Зі слів голови, вільхівчани почали звертатися в сільську раду з проханням зрізати тополі ще три роки тому.
У волинському селі масово вирізають дерева
Що буде на місці старих тополь?
«Серце розривається від смутку, дивлячись на те, як цими днями на вулицях Вільхівки зрізають тополі. Дерева уособлюються з тим рідним для душі, з чим дуже важко прощатися. Під ними виросли покоління односельчан, вони слугували затишком і красою вулиць. Заодно сільська рада взялася за сільський парк, посаджений головою колишнього колгоспу Володимиром Жигуном (Царство йому Небесне). Різали дерева й кущі , не перебираючи, хоча серед них є й цінні породи. Чому було не зробити в цьому мальовничому куточку села зону відпочинку з доріжками і лавочками? Тим часом приміщення сільради й контори обросло чагарниками – заблудитися можна. Можна було б скликати схід селян, щоб спитати думку кожного з приводу цього», - обурювалася вільхівчанка в телефонну слухавку, констатуючи, що не всі в селі задоволені рішенням позбутися тополь.
Як усе було, розпитувала у Вільхівського сільського голови Романа Ковалюка і його заступника Ігоря Ковалюка. З їх слів, вільхівчани почали звертатися в сільську раду з проханням зрізати тополі ще три роки тому. Хтось переймався тим, що вкрите омелою гілля може нашкодити людським оселям чи подвір’ям, що знаходяться неподалік поважних віком дерев, інші хвилювалися що віття є небезпечним для перехожих, особливо дітей, які ходять під ним сільськими вулицями.
Вони, до слова, стали причиною невдоволень не лише у Вільхівці. Так було в Горохові і у Ватині. Як не прикро, але безпечний вік цього гарного дерева – 70 років.
- Тому й почали шукати підрядника, який згодився б виконати наше замовлення. Попередньо зробили обстеження й взяли всі необхідні дозволи в державного інспектора відділу екологічного контролю, земельних ресурсів, за поводженням з відходами та небезпечними хімічними речовинами Державної екологічної інспекції у Волинській області Сергія Чернеця. Ніяка фірма не хотіла починати цю роботу взимку. Складність бачилася й в електричних проводах поміж гілок. Врешті вирубку погодилася виконати бригада Сергія Шинкарука з Рожища . Деревину підрядник закупив по 400 гривень за кубометр (спершу цінив 200). Нею ми розрахувалися за обсяг виконаної роботи, ще за 30000 гривень вирішили зробити благоустрій на сільському кладовищі.
Міркували, що більшість вільхівчан, які більше 70-ти років тому посадили тополі, вже померли. Місце їх вічного спочинку в рідному селі ми й вирішили вкласти бруківкою. Її вже закупили 150 квадратів, - пояснили Роман Ковалюк й Ігор Ковалюк.
Прокоментували й репліку про сільський парк, а точніше про те, що з нього тепер зосталося. Сама виросла у Вільхівці, тож пам’ятаю, як разом із поколіннями дорослішали дерева, з любов’ю посаджені, напевне, й моїми дідусем і бабусею. Тоді не знаю хто, але хтось дбав про те, щоб трава у ньому була по-хазяйськи скошеною. Дружина Володимира Жигуна Надія Григорівна, до якої зателефонувала, щоб пригадати, які дерева садив для односельчан її дбайливий чоловік, нагадала, що були в парку сосонки і ялини, горіхи й айва… Тепер парк, як і колись добротне кафе в центрі села, «БАМ» (так називають розікрадені корівники перед Ярівкою) … нічийні. «Насолоджуючись» таким привілеєм, на даху кафе ростуть берізки, а в приміщеннях, що мали бути стайнями чи принаймні розпайованими між селянами, множиться безлад. Про ці очевидні реалії, як мовиться, поміж іншим розповів мені Ігор Ковалюк. Не заперечував, що «старий парк почистили, бо він став такими зарослями, що вовки могли завестися».
Запитую, чи не можна було зробити в ньому зону відпочинку? На таку справу в сільському бюджеті наразі немає грошей, а ось гущавину за сільською радою зріже та ж бригада, що продовжує різати вільхівські тополі. Вони, до слова, стали причиною невдоволень не лише у Вільхівці. Так було в Горохові і у Ватині. Як не прикро, але безпечний вік цього гарного дерева – 70 років. Пощастило на власні очі бачити, як у європейських країнах зрізували вуличні дерева, яким було літ 50-70. Однак їх місце не пустувало, не краяло серця пеньками тих, хто під ними виріс, не муляло очі непривабливістю, бо натомість тих корчів відразу ж з’являлися молоденькі деревця. Варто запозичити такий досвід, бо хіба ж ми, українці, не хазяйновитіші, не дбайливіші, не так само щиро хочемо, щоб села й міста були красивими?
