«Його велике серце зупинилося. Останній хранитель українських театральних традицій відійшов у вічність. Корифей… пішов», – написав про смерть легендарного батька його старший син Назар Стригун.
«Прожити так, щоб на схилі літ не було соромно дивитися у дзеркало»
На 86-му році життя зупинилося серце корифея українського театрального мистецтва і кінематографа Федора Миколайовича Стригуна (1939–2026). Понад 50 років свого життя він присвятив сцені, сформувавши унікальний образ правдивого національного театру
Цікаві факти з життя видатного майстра:
● «Останній хранитель традицій»: Федора Стригуна називали живим мірилом режисерської майстерності та емоційної сили української сцени. За свою тривалу кар’єру він зіграв понад 100 знакових ролей у театрі та кіно й поставив десятки вистав.
● Придніпрянин став галичанином: Федір Стригун народився 1 листопада 1939 року в селі Томашівка Уманського району Черкаської області. Він закінчив Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, після чого працював у Запорізькому драматичному театрі.
У 1965 році актор переїхав до Львова і приєднався до трупи Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. З 1987 року він обіймав посади художнього керівника та головного режисера театру.
● Понад пів століття в одному театрі: У 1965 році Федір Стригун прийшов до Львівського театру імені Марії Заньковецької як актор. З 1987 по 2019 роки він беззмінно працював його головним режисером та художнім керівником, визначивши цілу мистецьку епоху колективу. За роки творчої діяльності Стригун брав участь у постановках вистав «Господар», «Гайдамаки», «Маруся Чурай», «Мазепа», «Ромео і Джульєтта», «Гамлет», «Марія Заньковецька» та багатьох інших.
● Раннє визнання: Свою головну державну нагороду – Національну премію України імені Тараса Шевченка – він отримав у досить молодому віці (у 1978-му, коли йому було 38) за постановку вистави «Тил» за п’єсою Миколи Зарудного у Львівському театрі імені Марії Заньковецької (де Стригун зіграв роль головного героя – Мирона). Вже наступного року він став народним артистом.
Якщо актор на сцені не відчуває смаку українського слова, він не грає, він просто вимовляє текст.
● Зірка української кінокласики: Попри тотальну відданість театру, Федір Стригун здобув величезну всенародну любов завдяки кінематографу. Він знявся у таких легендарних шедеврах, як «Пропала грамота» (1972), «Вавілон ХХ» (1979), «Анничка» (1969), «Запорожець за Дунаєм» (1986), «Камінна душа» (1989) та історичній драмі «Поводир» (2014), де блискуче зіграв майстра Богдана.
● Культовий фільм: У кінострічці «Пропала грамота» він зіграв козака Андрія, який разом із Василем у виконанні Івана Миколайчука склав культовий дует. «Ми тоді не просто знімали комедію, ми бавилися у козаків із такою щирістю, що ця енергія передалася через екран на десятиліття. Ми хотіли показати українця не приниженим шароварником, а гордим, мудрим і з почуттям власної гідності», – згадував Федір Стригун.
● Рятувальник забороненої спадщини: Саме завдяки тонкому чуттю та сміливості Федора Миколайовича на українську сцену повернулися культові, свого часу забуті чи заборонені радянською владою оперети композитора Ярослава Барнича – «Шаріка» (створена 1934-го, повернулась на українську сцену завдяки Стригуну у 1995-му) та «Гуцулка Ксеня» (створена у 1938-му – відродилась1997-го).
● «Закохався в Химку»: Дружиною Федора Стригуна була Таїсія Йосипівна Литвиненко (1935–2025) – народна артистка Української РСР (1988), актриса Львівського державного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької. Знаменитою стала завдяки ролі Химки у культовій стрічці «За двома зайцями» (1961). Разом вони виховали синів Юрія та Назара. До речі, Назар Стригун – відомий український актор театру і кіно, диктор, актор дубляжу, а також продюсер і директор культурних проєктів (зокрема «ТЕЛЬНЮК: Сестри»).
«Його велике серце зупинилося. Останній хранитель українських театральних традицій відійшов у Вічність. Крифей… пішов», – написав про смерть легендарного батька його старший син Назар Стригун. Фото: ukrinform.ua.
Яскраві цитати корифея Федора Стригуна:
● Про суть українського театру:
«Український театр має бути українським за духом, за мелодикою, за психологією. Не треба нікого копіювати. Справжнє мистецтво народжується тоді, коли ти стоїш на своїй землі і розмовляєш зі своїм глядачем про те, що болить саме йому».
● Про ставлення до сцени:
«Театр – це не робота. Це спосіб життя, це релігія, це добровільна каторга, з якої ніхто не хоче втікати».
● Про мову та культуру:
«Мова – це не просто засіб спілкування, це генетичний код нації. Якщо актор на сцені не відчуває смаку українського слова, він не грає, він просто вимовляє текст. Слово має звучати так, щоб у глядача мороз по шкірі йшов».
● Про покликання митця:
«Режисер – це не той, хто каже акторам, куди стати і куди піти. Режисер – це той, хто вміє запалити в душі актора вогонь, який потім освітлює весь зал».
● Про філософію життя:
«Найважче в житті – залишатися вірним самому собі. Прожити так, щоб на схилі літ не було соромно дивитися у дзеркало».
Олесь ВЕРНИГОРА.
Зараз також читають: 40 невинно убієнних українців у Польщі допомогла віднайти прямо з Луцька пенсіонерка Ніна Бачинська.
