Вони майже не знімають захисних масок, їм недоступні звичні дитячі розваги, вони не можуть вільно гратися з однолітками. А дехто взагалі цілі місяці проводить виключно у стінах лікарні.
Соня дивиться на вулицю і хоче до дітей: як онкохворі проводять дитинство в ізоляції
Тисячі дітей, які борються з раком в Україні, проводять у суворій ізоляції місяці та навіть роки. Вони змушені жити в умовах постійної дезінфекції, уникати контактів з однолітками, спостерігаючи з вікон лікарні за тим, як вирує життя
Понад два місяці тому вся країна пішла на суворий карантин через коронавірус, пише ВВС.
Людей закликали сидіти вдома, носити маски, дезінфікувати руки та поверхні. Їм заборонили гуляти в парку та збиратися разом. Діти не могли відвідувати школи, садки та дитячі майданчики.
У травні карантин почали послаблювати, люди повертаються до звичного життя. Але не всі.
Тисячі маленьких пацієнтів, які борються з раком по всій країні, проводять дитинство в умовах тотальної ізоляції.
Щоб вижити та побороти онкологію, їм доводиться переживати не лише болісне та дороге лікування, але також дотримуватися надзвичайних заходів безпеки.
Вони майже не знімають захисних масок, їм недоступні звичні дитячі розваги, вони не можуть вільно гратися з однолітками. А дехто взагалі цілі місяці проводить виключно у стінах лікарні.
BBC News Україна публікує історії дітей, які лікуються у відділенні онкогематології лікарні «Охматдит», а також фото з проєкту «Дитинство в ізоляції» фонду «Таблеточки», який допомагає онкохворим дітям в Україні.
«Їй подобається дивитися, як граються маленькі дітки»
Софія Пономарьова, 3 роки, Донецька область
«Ми потрапили в «Охматдит» в жовтні 2019, скоро буде вісім місяців, як ми тут», - розповідає Юлія, мама маленької Соні, яка лікується в онкогематології.
За плечима у дівчинки вже три блоки високодозової хімієтерапії. Попереду ще щонайменше п'ять місяців складного та болісного лікування. Але прогнози в лікарів хороші.
«Соня - боєць. Не кожний дорослий впорається з тим, що переживають тут діти», - додає жінка.
Новий режим дається непросто. Потрібне постійне кварцування приміщень, прибирання та дезінфекція.
Та найскладніше те, що дітям з онкологією заборонено спілкуватись з іншими дітьми, бувати на майданчиках та в інших місцях, де багато людей. Адже для ослабленого виснажливим лікуванням імунітету будь-яка легка інфекція може стати фатальною.
«Соня дивиться на вулицю, і їй хочеться гуляти на дитячих площадках, хочеться до дітей, - каже мама дівчинки. - Коли дозволяють виходити, ми всюди ходимо в масці, але погратись з дітьми все одно виходить тільки тут, у відділенні. Бо тут всі однакові, тут всі один про одного все знають».
Вони майже не знімають захисних масок, їм недоступні звичні дитячі розваги, вони не можуть вільно гратися з однолітками. А дехто взагалі цілі місяці проводить виключно у стінах лікарні.
Бувають і ще складніші моменти. В останні дні у Софії піднялася висока температура. Для дітей з онкологією це дуже небезпечно, тож дівчинка постійно прикута до крапельниці і не може гуляти навіть у подвір'ї лікарні.
Прагнення до соціалізації вона тамує, дивлячись ролики на YouTube - їй подобається дивитися, як граються маленькі дітки.
«Вона бере з них приклад, грається, як вони, - розповідає Юлія. - Особливо їй подобається дивитись, як вони доглядають своїх ляльок: годують, лікують, кладуть спати».
Своїм лялькам Соня готує їсти з пластиліну та бусинок. Але дуже сподівається скоро знову побачитись зі своїми новими приятельками з лікарні - дівчатками 6 та 12 років.
«Він дуже любить динозаврів»
Максим Бадамов, 5 років, Київ
У лікарні з недовгими перервами маленький Максим провів майже половину свого дитинства, розповідає його батько Сергій.
Понад два роки хімієтерапії, недовга виписка, і - рецидив, операція та новий протокол з хімієтерапією. Лікарі ще чекають на результати обстежень, але прогнозують, що хлопчику знадобиться також трансплантація кісткового мозку.
«Це жахливо, це не можна передати словами», - зізнається Сергій, який лише кілька місяців тому вірив, що онкологію вдалося перемогти.
За 2,5 роки лікування режим ізоляції та постійної дезінфекції вже став звичним. Хлопчику не можна бувати в людних місцях, необхідне посилене прибирання, навіть особиста гігієна перетворилася на складний, але вже рутинний ритуал.
«Все треба обробляти, все має бути стерильним, - розповідає батько Максима. - Наприклад, після кожного прийому їжі потрібно спеціально обробляти рот, щоб не було ранок, бо слизова дуже страждає від хімії».
Максим тягнеться до дітей, але знає, що йому до них не можна. Навіть під час недовгої виписки виходити на вулицю він мав лише у масці, тримаючись осторонь від усіх.
Сергій каже, що робить для сина все, аби тільки наповнити його життя позитивними емоціями.
«Він дуже любить динозаврів, - розповідає батько. - У нас їх дуже багато, дві кімнати цих динозаврів. От купив аерохокей. Це таке щастя для нього, граємо тут цілими днями».
Зараз найголовніше - видужати, додає Сергій. Адже у хлопчика великі плани на майбутнє - він мріє стати лікарем.
«Наше життя перевернулося з ніг на голову»
Даша Любанець, 16 років, Луганська область
Даша - найстарша пацієнтка відділення онкогематології. Вона лікується вже шість місяців, попереду ще стільки ж, каже її мама Олена.
«Коли ми сюди потрапили, все наше життя перевернулося з ніг на голову, - розповідає жінка. - Нам не можна нікуди. Ми навіть по корпусу переміщаємось в масках і рукавичках. По 30 разів дезінфікуємо руки, маски міняємо. Це дуже серйозно і важко».
До хвороби Даша вела зовсім інше життя. Вона була душею компанії, гарно вчилася, ходила на олімпіади, виступала на шкільних заходах, відвідувала всі можливі гуртки, починаючи від танців і закінчуючи бісероплетінням.
Зараз контакти із зовнішнім світом обмежуються лікарнею та інтернетом. Але навіть переписуватись чи говорити телефоном з друзями буває дуже важко через наслідки виснажливого лікування. Тоді дівчинка подовгу лежить, відвернувшись до стіни.
«Для дівчини це все дуже важко - довелося розлучитися з її довгим волоссям, рухаються кістки, змінилась шкіра, - розповідає Олена. - Але на тлі страшного болю, це все тьмяніє. Вона навчилася не звертати увагу, каже: «Аби тільки вижити».
Коли біль відступає, Даші доступні дуже нечисленні розваги - книги, пазли та настільні ігри. Водночас вона не припиняє дистанційне навчання, щоб не відставати від однолітків. Хоча закінчити школу разом з усіма у неї все ж навряд чи вийде, визнає її мама.
Втім, дівчинка не здається і готується до вступу, сподіваючись стати психологом або вчителем, коли переможе хворобу.
