«Хай мама почує, хай мама прийде»: допуск батьків до дитячих реанімацій під час пандемії СOVID-19 - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.74 € 32.52
«Хай мама почує, хай мама прийде»: допуск батьків до дитячих реанімацій під час пандемії СOVID-19

Дуже хочеться, щоб поруч з кожною дитиною у лікарні були батьки, щоб діти не лишались – як мамонтенята на крижинах посеред холодного океану.

Hand of a doctor clasps hand of a newborn

Фото Українська правда.

«Хай мама почує, хай мама прийде»: допуск батьків до дитячих реанімацій під час пандемії СOVID-19

За останній місяць в реанімаційному відділенні однієї з київських лікарень померло дві дитини – 7-річний Матвій та 4-річний Олексій

Матвійко провів у реанімації 5 діб, Льоша – понад добу, пише Українська правда.

Мам пускали до реанімації за графіком – адже на період карантину в лікарні встановили обмеження – дитину можна відвідувати не більше двох годин на день – з 11.00 до 12.00 та з 16.00 до 17.00. 

Мами розповідають, як діти їх кликали, жалілись, що їм холодно, що ніхто не підходить, що їм погано. 

Ручки у дітей були зафіксовані – щоб дитина не висмикнула катетер – тому вони самостійно не могли перевернутись на інший бік. 

Обидва хлопчики померли, коли батьків не було поруч. 

На жаль, такі випадки непоодинокі. 

Щойно у соцмережах з’явилась інформація про перший інцидент, у приватних повідомленнях батьки з інших лікарень написали нам, що їх теж не допускають до хворих дітей у реанімаційних відділеннях.

На звернення від нашого фонду адміністрація лікарні, де трапились ці два випадки, пояснила, що шляхом встановлення таких обмежень убезпечує інших пацієнтів реанімації та медичний персонал від зараження на COVID-19. 

Ми як фонд поділяємо занепокоєність лікарні тим, щоб коронавірусна інфекція не потрапила до реанімаційного відділення. 

Але ми не поділяємо те, якими методами це досягається. 

Адже:

🤱   мами дітей, що потрапили до реанімації, не мали симпотів коронавірусної інфекції і перед тим знаходились з дітьми в стаціонарі в умовах карантину;

🤱   мами допускались до реанімації, але лише протягом 2х годин на день – відповідно, якби вони були носіями інфекції, вони все одно мали б можливість заразити інших пацієнтів та медичний персонал;

🤱   медичний персонал, що працює у реанімації, також є джерелом загрози для пацієнтів – бо лікарі і медсестри щодня добираються на роботу та з роботи, ходять до магазину, зустрічаються зі своїми родичами;

🤱   батькам як умову допуску не пропонували вжити додаткові заходи протиепідемічного захисту (скринінг, засоби індивідуального захисту, гігієну рук); основним озвученим аргументом для недопуску було саме порушення годин відвідування. 

Пацієнтські організації та активісти ще 4 роки тому добились прийняття наказу МОЗ №592 від 15.06.2016 року про допуск до реанімацій. 

Цей наказ дозволяє одному відвідувачу знаходитись біля ліжка пацієнта в реанімації без обмежень у часі. 

До наказу не вносились зміни і дія його не призупинялась на час пандемії COVID-19. 

Ми звернулись до керівництва лікарні, де стались описані випадки, і за столом перемовин змогли знайти компромісне рішення – лікарня зняла часове обмеження на перебування батьків поруч з дитиною у реанімації, а наш фонд допоміг закупити набори індивідуального захисту для батьків (маски, респіратори, бахіли, халати тощо).

Також ми звернулись до декількох іноземних лікарень та міжнародних організацій з описом ситуації та питанням, чи є виправданим введення часових обмежень на відвідування дітей у реанімації.

Ось, які відповіді ми отримали. 

«Це дуже сумно. У нас, звісно, немає таких правил», – зазначає Ерік Буфе, директор відділення пухлин головного мозку, канадської дитячої лікарні Sickkids. 

У Sickkids один з батьків може постійно знаходитись біля ліжка дитини і чергуватись кожні 24 години (крім випадків, коли батьки мають симптоми коронавірусної інфекції або є безсимптомними носіями – тоді визначається алгоритм альтернативного піклувальника за дитиною). 

У лікарні є інструкції щодо того, які заходи епідемічного захисту мають вживатись відносно людини, що перебуває разом з пацієнтом у лікарні, в залежності від статусу пацієнта (має/не має симптомів COVID-19, позитивні/негативні результати тестування тощо). 

Канадські лікарі підкреслюють важливість допуску батьків до дітей та наголошують на психологічній шкоді, яку наносить дитині перебування на самоті в реанімації, ще й з прикутими до ліжка руками. 

«Я приголомшена тим, що хтось в принципі залишається померти на самоті, але дитина?! 

Дуже хочеться, щоб поруч з кожною дитиною у лікарні були батьки, щоб діти не лишались кинуті напризволяще – як мамонтенята на крижинах посеред холодного океану.

Який жахливий спосіб для цієї дитини залишити цю землю і який це травматичний досвід для сімей, які завжди будуть усвідомлювати, що їхня дитина померла без них, – наголошує Рут Хофман, президент Childhood Cancer International (CCI), міжнародної пацієнтської організації, що займається захистом прав дітей, хворих на рак. 

В опитуванні, яке нещодавно проводила ССІ серед організацій-членів по всьому світу, ми виявили, що послуги паліативної допомоги зменшились під час пандемії COVID-19, але це вже занадто». 

Зараз ССІ готує нове опитування з приводу обмеження допуску батьків до реанімацій під час пандемії, бо там впевнені, що не лише в Україні є така практика. 

Локальний та міжнародний офіси Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) вже визнали, що це важлива проблема, і обіцяють найближчим часом надати свої рекомендації відносно політики відвідування пацієнтів у реанімації під час пандемії.

Це не вперше, коли «Таблеточки» залучаються до проблеми допуску до реанімацій. 

Минулого року ми за підтримки МОЗ України забезпечили всі реанімаційні відділення країни плакатами про права та правила поведінки відвідувачів реанімацій у відповідності до наказу 592. 

Ці плакати мають бути розміщені при вході до кожного реанімаційного відділення.

Я не хочу, щоб здалось, ніби ми бачимо лише один бік медалі. 

Ми спілкуємось з лікарями по всій країні, ми знаємо і чуємо їхній біль:

👩‍⚕️   «У нас досі в лікарні не було жодного випадку COVID-19. Це завдяки введеним обмеженням. 

Ви хочете, щоб ми їх послабили? Але ж це ми, а не ви, будемо нести відповідальність, якщо хтось помре від коронавірусу...»

👩‍⚕️   «У нашій лікарні нічого не пристосовано для спільного перебування батьків з дитиною в реанімації – немає крісел чи ліжок для батьків, немає туалету для них, немає кухні, де б вони могли приготувати їжу та поїсти – елементарно немає місця, де все це розмістити, а про гроші вже можна і не казати…»

👩‍⚕️   «Ми розгубимо всіх реанімаційних медсестер. Ви уявляєте, з яким навантаженням вони працюють за мінімальну зарплату? 

Якщо поруч ще будуть знаходитись батьки з постійними зауваженнями, питаннями, скаргами, медсестри просто звільняться і підуть працювати у приватний стоматологічний кабінет на втричі більшу зарплату…»

Ми це чуємо і хочемо, щоб це почув МОЗ та обласні ради, які є власниками автономізованих комунальних закладів охорони здоров’я – це не є проблемою виключно адміністрацій лікарень. 

Недостатньо існування наказу 592 – мають бути створені умови для того, щоб лікарня могла реалізувати його вимоги.

Ми тішимось з тих лікарень, які, незважаючи на пандемію, змогли забезпечити батькам можливість перебувати поруч з дитиною у реанімації, які, не чекаючи на додаткове фінансування, галас пацієнтських організацій чи настанови згори, самі відчули, що це правильно, коли мама або батько знаходиться поруч з дитиною під час лікування і надто – коли дитина вмирає.

Цікаво, хто з читачів пам’ятає ці рядки пісні з мультика про мамонтеня?

Пусть мама услышит, пусть мама придёт,

Пусть мама меня непременно найдёт…

Мене вони до сліз зворушували з самого дитинства. 

Дуже хочеться, щоб поруч з кожною дитиною у лікарні були батьки, щоб діти не лишались кинуті напризволяще – як мамонтенята на крижинах посеред холодного океану – і щоб ми з гідністю могли розповідати закордонним лікарням та міжнародним організаціям, які правила запроваджені в нашій країні і ці правила ставали best practices.