«Центр для мене – це моє життя. Це мрія Олега, яка врятувала мене», – каже вдова Героя Василина Перегуда.
Дружина загиблого воїна відкрила реабілітаційний центр у пам’ять про коханого
«Якщо не ми, то хто?» – цьому гаслу військовий Олег Перегуда з Івано-Франківщини не зраджував жодного разу в житті. Він ніколи не стояв осторонь, коли вирішувалася доля України. Навпаки – був активним учасником Революції гідності, АТО та повномасштабної російсько-української війни
Олег воював у найгарячіших точках і жодного разу не жалкував про свій вибір. Та 14 червня 2022 року росіяни забрали його життя. Чоловікові було 35 років.
Напередодні повномасштабного вторгнення Олег взявся втілювати свою давню мрію – реабілітаційний центр для військових. Він, як ніхто інший, розумів важливість відновлення після повернення з фронту. Але здійснити задумане не встиг.
…Після загибелі Олега за створення центру взялася його дружина – ерготерапевтка Василина Перегуда. Так у 2024 році в Калуші з’явився реабілітаційний центр «4.5.0. Прикарпаття».
«Горе мотивувало, але й забирало багато сил»
…Щоб відволіктися від втрати, Василина пообіцяла собі здійснити мрію чоловіка про реабілітаційний центр. Як би складно це не було та яких би зусиль не коштувало.
– Я зрозуміла, що інакше або зійду з розуму, або просто не виживу, – каже жінка.
Один на один із проєктом її не залишили. Допомагали племінниці Олега – Ольга Лилак і Юлія Парцей, волонтери, небайдужі однодумці.
Будівлю для реабілітаційного центру чоловік обрав ще перед повномасштабним вторгненням. Ні в кого не було навіть думки змінювати цей вибір. Локація підходила за всіма критеріями – велике приміщення, територія 2,5 гектара для спорту активностей, близькість до річки, відсутність міського шуму.
Почали з організаційних питань – оренди приміщення, планування будівлі та території, пошуку донорів і благодійників. Хтось допомагав коштами, інші – будівельними матеріалами чи власною працею. Через рік розпочали ремонт: замінили дах, зробили реконструкцію будівлі, укомплектували її.
– Було чимало труднощів – фінансових, організаційних, емоційних. Вкладали свої гроші, шукали благодійників. Але коли люди бачать перед собою закинуту напівзруйновану будівлю, їм важко донести, який вигляд вона матиме у фіналі. Ти віриш в цю ідею, а от їх треба переконати.
Горе мотивувало рухатися далі, але й забирало багато сил. Ми проживали втрату Олега, розуміли, що краще за нього ніхто цього не зробить. Доводилося уявляти, як би він хотів, як би робив. Мільйон разів на день подумки ставила йому питання, просила наснитися, підказати, – говорить Василина.
У реабілітаційному центрі «4.5.0. Прикарпаття» безоплатно допомагають військовим і ветеранам та членам їхніх родин, а також рідним полонених і зниклих безвісти.
Назву центру також вигадав Олег. «4.5.0» – це кодування військових, яке означає «все добре», «все спокійно». А «Прикарпаття» додали для чіткішої ідентифікації.
У жовтні 2024 року реабілітаційний центр прийняв своїх перших відвідувачів.
«Це не зменшує біль від втрати, але тепер справа Олега жива»
Василина змалечку мріяла допомагати людям, тому вирішила зробити справою свого життя медицину. Спершу вивчилась на медсестру, а потім – на фахівчиню з фізичної терапії та ерготерапії.
– Часом через певні захворювання чи травми люди втрачають здатність доглядати за собою – чистити зуби, вмиватись, розчісувати волосся, їсти. Деякі залишаються без професійних навичок, як-от кермування. Ми заново вчимо пацієнтів робити це все. Відновлюємо функції, які допомагають повернути ці навички та віру у власні сили. Це титанічна праця – через «не можу» та «не хочу». Але коли людина досягає результату – стає більш незалежною та далі ставить цілі на майбутнє. Ми повертаємо їй себе, – пояснює Василина.
У реабілітаційному центрі «4.5.0. Прикарпаття» безоплатно допомагають військовим і ветеранам та членам їхніх родин, а також рідним полонених і зниклих безвісти.
Місія закладу – адаптувати військових до звичного життя. Тут вони можуть пройти курс фізичної реабілітації, отримати психологічну допомогу та соціалізуватися.
У будівлі центру є спортзал із мобільними тренажерами та реабілітаційним обладнанням, масажний кабінет, кабінет психолога, кухня-їдальня, бібліотека. На території – спортивний майданчик, тенісні столи, місце для стрільби з лука, теплиці, вулики. Ветерани також можуть відвідувати заняття з англійської мови, а рідні загиблих військових – з фітнесу.
Василина поєднує керівництво реабілітаційним центром із роботою в лікарні Івано-Франківська. Зараз в її планах – нові напрямки реабілітації, розвиток адаптивного спорту та навчання фахівців.
…Пам’ять про Олега живе не лише у спогадах його рідних, а й у стінах центру. Там висить його портрет, намальований на замовлення його побратима Сергія. Але передати картину Василині особисто чоловік не встиг – він також загинув на фронті.
Також у закладі можна знайти Олегову колекцію шевронів бойових бригад, яку активно поповнюють відвідувачі центру, та прапор часів АТО з побажаннями від побратимів.
– Центр для мене – це моє життя. Це мрія Олега, яка врятувала мене й допомагає мені по сьогоднішній день. І не лише мені, а всім нашим відвідувачам. Я відчуваю, що виконала обіцянку, яку дала сама собі. Це абсолютно не зменшує біль від втрати. Але тепер я знаю, що справа Олега жива й житиме надалі. Вона допомагає людям і приносить користь Україні, – підсумовує Василина.
Альона ПАВЛЮК, «Українська правда. Життя»
Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
