Курси НБУ $ 38.97 € 42.45
«У майбутнє України я вірю на підставі своєї історичної чуйки» – Забужко

«Якщо світобудова нас так любовно оберігає, проводить між стількома скіллами і харібдами – ми їй потрібні».

Фото Суспільного.

«У майбутнє України я вірю на підставі своєї історичної чуйки» – Забужко

Польові дослідження українського суспільства. Відчуття апокаліпсису і прийняття нової реальності життя на карантині. Знана українка прокоментувала болючі теми

Польові дослідження українського суспільства. Відчуття апокаліпсису і прийняття нової реальності життя на карантині. Про все це ведуча шоу «Святі та Грішні» Мирослава Барчук поговорила з письменницею Оксаною Забужко, передає Суспільне.

Про пандемію та епоху змін

Людина – така істота, яка до всього пристосовується. Практика показує, що ніколи не буває так зле, як може собі придумати письменник. Я б не ставилася наперед з жахом до майбутнього, яке ми сьогодні уявляємо. Поки народ ще принюхується, я, як професіонал катастрофічної уяви, встигаю двічі оббігти думкою навколо земної кулі з криком: «Апокаліпсис, ми всі помремо!» Не в усіх людей виникає таке відчуття, але, чесно кажучи, я в цих настроях живу останні 35 років.

Ми вступаємо в епоху якихось дуже радикальних тектонічних зсувів, які луплять людей по голові. Найгірше, що в цій епосі вмикається ще й свідоме, інституалізоване зло – в людях, які на тому гріють руки, яких у християнській культурі називали «слугами диявола». Моя робота, як, зрештою, кожного письменника, бачити сюжети, які ще не проявилися в дійсності. І чи боятися нам, котрі пережили київський травень 1986 року?

Про майбутнє та людей

Можу зізнатися, що свого часу перестала писати вірші. Перестала їх доводити до публікабельного стану, тому що мені весь час сигналило катастрофами або їх візіями. На якомусь етапі я сказала – годі! У цьому є сенс, коли ще ніхто нічого не підозрює. Треба припинити верещати, бо зараз багато людей займають позицію «я ж казав». Треба думати про майбутнє, про структурування. Є час розкидати каміння, а є час його збирати – і будувати прихисток собі на майбутнє.

В одному глянці читала інтерв’ю з молодими людьми, просунутими мілленіалами, які втратили роботи та виявилися дружно не затребувані. Кожен текст закінчується словами «зараз карантин, а потім все якось повернеться назад». Діти, дорогі, ви ще досі не зрозуміли, що не вернеться все, як було. Світ змінюється у вас на очах. Зараз і є твоє життя, яке треба прожити повноцінно, а не в очікуванні, коли тобі зроблять добре. Ті, хто це розуміють, зможуть перейти на наступний етап розвитку цивілізації, а решта відлущиться.

Сьогодні в українському суспільстві є доволі критична маса освічених і соціально активних людей, які розуміють загрозу. У 2010 році, коли воєнний сценарій був уже готовий, 40 мільйонів українців не повірили б у можливість війни. Вирішили б, що їм розповідають казки – яка війна? З якою Росією?

 

 Про «ДАУ» Хржановського та інституалізоване зло

Хржановський – не режисер, а російський реконструктор. Його «ДАУ» – це моторошна реконструкція, квінтесенція того, чим є шоу-бізнес сурковської Росії. Потужне реаліті-шоу, в якому немає художніх якостей. В якому катівня і всі сто літ ЧК відреконструйовані з психопатологічною, садистською захопленістю людей по той бік камери. Від такої поетики зла нас застерігав Микола Хвильовий і його доктор Тагабат. Чи багато журналістів, які оспівують Хржановського, усвідомлюють загрозу, яку реально несе такий проєкт як «ДАУ»?

Реконструкція є головним мистецтвом Російської Федерації епохи Путіна. До нас доходять чутки про історика, який вбив і розчленував молоду коханку (справа Олега Соколова – ред.) та одягався Наполеоном. Є реконструктор Гіркін, який прийшов у так звану ДНР. Уся путінська Росія, весь «рускій мір» – це реконструкторський проєкт.

Українська держава не мусила допустити цього. Ми не цікавились «ДАУ», поки не спалахнув скандал у Берліні. Поки не почали виходити із залу західні інтелектуали. Ми не питали, що це знімали у нас і хто дав на це дозвіл? Це було до Майдану, це була Україна Януковича, що співпрацює з імперією ФСБ, проти якої ми виходили на Майдан. Це – абсолютно інституалізоване московське зло, яке запускає нам сюди троянських коней із непередбачуваними наслідками.

Про освіту

Минулий рік і результати президентських виборів-2019 продемонстрували абсолютний крах української освіти. Якби наші попередні міністри освіти хоч якоюсь мірою відповідали своїм посадам, то мали б піти й застрелитися. Нині підросло покоління, що виходить із середньої школи з нульовою мірою компетентності. Це не їх провина, це ми їх такими зробили. Не дбали, не стежили, що там в освіті відбувається. Це найбільша і найсерйозніша проблема, на яку ми всі маємо звернути увагу, бо від цього нема куди тікати.

 Якби наші попередні міністри освіти хоч якоюсь мірою відповідали своїм посадам, то мали б піти й застрелитися. Нині підросло покоління, що виходить із середньої школи з нульовою мірою компетентності.

Під час карантину батьки побачили онлайн-уроки та почули, що верзуть вчителі. Справа не в Ліванському ордені (під час онлайн-уроку з історії викладачка переплутала історичні періоди й назви, заявивши, що Іван Грозний розв'язав не Ливонську війну, а Ліванську – ред.), а в тому, що стоїть молода дама і верзе абсолютну історію московського царства з російськоцентричної позиції.

Якісь речі вкладалися в голови дітям свідомо, якісь – несвідомо. Щось робилося за стратегіями деморалізації, щось просто від недоумства та недофінансування галузі.

Жах тисяч українських батьків, які вперше побачили, чого їх дітей вчать у школі, – це перший камінь в підвалини майбутньої реформи української освіти. Саме вона має стати пріоритетною галуззю, а не економіка – бо реформувати економіку можуть тільки ті, хто добре вчився і в кого в голові не засмічено.

Про еміграцію та Україну за 20 років

Куди емігрувати, люди? COVID-19 показав, що немає куди. Кожна країна замкнулася в самоізоляції – ми всі тотально безпорадні. Шукати «десь там» місце, де за вас буде зроблено добре – це наслідок залізної завіси, за яку випускали за дозволом агентів КДБ. Це «совєтський комплекс» – жити думками «ось відкриють кордони – і я втечу з цієї тюрми, в той широкий світ, де є життя і шампанське».

У майбутнє України я вірю на підставі своєї історичної чуйки, котрою зрештою живу останні 35 років. Вона мені активно підказує, що якщо світобудова нас так любовно оберігає, проводить між стількома скіллами і харібдами – ми їй потрібні. Не знаю, для якої місії ми подолали страшне ХХ століття, коли ім’я України мало бути затоптане і зачищене. Але подолали, і, в принципі, останні 30 років перебуваємо в режимі сходження, зцілення нації. Ми не звикли говорити й дивитися оптимістично на свою стрімку історію, проте вона в режимі прогресу. Ми є тому доказом.

Відео

Telegram Channel