Тривожниий дзвінок з роботи – «Збирайся!» – пролунав по дорозі з пологового, звідки забирав дружину з новонародженим сином
«Щоб швидше закінчилася війна, а ліс залишився живим і гарним», - така мрія лісничого Сошичненського лісництва ДП «СЛАП «Камінь-Каширськагроліс» Бориса Назаревича
– Лісівники мають бути завжди готовими стати на захист Природи. Знаю про це, та ніколи не думав, що в моїй лісівничій долі буде аж так все. Річ у тому, що напередодні Великодня саме забрав із Камінь-Каширського пологового будинку дружину Аллу з маленьким новонародженим синочком Макаром. Ще дорогою, поки віз їх додому, надійшла команда збиратися на допомогу лісівникам Житомирщини. На збори – всього нічого. Тож тільки й того, що потримав на руках синочка, обняв старшеньких доньок Маргариту і Міланку, переодягнувся, зібрав у сумку найнеобхідніше – й з дороги одразу ж у дорогу. Звісно, мені не звикати до таких раптових команд, адже свого часу довелося повоювати на Сході України, але щоб ось так спішно залишати щойно народженого довгоочікуваного улюбленця – навіть для мене було «напряжно».
З нашого лісгоспу пожежу у житомирських лісах приборкувало одинадцятеро чоловік – двоє водіїв-пожежної машини і дев’ятеро лісоохоронців.
Першого ж дня нас відправили на гасіння лісової пожежі в одне лісництво, другого – в інше. Місцевість схожа на нашу. Де рівно, де горбина, де болото, низовина. Ліс палає, величезна стіна вогню з тріском суне на кордон з Білоруссю. Правду кажучи, такої ще ніколи не бачив. Ми відорювали і відпалювали, пускали зустрічні пали. Все це уривками. Що дійшло, що згасло, не досягши цілі, знову і знову мусили братися за діло, а на цьому шляху – і суха рослинність, і ліс. Дим. Де була можливість оборати, орали. Попри нашого пожежного автомобіля були їхні пожежна і трактор. Коригував цю операцію місцевий лісівник, який добре знав місцевість і розташування деревостанів. Приїздив головний лісничий їхнього лісгоспу. Ми фактично стояли на кордоні з Білорусією. Добре, що поблизу були водойми, але воду однак доводилося закачувати у бочки помпами, бо рукави не діставали.
Ми відорювали і відпалювали, пускали зустрічні пали. Все це уривками. Що дійшло, що згасло, не досягши цілі, знову і знову мусили братися за діло, а на цьому шляху – і суха рослинність, і ліс. Дим.
Ось зараз читаю про лісові пожежі на Луганщині, уявляю, яка це біда для держави, лісівників, людей цього краю. Бачив це на власні очі у Житомирській області, де також були і згорілі села, і постраждалі.
Звісно, співпереживаю. Був на Сході України, брав участь в антитерористичній операції, тож добре знаю, що й без того проблем там вистачає. Лісів там не так і багато, то ж дуже шкода, що не вдалося приборкати вогонь, коли він ще не набрав сили.
Особисто я дуже люблю ліс, хоч прийшов на роботу у галузь не так і давно – після служби в АТО. Та вже встиг закінчити Кременецький лісовий коледж, тепер заочно навчаюся в університету розвитку людини у Луцьку. Найбільша моя мрія, щоб якомога швидше закінчилася війна, а ліс залишався живим і гарним.
