Досі невідомо, що саме вибухнуло. Дуже багато людей переживають через радіацію.
«Здавалося, що будинок піднявся у повітря», - українка, що вижила під час вибуху
4 серпня, за кілька хвилин до вибуху Марина Седун з чоловіком та дітьми виносили з будинку в Бейруті валізи, щоб сісти в авто та вирушити в аеропорт, звідки мали вилетіти рейсом до України. Почувши дивний гуркіт, родина затрималася та не сіла в машину. Це врятувало їм життя, оскільки машину знесло вибухом. Нині сім'я перебуває в безпеці, а Марина розповіла Суспільному про трагедію та надіслала відео зі свого вщент зруйнованого будинку
Це диво, що ми не сіли в машину
Ми всі разом живемо в Бейруті, якраз навпроти порту. У нас сімейний будинок. Мама живе на четвертому поверсі, сестра чоловіка на п'ятому, а ми на першому. На той момент ми були всі вдома, пише Суспільне.
Було два вибухи. Між ними було приблизно 10 хвилин різниці. Я планувала поїхати до України. Вже зібрала валізи, ми відкривали двері, щоб знести їх до машини. І наче як щось пролетіло.
Тут взагалі часто Ізраїль літає, то ми трошечки знаємо ці звуки, коли ракети чи літаки пролітають. Але був такий звук, що мені здалося, що літак дуже низько пролетів. Ми вийшли на балкон, щоб подивитися, що це. Побачили, що порт почав горіти. Приїхала швидка й одна пожежна машина. Вони намагалися загасити вогонь.
Я чоловіку сказала, сядьмо на дві хвилинки перед тим, як їхати. Знову почався гуркіт, усе затремтіло. Я дітям сказала піти до себе, до коридору. І вийшла на балкон, почала знімати. Не натиснула на відео, але нічого. А чоловік пішов подивитися, чи діти пішли до себе у кімнату. І почався наче феєрверк чи салют. Стріляло, стріляло. А потім все догори піднялося. Мені здалося, що навіть будинок піднявся у повітря. І стався величезний вибух. Я відлетіла. Не пам'ятаю, чи одразу я встала.
Спочатку перевірила, чи живі діти, чи можуть ходити й розмовляти. Потім пішла шукати, чи потрібна комусь допомога. У нас на кожному поверсі по три квартири. Знаю, що мама чоловіка зверху. Їй 84 роки. Потім вже побачила сестру чоловіка. Вийшла на вулицю, щоб покликати на допомогу. Я побачила дуже багато людей, які так само шукають допомоги. Потім я взула дітей, бо вони були босі, а навколо було багато скла. Я взяла дітей і відвела у більш надійне місце. Я боялася, що все знову спалахне. Був чорний дим, і його то гасили, то воно знову починало горіти.
Ми збиралися, валізи вже були в машині. Це диво, що ми не сіли в машину. Якби ми сіли у машину, я не знаю, щоб це було.
Швидка ніяк не могла доїхати
Сестру чоловіка забрали до лікарні десь через дві години. Дороги були перекриті, тому що десь відлетів дах чи машина була перекинута. Швидка ніяк не могла доїхати. У тому районі лікарні теж постраждали, тому швидкі їхали здалеку. Нам вдалося виїхати близько 12-ї ночі. (вибух був о 18:00 - ред.).
Досі невідомо, що саме вибухнуло. Дуже багато людей переживають через радіацію. Було багато скла на тілі й у повітрі. Зараз п’ємо воду, молоко і сподіваємося, що все буде добре.
Місцева влада ще не знає, що робити. Багато людей залишилися без житла. Консульство одразу зробило гарячу лінію. Зараз збираються волонтери, щоб якось допомагати. Шукаємо, що може ще є українці, які постраждали. З приводу допомоги українського консульства я ще не можу зрозуміти, що до чого. Поживемо-побачимо.
Діти почуваються добре, вони не постраждали. Я теж добре. Є деякі травми, але вже можу ходити і розмовляти. З чоловіком теж все добре. Сестру чоловіка тричі прооперували. Її чоловіка теж оперують. Будемо сподіватися, що все буде добре. Відходимо від шоку. Я з дітьми намагаюсь розмовляти, щоб вони це все проговорювати, не боялися галасу чи залишатися самі. Старшій дочці 12 років, сину 11, і молодша дочка 10 років.
Багато людей переживають через радіацію
Зараз ми перебуваємо у горах у квартирі родичів, які приїхали та забрали нас. Наша машина зникла за одну секунду, у будинку в Бейруті тільки стеля стоїть. Нині ми в горах, у безпеці, дихаємо чистим повітрям. Переживаю, що буде якась радіація. Бо досі невідомо, що саме вибухнуло. Дуже багато людей переживають через радіацію. Було багато скла на тілі й у повітрі. Зараз п’ємо воду, молоко і сподіваємося, що все буде добре.
Ми планували повертатися до України вчора (4 серпня - ред.) і залишатися там назавжди. Тому що ситуація в Лівані гостра. Квитки, які у мене були переносяться на наступний вівторок. Мені не потрібно нічого доплачувати. Мені подзвонили, сказали не буде ніяких проблем.
Поки мені не вдалося повернутися в Україну. Буду дуже сподіватися, що у наступний вівторок вже буду вдома. До України плануємо повертатися на постійне проживання. Я вже дізнавалася про школи. Діти володіють українською мовою, пишуть і читають. Зробила документи для дітей для школи. І дуже сподіваюсь, що з 1 вересня вони будуть українці.
