Ректор Луцького біотехнічного інституту Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Ю.Бугая, професор, доктор медичних наук, академік Академії медико-технічних наук України Григорій Стеценко має досвід роботи в державному і приватному вищих навчальних закладах...
Ректор Луцького біотехнічного інституту Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Ю.Бугая, професор, доктор медичних наук, академік Академії медико-технічних наук України Григорій Стеценко має досвід роботи в державному і приватному вищих навчальних закладах. Він добре обізнаний із станом справ у вищій освіті й науці в нашій країні. Отож його міркування з приводу сьогоднішніх проблем у цій важливій сфері, думаємо, викличе інтерес як серед професіоналів, так і широкої громадськості. Тим більше, що зараз відбувається реформа освіти
Петро ХМЕЛЯРСЬКИЙ
— Григорію Семеновичу, що можна сказати про сучасну ситуацію у вищій школі. — Вона, м’яко кажучи, бажає бути кращою. Головне, на мою думку, що народні гроші, які витрачаються на утримання близько тисячі вищих навчальних закладів і близько сотні науково-дослідних установ, не приносять належної віддачі. Ці кошти державою належним чином не контролюються, не видно цілеспрямованої лінії, аби вони витрачались ефективно. Прикро про це говорити, але ми навіть не знаємо реальної потреби у фахівцях з вищою освітою різного профілю, особливо, що стосується прогнозних показників на перспективу. Багато випускників державних військових і цивільних вищих навчальних закладів не ідуть туди, де вони зараз потрібні: військові і міліцейські офіцери комісуються і влаштовуються в приватні фірми, педагоги обминають школи, а шукають вигіднішої роботи, лікарі не лікують, а продають ліки. Значна кількість випускників пішли працювати водіями, будівельниками, інші поповнюють армію безробітних, або виїжджають за кордон. А на їх же підготовку витрачені мільярди гривень платників податків. — А яке місце у цій системі приватних вищих навчальних закладів? — Думаю, іншого виходу немає, як їх підтримувати і сприяти розвитку. Сьогодні в країні їх вже більше 200 і вони міцно завоювали своє місце. Взагалі поділ на державні і приватні ВНЗ достатньо умовний — в залежності від джерел фінансування. А так всі навчальні заклади державні, тому що держава видає приватним закладам ліцензію на право здійснення освітньої діяльності, сертифікат про акредитацію — це право на видачу випускникам дипломів державного зразка — аналогічно, як і в державних освітніх закладах. Є практика, коли мережу приватних закладів держава підтримує і навіть виділяє субсидії, іноді в тому обсязі, що й на державні інститути, як, наприклад, у Бельгії та Нідерландах. В Кореї 75 відсотків навчаються в приватних закладах. — Але в приватних ВНЗ необхідно платити за навчання з власної кишені, а згідно з Конституцією громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах. — Щодо безкоштовності освіти — це декларація, якою ще досі політики і майбутні депутати обманюють народ. Освіта навіть у роки Радянської влади не була ніколи безкоштовною. Наші батьки важкою працею розплачувались за наше доступне навчання податками, які держава забирала, маючи найдешевшу в світі робочу силу. — Але над цим ніхто не задумувався і не задумується. А коли доводиться платити з власної кишені, то це викликає незадоволення і соціальне напруження, особливо серед малоімущих. — Соціальне напруження може поглиблюватись, якщо в суспільстві не сформується розуміння того, про що наголошує міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко: «Ми мусимо зробити все, аби переконати людей, що шлях до вищої освіти відкритий лише для тих, хто має грунтовні знання і впевненість у своїх силах». На жаль, державної політики відбору таких дітей у нас немає. Про це свідчить хоч би такий приклад. У волинській пресі промайнула інформація, що учень 11 класу Корецького ліцею, що на Рівненщині, Василь Гомонович отримав перше місце на конкурсі за технічні розробки магнітно-гідравлічного двигуна для суден, які працюють на морській воді. А за винахід у розробці електромагнітного двигуна для космічних апаратів на Всеукраїнському конкурсі отримав диплом із рук винахідника Саніна — піонера української космонавтики. І хтось всерйоз звернув на нього увагу? Ні. Його батько змушений шукати заробітків в Росії, а сам Василь щось лагодить та майструє, щоб допомогти вижити матері та сестричці. Це є ганьба для нашої держави. — Відомо, яка думка складається про державну систему освіти у талановитого випускника школи, який бачить, що його сусід по парті, який вчився “так собі”, зарахований до державного закладу на безкоштовне навчання, а йому пропонують у тому ж ВНЗ платне навчання. А це правда, що ви взяли на безкоштовне навчання відмінницю із багатодітної сім’ї із села Чаруків Луцького району, яка не пройшла по конкурсу на навчання в державний заклад? — Так, я випадково прочитав у пресі лист відчаю цієї дівчини — Світлани Шейко і через кореспондента публікації запросив до нашого закладу. Світлана отримала державний диплом Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Ю. Бугая, пройшла мовне стажування у Великобританії, вільно володіє англійською мовою та працює в Новому Орлеані (США). Після повернення її очікує керівна наукова посада в нашому закладі. — А який принцип встановлення цін за навчання в приватному закладі? — Перш ніж іти в приватний заклад, батьки і діти зважують все: яка матеріальна база, викладацький склад, стосунки в колективі, перспектива працевлаштування, а потім уже цікавить ціна за навчання. В приватних закладах діють жорсткі закони ринку, і ціна залежить від авторитету закладу. — Чи зможемо ми конкурувати на світовому ринку освіти і науки? Чи не падає, на вашу думку, інтелект української нації? — Інтелектуальні здібності українців досить сильні, про що свідчить історія. Коли в 1924 році помер вождь світового пролетаріату В. Ленін, у Москві не знайшлося анатома, здатного забальзамувати його тіло. Це зробив наш вчений В. Воробйов. Вчений Андрієвський вперше в світі довів заразність сибірки, прищепивши її собі від хворого, Шимановський провів першу у світі операцію на очному яблуку, Мечніков — лауреат Нобелівської премії, наш земляк-тернопільчанин Пулюй відкрив Х-промені, які незаслужено приписав собі німецький вчений Рентген. Усі ці вчені — вихідці з України. Але, на жаль, роки голодомору, війн, алкоголізм та інші генетичні фактори зменшили творчий потенціал нації. Будемо сподіватися — тимчасово. — Який же вихід із незадовільного становища в освіті і науці нашої країни? — Якомога швидше внести відповідні зміни у Закон України “Про освіту”, законодавчо вирішити питання про відбір талановитої молоді, збереження інтелектуального потенціалу нації, про ефективне використання коштів, які держава виділяє на отримання освіти. До речі, коштів цих виділяється явно недостатньо. І звичайно, ми повинні точно знати потребу в фахівцях з вищою освітою, вирішити питання про перше робоче місце випускника тощо. — Яким ви бачите сучасний український приватний вищий навчальний заклад? Чи відповідає Луцький біотехнічний інститут цим вимогам? — У сучасних ринкових умовах приватний заклад — це підприємство, яке випускає “високоякісний продукт” — фахівця, який здатний оволодіти сучасними знаннями і ефективно використовувати їх для себе і на користь держави. Щодо нашого інституту, то він має перспективу, бо, вважаю, успішно пройшов важкий час становлення. Починали ми з орендованого приміщення та 25 студентів, сьогодні за кошти батьків студентів, благодійних внесків маємо три власні приміщення загальною площею більше семи тисяч квадратних метрів, 48 навчальних кімнат, 7 лабораторій, Інтернет, бібліотеку, медичний центр, в якому надається висококваліфікована медична допомога з восьми медичних спеціальностей, фітнес-центр, стадіон, вводиться гуртожиток на 150 місць. Більше 400 випускників нашого інституту отримали диплом державного зразка і майже всі працевлаштовані. Сьогодні у нас навчається більше 1500 студентів. Реальна верхня шкала заробітної плати для кваліфікованого викладача 3350 гривень, майже 100 працівників мають стабільну заробітну плату. До бюджету інститут вніс у вигляді податків близько мільйона гривень. Є фінансові можливості навчати талановитих дітей на пільгових умовах, запрошувати відомих і провідних вчених для читання лекцій. — Григорію Семеновичу, я прочитав ваші гострі статті у газеті “Волинь” за 24 листопада 2005 року — “Чим хворіє наша медицина?”, в “Урядовому кур’єрі” за 21 січня 2006 року — “В чому суть волинського експерименту”, де ви приділяєте увагу ролі медичної освіти в реформуванні охорони здоров’я. — Я маю право сказати, що я знаю практичну і наукову охорону здоров’я, тому що пройшов усі її тернисті щаблі, починаючи від лікаря сільської дільничної лікарні. Отож, у кожному селі має бути лікар — так сказав наш Президент. А що може зробити Луцький біотехнічний інститут для охорони здоров’я? Ми готові дати науково та економічно обгрунтовані рекомендації щодо використання коштів на охорону здоров’я, виконати державне замовлення щодо підготовки сімейних лікарів, медичних інженерів, спеціально підготовлених для охорони здоров’я менеджерів-економістів, юристів, фахівців страхувальної медицини — і все це без копійки з державного бюджету. Головне, щоб комусь це було потрібно. — Це сміливі заяви. А що ж для цього необхідно? — Бачення перспективи і політична воля та бажання нашого губернатора Володимира Нальковича Бондара та новообраного голови обласної ради. Необхідно зважити висновки тих, хто “за” і “проти”, прийняти принципове рішення і контролювати його виконання.
