Наталка Ніколенко малює петриківський розпис... зубами

Через важку патологію рук і ніг від дівчинки відразу після народження відмовилися батьки. Дитячий будинок, інтернат… півжиття лежачи… Нині Наталка живе у геріатричному пансіонаті Дніпра. Хвора на артогрипоз навіть не може довго сидіти – змушена пересуватися на невеличкій каталці з коліщатами.

 «Я з самого раннього дитинства знала, що буду малювати. Можливо, ще й тому, що розуміла, що нічого іншого я не зможу. До того ж було і прагнення до малювання», – ділиться художниця.

А вперше Наталка стала малювати в інтернаті. Відкрили гурток, де дітей вчили користуватися фарбами.

Я малюю своє майбутнє. Вірю, що в цьому житті немає нічого неможливого. Дуже хочу себе реалізувати, бути комусь корисною.

«Особливої складності для мене на той момент робота з пензлем вже не становила. І я навіть помітила – якщо довго пишеш, починають зуби боліти, а якщо малюєш, то ні», – розповідає героїня. Далі вона займалася з професійним художником, дуже прагнула вчитися в техінкумі, але через обмеженість у пересуванні відкинула цю ідею. І тоді на допомогу прийшов інтернет.

 Попри те, що у неї немає художньої освіти, у дівчини прекрасне почуття кольору і фактури. Щоразу Наталка використовує різні елементи та кольори, але правил петриківського розпису не дотримується.

 «Якщо мені хочеться малювати, я беру полотно і просто починаю водити по ньому пензлем з фарбами. Спочатку навіть незрозуміло, що виходить, малюнок сам народжується… Я люблю свободу, розумієте? У творчості теж повинна бути свобода. У петриківському розпису теж є свої нюанси і треба дотримуватися правил. А я малюю тільки те, що хочу», – каже художниця.

 Петриківським розписом оздоблює і дерев'яні дощечки. Мріє, аби її роботи почали приносити стабільний дохід і вона могла б фінансово не залежати від близьких людей і держави.

 «Я малюю своє майбутнє. Вірю, що в цьому житті немає нічого неможливого. Дуже хочу себе реалізувати, бути комусь корисною», – зізнається дівчина.