А вже в листопаді 2004 року мене завезли в с. Озеро Ківерцівського району. Там віддали на руки жінці і чоловікові. Як я дізнався згодом від них же (це були Надія Грисюк та Леонід Марчак), їх переді мною місяць тому теж привезли цигани...
ЖІНОЧА ДИПЛОМАТІЯ Подаємо розповідь сімдесятирічного Євгена П., колишнього викладача вузу, яка не потребує коментарів: — Це було 31 жовтня 2004 року, я зайшов навпроти будинку в магазин, щоб випити склянку томатного соку. Аж тут нагодилася неповнолітня племінниця мого друга із жінкою, як потім дізнався, Оксаною Римарчук. Остання, як потім стало відомо, питала в цієї дівчини, чи вона не знає самотніх «старичків». Ось ця мала й каже: «У Оксани день народження. Може вип’ємо?» Оксана підозріло довго ходила за тими сто грамами, а коли я випив, то відразу відключився. Згодом сусідка бачила, як мене під руки волочили до таксі. Отямився в будинку на вулиці Сільській, де й живе ця Римарчук. Кілька днів мене не випускали. Оксана Римарчук начебто гіпнотичні сеанси проводила зі мною: «Дивись в очі. Квартиру продаси?» Я спочатку відмовлявся, мовляв, квартира на племінницю записана, а потім не витримав зомбування і сказав: «Так». Вона запропонувала поїхати оглянути стан моєї квартири, в якій тоді проживало двоє квартирантів-студентів. Там вони назвалися внучкою та племінницею. Тоді вони й знайшли паспорт, військовий квиток, пенсійне посвідчення і знову відвезли мене на Сільську. Через декілька днів Римарчук мене поголила, перевдягнула в нові штани та сорочку і повезла до нотаріуса. Що я підписував — не знаю, бо в мене катаракта та й окулярів не мав. Я злякався, що як не підпишу, то завезуть десь в ліс. А в голові гуло, нічого не розумів, я ж маю гіпертонію. А вже в листопаді 2004 року мене завезли в с. Озеро Ківерцівського району. Там віддали на руки жінці і чоловікові. Як я дізнався згодом від них же (це були Надія Грисюк та Леонід Марчак), їх переді мною місяць тому теж привезли цигани. Тоді Римарчук дала Грисюк 100 доларів, щоб слідкувала за мною і нікуди не випускала. Халабуда без світла, дров немає. Привезли випивки, макарони, сало, тюльку. Щодня п’янка. Я вичікував кілька днів, а тоді вранці, 16 листопада 2004 року, коли мої сусіди ще зрання спали після випивки, вискочив на шосе. У Луцьку знайшов племінницю і ми пішли до дільничного інспектора міліції. Той каже: «Завтра подасте заяву у міськвідділ». А ввечері на квартиру зайшов молодий чоловік, який назвався Вадимом. Я здогадався, що це той самий Вадим Цехош, бо по мобілці весь час називали його так їхні спільники. А він каже: «Квартира продана. Поїдемо до Оксани за документами». Приїхали до Римарчук і вони знову відвезли мене в Озеро. А через вісім днів я пішов до сільського голови і розповів плачучи про свою біду і з його допомогою дістався до Луцька. Жив місяць у племінниці, бо боявся тих грабіжників. Дізнався, що квартиру продали за 11500 доларів. Звертався в міліцію за допомогою, але марно. Дільничний казав: «Я не слідчий». В прокуратуру — теж. Щось дивне діялося, аж поки не звернувся в СБУ. Слава Богу, мене впустили у мою квартиру, на яку було накладено арешт. Усе майно, яке було, пропало. Чуйне керівництво Оксани Римарчук відчув ще один бідака — Олексій Д. На цей раз вона виступала начебто в ролі свахи. Завербована Сергієм Чудіком молода дівчина Альона Мельничук була «живцем». За планом Сергія Чудіка Альона повинна була ввійти в довір’я до Олексія Д., в якого померла дружина, і запропонувати серце і руку. Домовились, що Альона буде проживати у квартирі і його доглядати. Надалі Оксана і Альона попросили надати документи на квартиру, щоб переоформити спадщину покійної дружини на чоловіка (такий, мовляв, закон існує). Поїхали до нотаріуса. Що чоловік підписував, не усвідомлював, думав, що документ на спадщину. Через деякий час у нього взяли паспорт. Усе це робилося, звісно, під кайфом. І ось настав момент, коли Альона радісно сказала: — Поїдемо в Сенкевичівку до моїх родичів. Беремо меблі і всі свої речі, там будуть всі зручності. Яке ж було здивування чоловіка, коли вони опинилися в с. Сокиричі Ківерцівського району і поселилися в будинку Галини Грошевої, яка там мешкала. — А коли ми будемо жити у твоєї тітки в Сенкевичівці? — запитав чоловік. — Ти знаєш — не встигли відремонтувати будинок, то поживемо в Сокиричах в доброї людини. Дивно виглядала ця пара, як на погляд селян. Як свідчать сусіди, Альона постійно споювала свого співмешканця, а сама фліртувала з молодими хлопцями. Обдурений чоловік таки втік у Луцьк. До цього залишається додати, що квартира Олексія Д. була продана згідно з вказаною в документах сумою за ціною 18442 гривні. На його рахунок в банку «добродії» поклали шість тисяч гривень, щоб відволікти увагу і заспокоїти. Виходить, що йому ще пощастило. Насамкінець слід зауважити, що слідство не знайшло зловживань в діях названих міліціонерів, нотаріусів, працівників БТІ та агентств нерухомості. Тож так і будемо вважати.
СКІЛЬКИ ШНУРОЧОК НЕ В’ЄТЬСЯ, А КІНЕЦЬ ОДИН А фінал цієї кримінальної історії, яка мала широкий резонанс не лише в Луцьку, цілком справедливий і закономірний. У Луцькому міськрайонному суді під головуванням заступника голови, судді Михайла Квятковського протягом кількох місяців були досліджені 11 томів кримінальної справи, заслухано покази десятків свідків, скрупульозно проаналізовано кожний епізод. Також були заслухані покази свідків, які знаходились під охороною держави, тобто судове засідання в таких випадках проходить у закритому режимі. Підсудним — шістнадцяти особам — надавали правову допомогу шість відомих адвокатів області. Суддя Михайло Квятковський виголошував вирок протягом трьох з половиною годин. Суд встановив, що приблизно на початку 2002 року 55-річний Аксентій Чудік, використовуючи свій авторитет серед осіб циганської національності, в тому числі і в своїй сім’ї, змовився з синами Григорієм, Сергієм, племінником Русланом Чудіками, Валерієм Містеровичем, Беллою Зверович, Оксаною Римарчук, Інною Бліновою про створення злочинної організації на постійній основі. Виконавці підбирались залежно від ситуації, об’єкта грабежу, в організації була чітка взаємодія, її члени були забезпечені матеріальними засобами, які необхідні для функціонування, ретельно розроблялися плани заволодіння квартирами винятково у людей похилого віку, які зловживали спиртним, не мали засобів для існування та утримання житла, були безпомічними і мешкали самотньо. В створенні організації панувала внутрішня жорстка дисципліна, беззаперечно виконувались накази, що гарантувало значні прибутки. Аксентій Чудік розділив членів організації за сімейною ознакою на декілька структурних груп, керівниками яких призначив своїх синів Григорія і Сергія та племінника Руслана, які підпорядковувались безпосередньо йому і діяли незалежно одна від одної. Згодом організатори завербували до складу угруповання Андрія Вітрука, Вадима Цехоша, Оксану Лесик, Альону Мельничук, Анатолія Ковальчука, які добровільно вступили до організації, і відповідно до розроблених планів і розподілених ролей, теж вчинили ряд тяжких і особливо тяжких злочинів на території Луцька. Під час активної діяльності злочинної організації, очолюваної Аксентієм Чудіком, його роль полягала в підборі кадрів, пошуку об’єктів, розробці планів вчинення афер, визначення конкретних виконавців та постановка перед ними завдань, отримання звітів та розподіл здобутих грошей учасниками, створення спільної каси. До цього процесу залучалися його сини і племінник. Роль Вадима Цехоша полягала в юридичному оформленні майна, яким прагнули заволодіти, правовій допомозі з метою прикриття діяльності організації, реалізації квартир, підтримання корумпованих зв’язків. Суд врахував ряд обтяжуючих обставин щодо Аксентія Чудіка, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинені ним злочини, не займався суспільно корисною працею. Так само негативно характеризується Анатолій Ковальчук, котрий теж притягувався до кримінальної відповідальності. Олена Лесик вчинила особливо тяжкий злочин і фактично, знаходячись в розшуку, скоїла новий, за який засуджена до покарання у вигляді штрафу. Усі вищеназвані особи були взяті під варту відразу в залі суду. Разом з тим суд взяв до уваги, що Белла Зверович має на утриманні п’ятеро неповнолітніх дітей, вона і Оксана Римарчук — вагітні, Альона Мельничук та Інна Блінова недавно народили малюків. Вироком суду засуджено Аксентія Чудіка до 11 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна в дохід держави. Григорія Чудіка, Руслана Чудіка, Сергія Чудіка, Вадима Цехоша засуджено до дев’яти років позбавлення волі і так само з конфіскацією майна, Валерія Містеровича, Анатолія Ковальчука — до 8, Андрія Вітрука — до 8,5 року, Олену Лесик — до 6,5 року позбавлення волі з конфіскацією належного їм майна. Беллу Зверович, Оксану Римарчук, Інну Блінову, Григорія Гученка, Валентина Андрухненка засуджено до п’яти років, їх звільнено від відбування покарання з наданням трирічного іспитового строку, Володимира Бойка — до двох років з наданням іспитового строку. Суд також розглянув цивільні справи потерпілих із позовами щодо втрати нажитого майна та квартир і прийняв відповідні рішення, а також визначив моральну шкоду — від 10 до 20 тисяч гривень, які належить стягнути з винних осіб. Адвокати засуджених осіб до ув’язнення вважають вирок занадто суворим і будуть його оскаржувати в апеляційному суді Волинської області. Про наслідки розгляду апеляцій газета «Волинь» повідомить додатково. І лише одна обставина викликає тривогу: чи державна виконавча служба спроможна стягнути із засуджених осіб визначені судом кошти за втрачене житло та моральну шкоду? Практика показує, що чимало рішень по цивільних справах залишаються не виконаними. Чи все-таки бідні власники квартир, які нерідко декілька разів перепродували, будуть викинуті на вулицю? Адже від того, що вироком суду суворо покарано цинічних шахраїв, потерпілим не легше. Їм своє болить.
