачає нині нашим урядовцям? – У нас дуже багато політизації і мало прагматизму в економіці. Там, в Росії, сидять люди, які знають принаймні десятирічну історію наших економічних відносин. Коли задаєш будь-яке питання, то маєш перед собою урядовця, який володіє фактами і може протиставляти свої аргументи. Коли не готовий до жорсткої розмови, то можна навіть не їхати в Росію. – Як ви оцінюєте наші домовленості з постачання і транзиту газу? – Позиція патріотичних сил України полягає в тому, що міністр палива та енергетики, а також керівник «Нафтогазу України» повинні подати у відставку після такої газової угоди. Вона спотворює процес, який ми роками удосконалювали. Саме за час керування урядом Ющенком, віце-прем’єрства Тимошенко, міністра палива та енергетики Гайдука було підписано найкращу для України угоду, яка в 2003 році була ратифікована двома парламентами. Наші відносини в енергетичній галузі були міждержавними. А тепер запитайте в нашого прем’єр-міністра «Хто є власником «Росукренерго»? І сьогодні вирішується питання про ліцензію поставки газу невідомій приватній компанії... – Олександре Олексійовичу, ще жоден політик не оминув питання: куди нам іти — на Захід чи на Схід? – Пріоритет української економіки — це вступ до Європейського Союзу. За західним кордоном — 450 мільйонів платоспроможного населення. Сьогодні 40 відсотків торговельного балансу України налаштовано на Європейський Союз. Ось де треба шукати наші інтереси, не забуваючи про Росію, де також 18,3 відсотка торговельного обороту. Росія теж втратила в цій газовій атаці, бо ж вона зацікавлена в збільшенні просування енергетичного потоку на Захід. Всюди треба шукати національні інтереси. Другим номером у виборчому списку партії патріотичних сил України є Станіслав Конюхов, Герой України, академік НАНУ. Він не скаржиться на відсутність коштів. Він як генеральний конструктор — генеральний директор Державного конструкторського бюро «Південне» робить результат: і ми сьогодні запускаємо стільки ракет, скільки це робить і Китай, і Франція. Це патріотична позиція.
В ЗЛАГОДІ З САМИМ СОБОЮ – Конкуренти шукають у чужих виборчих списках олігархів. Хоча всі розуміють, що без коштів виборчу кампанію не проведеш. А як у вас? – Можете всі наші виборчі списки переглянути і там не знайдете олігархів. Хоча надзвичайна кількість людей з складним минулим іде до української політики, скориставшись тим, що парламентарі мають недоторканність. А після підписання Президентом відомого закону, нею володіють депутати всіх рівнів. У нас достойні люди і зрозуміла програма. Ми нічого дивовижного не вигадували, ніяких передвиборчих технологій. Я вважаю, що левова частина українських політиків, які були з Ющенком на Майдані, повинні довести, що програму, котру висунули в 2004 році і з якою переміг Президент, повинні виконати. Зроблено багато щодо соціальної програми, але ми пообіцяли на Майдані розвести бізнес і владу, гарантували, що в новій українській владі не буде процвітати корупція і багато чого іншого. Але ми бачили на телеекрані 14 жовтня 2005 року Президента з 20 олігархами, які чудово себе почували. Хоча керівник держави прийшов до влади з абсолютно іншими гаслами. Думаю, що Президентові треба діяти жорсткіше, наполегливіше, а обіцянки доводити до кінця. Це і справа Гонгадзе, і дивні обставини смерті Кирпи, Кравченка, а, занурюючись у ці питання, можна дійти до тих обставин, які не дозволять повчати наш народ і ківаловим, і бакаям та іншим, котрі не мають на це політичного та морального права. – Ви були народним депутатом України протягом двох скликань Верховної Ради. Щоб ви запропонували для поліпшення її роботи? – У Верховній Раді нерідко сидить 50 народних депутатів, які натискають на десятки кнопок, хоч зареєстровано 300. Брехня починається з маленької брехні. Робоче місце народного депутата в залі, а не на Багамах. Я як заступник Голови Верховної Ради деяких народних депутатів вперше побачив на третьому році своєї роботи, коли голосували за конституційні зміни. Ініціатива партії патріотичних сил: негайно скасувати депутатську недоторканність, яка потрібна бандитам, позбавляти мандатів депутатів, які 20 відсотків часу не були на робочому місці, зменшити склад Верховної Ради з 450 до 150 чоловік. – Перед виборами в черговий раз ставиться питання про другу державну мову. – Я відверто скажу, що 19 квітня 2004 року Національна рада з питань телебачення та радіо спеціально прийняла рішення щодо обов’язкового перекладу на українську мову всіх телевізійних каналів. Я є прихильником державності української мови, але чомусь перед виборами натискається гашетка мовного питання, що викликає супротив. Це засіб посварити населення. 20 жовтня 1996 року на «Інтері» стовідсотково була власність Російської Федерації і повністю російське мовлення. Через шість років, коли я йшов з каналу, 80 відсотків мовлення було українським і контрольний пакет був в Україні. Це моя позиція. Протистояння призвело до того, що в Харкові ввели російську мову в повсякденну службову діяльність. – Олександре Олексійовичу, а раптом не потрапите в парламент, що робитимете? – Я не хитаюсь під політичним вітром. Я не залишуся без роботи, бо багато що вмію. Мені важливо бути чесним перед самим собою. Я не хочу опускати очі долу ні в аудиторіях, ні коли розмовляю віч-на-віч з дітьми. Я займався спортом, пройшов великі випробування зі здоров’ям і звик розраховувати лише на власні сили. Я думаю, що дуже важливо жити в злагоді з самим собою і тоді свої стосунки не будуть штучними, непередбачуваними. Я нині живу в повній злагоді з самим собою. Мені не потрібно вигадувати, наприклад, що говорити на Волині, а що в Донбасі. Я завжди висловлююсь однаково всюди і не намагаюся сподобатись. Один з політиків сказав, що Зінченко може собі дозволяти говорити те, що думає. Говорити відверто — це моя принципова позиція, цим я насолоджуюсь. Якщо ви щирі з самим собою, то у вас і в житті все добре складатиметься. – Глядачі часто згадують вашу дружину Ірину, яка дуже тактовно та інтелігентно вела «Уікенд» на «Інтері». – Мені нерідко задають запитання, чому немає передач з вашою дружиною. А вже три роки вона не виходить на телеекран. Я вважаю, що це найбільший комплімент дружині, яка виконувала чесно свою роботу, і це була одна з кращих передач, в якій була позитивна енергетика, духовність. Коли я працював генеральним директором на «Інтері», я жодним чином не впливав на ту чи іншу передачу, а моїй дочці, яка вела спорт, і дружині треба було постійно доводити свій професіоналізм. – Вас задовольняє стан телебачення? – За мого керівництва це був український канал і контрольний пакет належав Україні. Нині — це капітал російський. І свобода слова, хоч і просунулась вперед, але все ще не на належному рівні.
