Сільська сім’я відзначала день народження трирічного Андрійка. Його молодий віком дядько Василь, насмоктавшись горілки та пива, посварився за святковим столом із своїм швагром Анатолієм, батьком Андрійка. Обидва фактично без причини на подвір’ї почали битися. І Василь всадив у груди Анатолію ножа, якого заздалегідь прихопив на кухні...
Сільська сім’я відзначала день народження трирічного Андрійка. Його молодий віком дядько Василь, насмоктавшись горілки та пива, посварився за святковим столом із своїм швагром Анатолієм, батьком Андрійка. Обидва фактично без причини на подвір’ї почали битися. І Василь всадив у груди Анатолію ножа, якого заздалегідь прихопив на кухні.
Михайло КВЯТКОВСЬКИЙ, Володимир КАЛИТЕНКО
ТРИРІЧНИЙ ІМЕНИННИК День народження у трирічного Андрійка припав на неділю. Батьки вирішили відзначити цю подію ввечері. Готували все необхідне, купили для малюка подарунки. Ще зранку поїхав за подарунком у Луцьк і його двадцятитрирічний дядько Василь Бубнюк. Довго бродив обласним центром, побував у багатьох магазинах.Врешті-решт, купив дитячу рушницю. Навідався й на Старий ринок. Там випадково зустрів знайомого Івана. – Ти звідки взявся? — запитав той. – Приїхав щойно із села Полонка, там живу з батьками. – Чого приїхав? – Сьогодні у мого племінника день народження, то шукав для нього подарунок. – Знайшов? – Звичайно, — Василь витяг із сумки дитячу рушницю. – Треба цю подію замочити. Став могорич! Бубнюк одразу погодився. Тут на ринку хлопці зайшли в бар. Вмостилися за столиком. Замовили пляшку горілки та сяку-таку закуску. Сиділи довгенько, розмовляли, обом не було куди поспішати. Час збігав швидко. Коли пляшка спорожніла, випили ще пива. – Мабуть, я вже піду, — нарешті Василь згадав про іменини племінника й піднявся. — Доки доїду до села, то без мене почнуть чаркувати. – Скільки там тієї їзди? Це ж зовсім поряд. Може, ще посидимо? – Ні, піду на зупинку. Коли Бубнюк приїхав у село, гості вже сиділи за столом. Присутні одразу помітили, що Василь напідпитку. Похитувався та й мова була не дуже чітка, якась уривчаста й плутана. Василь також вмостився за столом. – У Луцьку пив, не міг витримати, — зауважила мати, нахилившись до нього. Знову забрязкотіли чарки, залунали тости. Василь не пропускав жодної чарки, хоч уже й був напідпитку. Малому Андрійку набридло сидіти за столом, почав потроху капризувати. Мати зрозуміла, що дитина хоче спати, занесла її в іншу кімнату. Через кілька хвилин іменинник уже спав. Застілля продовжувалося. Уже зовсім п’яний Василь навіщось дуже голосно ввімкнув музику. – Зроби тихіше, дитину розбудиш, — попросив його швагро Анатолій Осіюк. Залитий алкоголем мозок зреагував на це цілком нормальне прохання якимось незрозумілим вибухом. Хлопець почав брудно лаятися, всіляко обзивати швагра. Більше того, ввімкнув музику на всю потужність. Правда, конфлікт всі разом швидко владнали. Все, здається, увійшло в нормальне русло. Продовжували пити, закушувати, розмовляти. – Анатолію, вийди в коридор й принеси звідти для гостей кавуна, — попросила теща Лариса Бубнюк, мати Василя. Осіюк взяв ножа й вийшов з кімнати. Через кілька хвилин приніс і поставив на стіл нарізаний скибочками кавун. Кавун, певне, всім сподобався, бо швидко з’їли. Теща знову послала зятя принести ще одного кавуна. Він пішов. Услід за ним піднявся із-за стола й Василь. Він забіг на кухню, вхопив великого кухонного ножа, сховав його під сорочку, став біля вхідних дверей й почав чекати Анатолія. Кілька чоловіків піднялися із-за стола, вийшли на свіже повітря й, скориставшись паузою, за будинком смакували цигарками, пускаючи дим у вечірнє небо. Проте палили недовго, бо десь біля вхідних дверей пролунав голос Василя: – Ану стій, скотино! Потім почулися крики, сварка. Всі зрозуміли, що хтось б’ється. Покидали цигарки й кинулися туди. Першим вискочив з-за будинку Андрій Сунічук, житель Луцька, який приїхав у село на день народження свого малого хрещеника. Билися Бубнюк та Осіюк. Анатолій вдарив Василя кулаком в обличчя. Той впав на землю, але швидко підхопився на ноги. Не роздумуючи, вихопив кухонного ножа і встромив його в лівий бік грудей Осіюка. Той захитався й почав повільно осідати. Сунічук підскочив до Василя, вибив з його руки ножа, потім підняв його й пожбурив кудись під стіну будинку. Бубнюк стояв нерухомо й мовчав. Жодного слова не вимовив, немов занімів. – Що тут сталося? — запитав Сунічук в Осіюка. – Штрикнув мене ножем, — важко виговорив поранений.
ПОТЕРПІЛИЙ ЗАХИЩАВ ЗЛОЧИНЦЯ Коли всі гості збіглися до Осіюка, він уже лежав на землі. Велика червона пляма розповзлася по сорочці ліворуч. Чоловік важко дихав, стогнав, бо рана, певне, дуже боліла. Викликали «швидку допомогу». Потім винесли з будинку рядно, розстелили на землі, на нього обережно поклали Осіюка. Хтось притис до рани білу шматку, аби зупинити кров. Лікарі приїхали досить швидко, але Осіюк уже був без свідомості. Оглянувши рану, повезли відразу у лікарню, де зробили складну операцію, адже виявилося, що в нього поранено серце і ліву легеню. Наклали шви, провели всі інші необхідні процедури. Осіюк вижив тільки тому, що йому була надана вчасна і кваліфікована медична допомога. Прийшов до свідомості тільки після операції. Не все, звичайно, пам’ятав, але радів, що живий... Згодом у село прибули й працівники міліції. Василя Бубнюка не знайшли. Знайшли тільки кухонного ножа, яким він вчинив злочин. На лезі ще була навіть засохла кров. – Де ваш син? — почали допитуватися у матері. – Не так давно був тут, а де подівся, не знаю. Як згодом виявилося, після скоєння важкого злочину він втік до річки, сховався у кущах, там і переночував. Повернувся додому тільки вранці. – Знаєш, що тебе розшукує міліція? — запитала мати. – Здогадуюсь... А де зараз Анатолій? — поцікавився. – Лежить у лікарні, зробили операцію. – Живий? – Поки що живий... Надмірна любов до горілки завжди призводить до трагедії. Пияк в першу чергу нищить себе, своє здоров’я, а нерідко й ближніх чи дальніх родичів. І тут скандал почався тільки тому, що Василь був п’яний. Випив горілки в Луцьку із знайомим. Як згодом пояснив, додав не менше триста грамів, коли відзначали день народження малого Андрійка. Людина твереза сприйняла б цілком нормально прохання Осіюка. П’яний Бубнюк, який влив у себе того дня більше півлітра горілки та ще й пивом розбавив, сприйняв це, як образу. Тим більше, він давно був не в ладах із своїм швагром. Постійно дорікав, чого Анатолій живе у цій же хаті, що й він. Як і кожний, хто надто захоплюється спиртним, Василь трудитися не мав бажання. Годували й вдягали його фактично батьки. Він же тільки вештався, шукаючи спільників по пляшці. Одружуватися також не поспішав — навіщо зайва морока? Сім’я — це велика відповідальність за дружину та дітей. Він же турбуватися ні про кого не мав бажання. А ось до випивок тягнуло. Це підтвердив й лікарський діагноз: побутове пияцтво. Отож, поки що він не хронічний алкоголік, але побутове пияцтво поступово призводить і до того страшного діагнозу, коли людину вже більше нічого не цікавить, крім горілки. А в п’яному стані вона здатна вчинити будь-який злочин. Прикладів вистачає. Про те, що Василь Бубнюк любить горілку, стверджує і характеристика, видана Гіркополонківською сільрадою: «Зловживає алкоголем, сімейний дебошир»... Як не ховався злочинець, але через тиждень його розшукали й затримали. Бубнюк опинився на лаві підсудних. Всіляко доводив, що взяв на кухні ножа для оборони, бо боявся, що швагро його буде бити. Луцький міськрайонний суд засудив Василя Бубнюка, врахувавши деякі пом’якшуючі обставини, на шість років позбавлення волі. І тут здивував потерпілий Анатолій Осіюк, котрий, можна сказати, випадково вижив після важкого ножового поранення. Він подав скаргу в апеляційний суд, аби той пом’якшив кару Василю Бубнюку, з котрим постійно сварився й котрий ледве не позбавив його життя. Ось що він писав: «Я, як потерпілий, вважаю, що суд обрав надто сувору міру покарання, хоч я просив суворо його не карати. Прошу змінити вирок і обрати йому міру покарання без позбавлення волі». Апеляційний суд області скарги потерпілого та засудженого залишив без задоволення, а вирок без змін. Можливо, тепер, сидячи за гратами, Бубнюк, нарешті, задумається над своїм безпутним життям.
