Це якраз той випадок, коли автору хочеться, щоб з цією публікацією ознайомилося якомога більше читачів, зокрема, міських жителів, особливо пенсіонерів, серед яких є багато одиноких, хворих, знедолених...
Це якраз той випадок, коли автору хочеться, щоб з цією публікацією ознайомилося якомога більше читачів, зокрема, міських жителів, особливо пенсіонерів, серед яких є багато одиноких, хворих, знедолених. Нерідко вони на схилі віку відірвані від сучасних реалій, а тому їхню довірливість сповна використовують різні шахраї та пройдисвіти. На цей раз дійшло до найстрашнішого. З допомогою облудних схем, використовуючи побутові труднощі самотніх людей, як ось заборгованість за комунальні послуги, застосовуючи погрози і шантаж, група ділків оформляла продаж чи обмін житла і виселяла бідолашних мешканців з квартир
Олександр НАГОРНИЙ
ВЕРШИНА ШАХРАЙСЬКОГО АЙСБЕРГА Мова піде про тих шахраїв, які вже отримали покарання, але, як стверджують працівники правоохоронних органів, які займалися циганами та їхніми спільниками, цілком ймовірно протореним шляхом йдуть інші злочинці. Шахрайство на ринку нерухомості відразу дає великі дивіденди, отже, є змога “підмазати” кого треба, в тому числі й міліціонерів, нотаріусів, працівників бюро технічної експертизи, агентств нерухомості. Ошуканство при вмілому психологічному впливу та фізичному тиску проходить нібито в рамках цивільно-правових відносин — оформляються договори купівлі-продажу з підписами мешканців так, що комар носа не підточить. Злочин правоохоронцям нелегко довести. Справу злочинці можуть у випадку викриття мирно (тобто з допомогою погроз і часткового відшкодування) залагодити. Хоча у нашому випадку злочинці діяли нахабно і впевнено, бо вважали, що нещасні люди взагалі не звернуться у правоохоронні органи. Хоча є така думка, що викрито лише виконавців злочину, а верховоди залишились у тіні і до відповідальності не притягнуті. Як сказав слідчий в особливо важливих справах УБОЗ УМВС України в області Анатолій Вічинюк, котрий керував міжвідомчою слідчою групою, розслідування було дуже складним. Потрібно було допитати сотні свідків, провести очні ставки, відтворення обстановки... Далеко не кожний свідок відважувався давати покази, боячись помсти циган. А махінатори теж не дрімали, займаючись залякуванням свідків і потерпілих. У результаті виявлено і задокументовано десять фактів незаконного заволодіння квартирами, пред’явлено обвинувачення 16 особам, з них дев’ять циганської народності, котрі у відношенні до власників житла діяли жорстко, а точніше — жорстоко. Варто замислитись над такими словами досвідченого професіонала Анатолія Вічинюка: — Розкриті злочини — це тільки вершина айсберга. Якщо в селах Ківерцівського району побачите напіврозвалену хату, в якій живуть бідні люди, то цілком можливо, що це якраз вивезені лучани. Серед них були особи, які зловживали спиртним, не знали ціни житла і раділи кожній копійці, котру нібито давали даремно чи пропонували за житло. Є непідтверджена інформація, що діями організованої групи чотири роки тому займалася міліція, але з якихось причин справу зам’яли, а матеріали знищили. Тепер СБУ порушила кримінальну справу, яка спільними зусиллями усіх правоохоронних органів була доведена до суду. Фактично сіті розставила одна циганська родина Аксентія Чудіка, де активну роль відігравали його сини Григорій, Сергій, племінник Руслан, а ще ж були задіяні зяті та невістки. Було залучено до афер насамперед грамотного юриста Вадима Цехоша, який раніше працював помічником прокурора міста Луцька. Під час судового процесу, який тривав кілька місяців в 2005 році і завершився в нинішньому, цигани трималися бадьоро і дружно, намагаючись психологічно впливати на свідків та потерпілих. У результаті дехто з потерпілих заявив, що вже не має ніяких претензій, гроші, мовляв, їм повернули, відмовлялись від показів, даних на досудовому слідстві. До речі, вся ця організована група ніде не працювала. Були серед них і зовсім безграмотні, але вони їздили на престижних іномарках. Найбільше дивує, що в Ківерцях, де родина циганів влаштувалась аж ніяк не в шатрах, міліція не цікавилась їхнім життям-буттям, а тим більше — загадковими подіями. Зокрема, деякі потерпілі в попередні роки зникали при загадкових обставинах, а один дідусь, кажуть, навіть помер від надмірної кількості наркотичної речовини. Дільничні інспектори міліції Ківерцівського району зобов’язані були знати, яким чином потрапляли самотні лучани в хати-розвалюхи і хто ними так старанно опікується.
РОЗБІЙНИКИ З КІВЕРЕЦЬ Юрій П. був одним з тих небагатьох потерпілих, хто відчайдушно опирався циганському натиску. Колись він достатньо заробляв, тепер же, отримуючи субсидії, справно сплачував за комунальні послуги і ні в чому не знав нужди. Тому й підхід до нього важче було знайти, адже боргів не мав, залякати неможливо. Його двокімнатна квартира знаходилася в центрі міста на проспекті Волі і продавати чи обмінювати її не мав наміру. Однак він жив самотньо, тож бажання заволодіти нею у шахраїв було надто велике. І почалася тривала облога. Цигани старанно обходжували господаря — де підлещуванням, де чаркою. Житло їм настільки сподобалось, що Григорій Чудік з дружиною, які проживали в Луцьку, атакували добродушного і гостинного чоловіка декілька місяців, зрештою, запропонували вигідно з доплатою обміняти квартиру на хату в Ківерцях. Навіть повезли на оглядини, але отримали відкоша. І ось, нарешті, вирішили, що “клієнт дозрів”. 29 жовтня 2003 року Григорій Чудік радісно сповістив: “У мене день народження! Треба відзначити”. Коли в барі “Лагуна” з сімейством випили, то, як розповідає Юрій П., Григорій пішов до автомобіля і приніс ще пляшчину, з якої налив п’ятдесят грамів. Після чого він “відключився” і отямився на квартирі в Рівному. 4 листопада Григорій пообіцяв, що Юрію П. нададуть добру роботу — охороняти машини з картоплею, яку возять на південь. Повинні були нібито зустрітися в “Лагуні” з потрібною людиною, але оскільки її там не виявилось, то поїхали в Ківерці. Там у хаті Аксентія Чудіка налили йому чарку — і був той же шокуючий ефект. Уранці, коли трохи в голові “розвиднілося”, на “великій раді” в Ківерцях вирішували його долю. Керував сходкою, як зрозумів бідолаха, старший чоловік, якого веліли називати Федею старим (це був глава сім’ї — Аксентій Чудік). Його син Григорій Чудік з погрозою в голосі сказав: “Ти вчора “влетів” мені на великі бабки, бо погодився продати Марині квартиру. Мені довелося позичити п’ять тисяч доларів під великі проценти”. В’язень запротестував: не продаю і не міняю... “Марина” з’явилась з його паспортом, будинковою книгою, ключем від квартири. Григорій вдарив в обличчя, пообіцяв скалічити. Аксентій Чудік заявив, що він буде тут сидіти, поки не завершиться продаж його квартири. Йому пообіцяли знайти однокімнатну квартиру з доплатою — три тисячі доларів і наляканому чоловікові ніде було діватись — написав розписку, що згоден. 6 листопада ув’язненого під своєрідним конвоєм повезли в Луцьк — оглядати однокімнатну квартиру на вулиці Клима Савура, де він нібито мав жити. Після цього прямо в автомобілі він підписав документ працівниці агентства нерухомості з наданням їй широких повноважень — виписку з квартири, її продаж. Після цього його знову повезли в Ківерці: справно підливали горілку, інколи давали поїсти — варену “мівіну”. За ним стежили Григорій, його брат Сергій та племінник Аксентія — Руслан, а згодом довірили це завдання молодому хлопцеві, як згодом виявилось, Андрієві Вітруку, в котрого теж у свій час відібрали квартиру і заставили служити. Хоча, зрештою, втратили пильність, бо, напевне, вважали, що чоловік без документів ніде не дінеться. Але 10 листопада вночі в’язень через вікно вибрався з будинку і лісом (на дорогу виходити боявся), а потім по шпалах залізничної колії дістався Луцька. До власної квартири боявся йти. Раптом там засідка? Та й ключа не мав. За допомогою десь під ранок звернувся в міліцію. Йому постовий міліціонер порадив прийти на прийом о 9.30, дав навіть папірця з номером кабінету — 38. Коли Юрій П. прийшов до Луцького міськвідділу внутрішніх справ, то там його вже чекав... Руслан Чудік. Схоже, що він мав тут знайомих, оскільки на його прохання вийшли капітан Березнюк та старший лейтенант Яремчук. Зайшли в кабінет 34 (а не 38), де Яремчук мовив: “Треба їхати в Ківерці, там розберемось”. Григорій і Руслан Чудіки, Андрій Вітрук, Березнюк з Яремчуком і скаржник поїхали “розбиратись”. Міліціонери напрочуд швидко розібрались, з’ясували в хаті обстановку і відбули далі нести службу. Втікача цигани провчили стусанами за неслухняність. Юрій П. пригадує, що глава роду Аксентій Чудік сказав, що “тебе собаки порвуть і ніхто не шукатиме, будеш робити, що скажемо, ми всюди маємо своїх людей”. 12 листопада в’язня Григорій і Сергій Чудіки повезли до нотаріуса в Луцьку. Юрій П. розписався, як згодом виявилось, в договорі купівлі-продажу. У “продавця” не було навіть окулярів, нотаріус у нього нічого не запитувала. А наступного дня Григорій Чудік, його дружина Белла Зверович, Андрій Вітрук поїхали в Луцьк на квартиру Юрія П. пакувати речі. Як стверджував господар, прямо на його очах Белла взяла з шафи 280 гривень, 20 доларів, а згодом він виявив, що пропали і деякі золоті речі. І ось тут розбійників з Ківерець чекав сюрприз.
