У СВІТОВУ ОРГАНІЗАЦІЮ ТОРГІВЛІ — ІЗ СВОЇМ СЕКС-ТОВАРОМ

Почнемо з сенсацій. У “царському селі”, що під Луцьком, в одному з котеджів з допомогою пильних сусідів міліція викрила гніздо розпусти. Підприємливий господар в апартаментах поселив молоденьких дівчат, які надавали сановитим відвідувачам сексуальні послуги.

Олександр НАГОРНИЙ

Не так просто було встановити, хто ж вони, жриці кохання, оскільки знадобились перекладачі. Слідство з’ясувало, що організатор цього бізнесу завербував і експлуатував п’ять громадянок Республіки Польща, трьох прекрасних представниць Прибалтики і навіть двох німкень та чешку. Цьому інтернаціоналу волинянин обіцяв золоті гори, а насправді діставалися дівчатам крихти від плати за секс-послуги. Хто може повірити їхнім запевненням, ніби вони прибули в Україну, щоб глибше вивчити досвід Помаранчевої революції? Вони готували грунт для зовсім іншої — сексуальної. Ці легковажні особи з ганьбою були депортовані з України.
... Даруйте за цей невинний розіграш. Як говорив чеховський герой, такого не може бути, бо такого бути не може ніколи. Ця вигадка для того, щоб читачі краще усвідомили, як довго нам треба прошкувати, щоб стати європейцями. Усі розуміють, що із багатих європейських країн навіть тамтешніх повій калачом чи чимось іншим, більш привабливим не заманиш в Україну. І не тільки тому, що вони не витримають конкуренції з нашими доморощеними путанами. Такі нескромні пропозиції для представниць прекрасної статі європейських цивілізованих націй здалися б надто ганебними і образливими.
То як же ж так виявилось, що Україна в компанії з Росією, Румунією, Молдавією та деякими іншими відсталими в економічному і культурному розвитку країнами світу постачає жінок для сексуальних утіх європейцям? Як би дехто не називав Білорусь (поліцейською, з брежнєвським соціалізмом тощо), але вона на цьому принизливому ринку нам не конкурент. Можна говорити про “залізну завісу”, називати якісь політичні причини, а можна розмірковувати про освіту, духовність та економічну стабільність.
Як розповів наш земляк, народний депутат України Сергій Шевчук, мало не на кожному засіданні парламентської асамблеї ОБСЄ розглядається питання работоргівлі. При цьому в обговоренні насамперед називають соціально-економічні причини в країнах, які постачають живий товар. Щоправда, представники нашої делегації намагаються підходити до цієї проблеми комплексно. Чому у заможних європейських країнах, де найбільше церков, костелів, кірх, синагог на квадратному кілометрі, де є всі умови для виховання молоді, така низькопробна мораль? Адже попит викликає пропозиції.
Компетентні органи стверджують, що експорт секс-рабинь за прибутковістю йде за продажем наркотиків і торгівлею зброї. Наскільки це серйозна проблема, свідчить та обставина, що в Україні створено департамент по боротьбі із злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, а в областях — відповідні відділи УМВС. І те, що раніше видавалось далеким і начебто стосувалось лише східних і південних регіонів, стало зримим на Волині. Досить сказати, що в 2005 році було виявлено три злочинних угруповання, задокументовано десятки епізодів продажу жінок, до відповідальності притягнуто 18 учасників. Хоч виявити організаторів у такій делікатній сфері непросто.
Начальник відділу по боротьбі із злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, Петро Шпига розповідає:
— У нинішньому році ми знову розслідуємо дії одного злочинного угруповання. Встановлено 27 епізодів. І, до речі, йдеться про дівчат не лише з нашого регіону. Вербувальники заманювали підходящих жінок, перевозили їх здебільшого за своїми документами через кордон. Організатори з нашого боку мали зв’язки з польськими сутенерами, борделями. Вартість товару — від 300 до 1500 доларів. Гарніших справді відправляли в напівлегальні борделі, решту дівчат заставляли працювати путанами на трасах. Заробіток їхній — мізерний, адже, забравши в жінок паспорти, работорговці диктували свої умови: плати за житло, харчі, одяг... Найчастіше контингент потрапляв з Турійського, Камінь-Каширського, Любешівського, Горохівського районів, де значне безробіття.
Ось така проста схема бізнесу, який не додає іміджу Україні, не сприяє повазі в світі до її громадян. Та й для жінок безслідно не проходить обслуговування 10—15 чоловік щоденно. Нас прихвалюють: ах, які у вас гарні жінки... Ми й раді ділитися своїм добром. Пригадується, що на початку 90-их років із-за кордону приїжджали трухляві, але бадьорі чоловіки на своєрідний кастинг (опробування наречених), а тепер для втіхи товар їм доставляють додому.
У великих містах красунь зваблюють різними модельними агентствами, спокушують перспективою вийти заміж за принца. У наших умовах вербувальники обіцяють добру роботу на кілька місяців, красиве життя. Місіонери такого роду приїжджають у село, орієнтуючись на моторних дівчат, що полюбляють сидіти у барах з усіма наслідками забав. Вражали щедрістю, поїли не якимсь там самогоном, а, як писала одна дівчина, “водкою і закускою”. Обіцяли виробити закордонний паспорт, одягнуть, як лялечок. Коли ж після таких переговорів дівчата раптом відмовлялися від поїздок, їм пропонували повернути потрачені на випивку і розвагу долари, яких селючки і в очі не бачили. Зрештою, у всіх сутенерів метод один: потихеньку загнати жертву у боргову яму, а далі діяти шантажем.
Чому так важко виявляти злочинні угруповання, у яких чітко розписані ролі кожного? Делікатність ситуації полягає в тому, що міліціонер не може піти по хатах і розпитувати, як та чи інша жінка потрапила за кордон. Адже нерідко батьки не знають, що робила доця (“перебирала цибулю”), в жінок є сім’ї і, до речі, як стверджують оперативники, частина чоловіків знає походеньки подруги. Також, буває, що “легке життя” обертається психозами, нервовими стресами. Найбільше жінки бояться організаторів, які шантажують “підопічних”, погрожують розправою. Недаремно законодавці внесли зміни у кримінальний кодекс і скасували покарання за проституцію.
Один оперативник на запитання, що його найбільше вражає при розслідуванні, чесно сказав:
— Бідність людей. Приїхали у віддалене село. Бачимо напіврозвалену хату, двох напівголих дітей. Дівчина, як ми знали, побувала у Польщі і нагуляла дитину. Тепер знову поїхала. Її мати років п’ятдесяти — п’яниця, що нерідко зараз в селах буває. Батько — у в’язниці. Дітьми опікуються родичі — хоч їсти приносять.
Що ще підмічають працівники такого специфічного відділу? Якщо раніше ті, що працювали повіями, знічувались і губились, коли доходило до відвертості, то тепер нерідко — без всяких комплексів. Пояснення “об’єктивні”: не було роботи, мали тут мужчин-п’яниць, то чому легко не заробити за кордоном, де вони вважали, що чоловіки — справжні джентльмени, як у кіно, навіть пропонують заміж вийти. Виходить, краще бути повією, ніж, наприклад, штукатуром.
Звісно, можна поспівчувати бідолахам. З ким не буває. Однак ситуація в країні вимагає жорсткої розмови перш за все тому, що молодь зациклена на спиртному, а звідси — злодійство, проституція, похабництво, аборти, хвороби. Коли йде на вулиці шпана (і жіночого, і чоловічого роду), брутально матюкаючись, в одній руці тримаючи цигарку, а в іншій — пляшку, то це вже, вважай, кандидати у повії і грабіжники. Це стиль життя. Коли на вулиці, в аудиторії чи парку стоїть чи сидить хлопець із дівчиною, обоє тримаються за місця нижче пояса і пересипають мову лайкою, то собі уявляєш таку молоду сім’ю, де при дітях за кожним словом повторюють бля... та бля...
У таких пацанів не жінки, а
“тьолки”, з якими треба “трахатися” (це слово разів двадцять щовечора повторюється по телевізору). І їхні подруги це нормально сприймають.
Даремно поети, письменники, художники і музиканти вкладали в свої твори найщиріші слова про неповторність почуттів, оспівували кохання як джерело людської ніжності і краси. Великий педагог Василь Сухомлинський у “Листі до дочки” висловив переконання, що “невіглас, раб, або негідник у сфері духовно-психологічних і морально-етичних відносин не може бути справжнім творцем, справжнім патріотом”.
Невже від цього не стає страшно нашій політичній еліті, тим людям, яких колись називали інтелігенцією, совістю нації? Якщо немає поваги на вулиці, в сім’ї, до матері, дружини, сестри, подруги, то тоді дозволено все. І проституція — теж робота. Недаремно у відомому булгаківському “Собачому серці” в Шарикова, який щойно перетворився з пса в людину, перший вислів був таким: “Я покажу, твою мать...”. На Заході також є п’янички, матюкальники, повії, але, як твердять, навколо них створюється вакуум, суспільство їх зневажає, відчужує, хоча надає допомогу, щоб уникнути соціальної напруги. А колись же ми хвалилися, що є найбільш читаючим народом у світі.
Найбільше дивує правоохоронців, що на дорогах, де піднімають спіднички дівчатка з невинними личками, зупиняються солідні авто з чоловіками. А тим часом, як стверджують, більшість з них ВІЛ-інфіковані, вживають наркотики. Один лікар середнього віку з сумом мовив: “Коли я закінчував навчання в медінституті, то нам говорили, що є 24 хвороби, які передаються статевим шляхом, а тепер фахівці уже твердять про 48”. Працівники відділу боротьби із злочинами, пов’язаними із торгівлею людьми, хотіли б, щоб проституцію легалізували в нашій країні. І для цього у них є серйозні аргументи: насамперед був би медичний контроль, а “талановитим” путанам не треба було б продаватись в сексуальне рабство за кордон.
А ось що з цього приводу сказав Сергій Шевчук, до речі, лікар за фахом:
— Ми повинні цінувати наші споконвічні традиції, психологію родини, філософію поєднання серця і розуму, високих почуттів, які були притаманні українському людові. Не можна робити такі експерименти над мораллю підростаючого покоління. Я буду категорично проти, щоб те, що ми бачимо на Заході, насаджувалось на моїй батьківщині.