«Мами я дітям не міг замінити, але намагався робити усе можливе і не можливе» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.60 € 32.56
 «Мами я дітям не міг замінити, але намагався робити усе можливе і не можливе»

Сьогодні батько і діти живуть дружно та допомагають один одному.

Фото із домашнього альбому Тарасюків.

«Мами я дітям не міг замінити, але намагався робити усе можливе і не можливе»

Так говорить 55-річний маневичанин Василь Тарасюк, якому довелось без дружини зводити на ноги п’ятьох неповнолітніх дітей

Зі своєю майбутньою дружиною Валентиною із Рудник пан Василь познайомився на весіллі своєї сусідки. Через рік зіграли і власне та стали жити у його батьків в Маневичах. Аби мати кошти на будівництво власного житла, чоловік періодично їздив на заробітки в ближнє зарубіжжя. Згодом оформився підприємцем і виконував будівельні роботи в Україні.

Три роки боролися з недугою

Час йшов, у новому будинку Тарасюків лунав дитячий сміх вже п’ятьох дітей – чотирьох синів і доньки. Але часто буває так, що поруч біля щастя ходить й біда.

– У 2006 році у дружини виявили саркоїдоз легень (доброякісна пухлина – авт.). Цю хворобу не лікують: вона може як прогресувати та вражати інші органи, так і зникнути. Але через три роки у неї почались проблеми із серцем, – розповідає Василь.

Наступні три роки вони наполегливо боролися із недугою: проходили лікування в Маневичах, Луцьку, Одесі та Києві – зокрема, в Національному інституті серцево-судинної хірургії інституті імені Амосова. Жінці зробили чотири складні та дороговартісні операції.

Сьогодні батько і діти живуть дружно та допомагають один одному.

– Наші діти були ще малі, а я постійно був із дружиною, тому нічого заробити не міг, – продовжує Василь Романович. – Але завдяки нашій церковній громаді ХВЄ Маневич, родичам, знайомим, небайдужим, ми мали гроші на лікування. Тоді навіть держава пішла нам назустріч, безкоштовно виділивши дефібрилятор, який тоді вартував 100 тисяч гривень, але ми вже не встигли ним скористатися, бо дружина померла.

Старший син вже навчався в Маневицькому профліцеї, а решта дітей – у школі. На допомогу сім’ї, яка втратила господиню прийшла старша сестра пана Василя Аня, яка не мала власної сім’ї.

– Звісно що й мені доводилось багато самому робити так би мовити «жіночої» роботи. І варив, і прав, і прасував, та чимало іншого. Та й діти один одному допомагали, – каже чоловік. – Жінчина родина в Рудниках підтримувала сільгосппродукцією, а ми, щоб не залишатися у боргу, їм теж віддячували працею.

«Зі своєї батьківської сторони намагався, аби вони не були в чомусь обділені»

Більшість дітей вже встала на ноги. 25-річний Едуард опанував столярну та будівельну справи й готується до весілля. Менша на три роки Надія вийшла заміж у Ковель та чекає на первістка. Двадцятирічний Олександр шоферує. Будівельник і повнолітній син Віталій. Тож власною бригадою і гроші заробляють, і підсобляють, якщо кому потрібна допомога з родини. А от найменшому Іллі, який перейшов у 7 клас, більш до вподоби кондитерська справа і він залюбки балує домашніх смачною випічкою.

– Звичайно, що мами дітям я не міг замінити, але зі своєї батьківської сторони намагався робити усе можливе і неможливе, аби вони не були в чомусь обділені, – зауважує чоловік. – Коли донька одружилась, і в будинку зостались я і хлопці, ми це відразу відчули. У свою чергу вона, якщо і не ділилась зі мною якимись дівочими секретами, завжди могла порадитись із маминими чи моїми сестрами.

Сьогодні батько і діти живуть дружно та допомагають один одному. Донька будується в Ковелі, якщо потрібна підтримка – сідають в автомобіль і їдуть. Зараз вже й синів потрібно одружувати, тому визначаються, як і де вони будуть жити. А дітей чоловік направляє по життю так, як і його вчили: любити Бога і ходити до церкви, а найголовніше – щоб у суспільстві були хорошими людьми.

Сергій ГУСЕНКО.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.