СВК “ВІЛЬНА УКРАЇНА” ІВАНИЧІВСЬКОГО РАЙОНУ ЗАВДЯКИ ІНТЕНСИВНИМ ТЕХНОЛОГІЯМ ПОСТІЙНО МАЄ ПРИБУТКИ...
СВК “ВІЛЬНА УКРАЇНА” ІВАНИЧІВСЬКОГО РАЙОНУ ЗАВДЯКИ ІНТЕНСИВНИМ ТЕХНОЛОГІЯМ ПОСТІЙНО МАЄ ПРИБУТКИ.
Алла ЛІСОВА
ХІБА МИ НЕ ВМІЄМО ВИРОЩУВАТИ САЛА? Чесно кажучи, в цьому сільськогосподарському кооперативі дивує багато чого. Починаючи з того, що кожен рік тут мають однаково високу врожайність з усіх культур, і закінчуючи тим, що вчасно виплачується селянам непогана зарплата, яка постійно зростає. Незважаючи на жодні реформаторські вітри, Іваничівське господарство не лише живе, але й, без перебільшення можна сказати, процвітає. - Феномен цього простий – намагаємось чітко все спланувати і дотримуватися перевірених технологій як у рослинництві, так і в тваринництві, - пояснив голова СВК “Вільна Україна” Володимир Шкарадюк, який за 35 років роботи у господарстві пройшов шлях від бригадира до найвищої посади. Очолює СВК вже п’ятирічку, і хоч це якраз той час, коли більшість сіл зазнали чи не найбільшої і остаточної руйнації, їхнє господарство кожен рік завершує з мільйонним прибутком. - Якщо держава не створила належних умов для господарювання одноосібникам, то гріш ціна її реформам, - розмірковує Володимир Макарович. - Он у Данії навпаки – фермери об’єднуються, до цього кроку їх підштовхує саме життя, спільно їм легше координувати усю роботу, купувати дорогу техніку. Про Данію, як і про інші високорозвинені країни, Володимир Шкарадюк може багато розповідати, бо на власні очі побачив ті “дива”, у які і досі не вірять наші селяни. Торік у червні в складі української делегації він там побував. Організували поїздку по програмі уряду “Україна – Данія”, метою якої було після побаченого побудувати у кожній області свинокомплекс. Суттєву допомогу мали надати Мінагропром та Асоціація фермерів Данії. До речі, керівник “Вільної України” був єдиним представником з області. — Закономірно, що поїздка мала практичний характер. Бо розвивати тваринництво і, зокрема, свинарство мали у планах і раніше. А це наблизило до мети, - сказав Володимир Шкарадюк. Разом з тим він обмовився, що справу, звичайно, як це часто трапляється, не доведено до логічного завершення. Тобто, подібні комплекси зробили у Київській, Івано-Франківській областях – і на тому поставили крапку, бо не вистачило більше грошей. Але у “Вільній Україні” більше звикли покладатися на власні сили. Бо після цієї поїздки голова ще раз уяснив для себе, що закордон дуже насторожено і підозріло ставиться до країни, “де отруїли Президента”, де у будь-який момент можуть анулювати прийнятий закон... Недовіри по відношенню до господарств додає колективна форма власності – іноземці хочуть мати справу виключно з приватником. Попервах допомагати реалізовувати задумане підрядилася фірма “Даніш-Ноу-Хау”. Однак у силу зазначених вище причин чергова поїздка за кордон не відбулася. - Але це нам зовсім не завадило рухатися далі, - коментував свої плани Володимир Шкарадюк. – Ще у квітні минулого року ми в Павлівці поставили на утримання свиноматок, які дали швидкий приріст завдяки добре поставленій селекційній роботі. Побаченому і почутому у Данії (а там займались ще й у коледжі) теж знаходимо застосування. Чекають тепла, аби почати переобладнання приміщення на утримання свиней з глибокою підстилкою. Зробити перегородки, а далі, як сказали, – метод простий: клітка, вода, комбікорм плюс мінеральна підгодівля. За рахунок багатошарової підстилки зберігатиметься тепло у приміщенні, де утримуватимуть тварин аж до забою. Таким чином у “Вільній Україні” їх поголів’я збільшать до кінця року з 350 до 1500. - І все ж таки, чи реально датську методику перенести на наш грунт? – запитую. - А чому б і ні? У нас і так частина процесів догляду за тими ж свиньми і раніше була автоматизована. Тепер лише паруватимемо в обов’язковому порядку кожну свинку, а кабанчиків пускатимемо на відгодівлю, як за кордоном. У новому свинарнику, під який реконструюють телятник, що обійдеться господарству у 10 тисяч гривень, працюватимуть лише двоє людей, які чиститимуть годівниці і закидатимуть концкорми. Наступного року готуватимуть ще одне подібне приміщення. Якщо не вистачить своїх грошей – братимуть кредит. - А як з обігрівом? – запитую у свого співрозмовника з огляду на гостру ситуацію з енергоносіями. - Нам не потрібно буде це робити, - каже, - бо методика глибокої підстилки обігріву не передбачає. Але тут у зарубіжжя нам є чого повчитися. Бо там подібні будівлі обігрівають соломою, яка подається в котли автоматично, або таким хмизом, який десятиліттями лежить у наших лісах. Перейняти нескладно – було б лише бажання... — Та й, за великим рахунком, - з нотками невдоволення каже Володимир Шкарадюк, - сором, аби нас вчили вирощувати свиней. Отут вже гонор українців геть підмочують, бо чи ж не вони свого часу вчили цьому ремеслу канадців? Та й знайдіть десь смачніше сало, ніж в Україні. Не в той бік ми пішли, явно... Окрім того, економічні розрахунки схиляють іваничівців швидкими темпами розвивати свинарство. Адже попит на свинину великий. Якщо не впаде ціна на м’ясо, зазначають, тоді зиск з нього для господарства буде значний.
“ШВЕДСЬКИЙ СТІЛ” ДЛЯ КОРІВ Із трьох тисяч гектарів землі у “Вільній Україні” майже тисяча використовується для вирощування кормів. Основна ставка в господарстві робиться на виробництво молока. Тому протягом останніх п’яти років тут поголів’я корів стараються збільшити, лише у 2005 році додалось їх 30 і всього нараховується 543. У структурі проданої минулоріч на вісім мільйонів продукції найбільшу частку становить молоко. З квітня по вересень місячний прибуток від нього у господарстві обчислюється у 350 тисяч гривень. І в ці дні іваничівці продають його на Рожищенський сирзавод щоденно більш як по п’ять тонн. До речі, саме те підприємство встановило в Іваничах суперсучасний шведської фірми “Делаваль” молокопровід вартістю 192 тисячі гривень. - Це знову ж таки результат вашої поїздки у Швецію в 2003 році? – запитую у голови. - Даремно, як бачимо, не їздив, - усміхається, - хоча і раніше мені не соромно було будь-якому іноземцю показати наших корів. Останнім часом, однак, предметом особливої гордості для селян став згаданий корівник, на який загалом витрачено майже 300 тисяч гривень. Своїми силами практично повністю його переобладнали, зробивши коровам “шведський стіл” – це коли жолоби відсутні, а корм кидається на долівку. - Багато палок у колеса мені ставили, - зазначив Володимир Шкарадюк, - коли взялись це робити. Дорікали: марнотратник, де таке бачено, щоб корми так переводились! Час показав, що це не так... Заходимо у той корівник, де утримується сто голів худоби. Пахне молоком, підстилкою і кормами. Тварини чисті, блискучі – ніби щойно побували під душем. Вздовж корівника деінде лежить сінаж та інший корм. - Одне задоволення тут працювати, - каже Олена Біляк, доярка, яка вже трудиться на фермі шість років, – набагато легше робити, бо не лізеш весь час до жолоба, по центральній доріжці все прибереш швидко. Тихо, можна завжди вислухати настанови зоотехніка, а то раніше від гулу доїльних установок голова розколювалась. Тепло, сухо. Думку напарниці розділила Антоніна Дмитрук. До речі, вони в один голос згадували свою наставницю, зоотехніка-селекціонера Клавдію Строцьку. Саме вона є тим “підручником”, який допомагає правильно годувати, доглядати корів, роздоювати первісток. Коли я запитала у Клавдії Строцької, що забезпечує їм таку високу продуктивність корів – торік середній надій на корову становив 6026 кг молока – вона мовила: “Селекційно-племінна робота насамперед, яка у нас на високому рівні, беремо перевірене потомство. Друге – корми, нині мало хто може похвалитись тим, що вдень корові дається 21 кормова одиниця, і, по-третє, звичайно, кадри”. У господарстві серед найкращих називають Клавдію Строцьку, завфермою Антоніну Блащак, головного ветлікаря Марію Романюк, бригадира тракторної бригади Василя Шлапака. В Іваничах проводять обов’язкову комплектацію корів – розтелені, запущені первістки. Це контролює особисто Клавдія Петрівна, для якої її робота давно стала сенсом життя. І обов’язково постійні заняття – кожній доярці потрібно пояснити і технологію раціонального використання кормів, і, що найголовніше, – генетичний потенціал кожної корови. Тут є і дев’ятитисячна рябулька, і восьмитисячні. Однак, як висловилась Клавдія Строцька, продуктивність тварин використовується не повністю – всього відсотків на 50-60. Та навіть при такому самокритичному підході до своєї роботи “Вільна Україна” може похвалитися своїми результатами, які є якщо не найкращими, то одними з кращих в області. Цікаво подивитися і на молочний блок, куди стікається по трубах молоко у великий збірник. А вже звідти – у холодильник. Таким чином воно позбавлене контакту з повітрям, що сприяє збереженню його високої якості. П’ятиступенева мийка гарантує ідеальну чистоту продукту, який при виході потрапляє ще й у фільтри. До холодильника під’єднаний спеціальний шланг, яким молоко спрямовується автоматично у молоковози. За всім процесом стежить комп’ютер, який обслуговують два слюсарі. Знов напрошується питання: що ж сприяє такій злагодженій роботі у цьому господарстві? Зрозуміла: чіткість у плануванні, контроль за дотриманням строків втілення задуманого у життя. Тому й на державу тут особливо не нарікають. У минулому році “Вільна Україна” отримала 700 тисяч гривень різних дотацій – за продану державі худобу підвищених вагових кондицій, за селекційно-племінну роботу і таке інше – і тому дякують. Однак, як довелось почути не від одного спеціаліста в Іваничах, хотілось, аби сказане з високих трибун знаходило реальне підтвердження в житті. Бо досі зависли в повітрі обіцяні 10 копійок за продане молоко вищого гатунку, як і кошти, які мали надійти в господарства як держпідтримка на посів зернових в розрахунку 100 гривень на гектар посіяного. Це, звичайно, мізерія. Бо в тій же Данії сільгоспвиробник отримує майже 800 гривень на гектар ріллі. - Якби нам такі гроші, то б і в нас була Швеція, - почула я у “Вільній Україні”. І в тому не сумніваюсь.
