ГРИБНЕ ЦАРСТВО СТЕПАНА ЧАБАНА - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.04 € 32.79

ГРИБНЕ ЦАРСТВО СТЕПАНА ЧАБАНА

Як наші кореспонденти у квітні шампіньйони збирали Редакційна машина поволі рухається лісовою стежкою вгору. Ще мить – і ми на вершині піщаної гори, що за селом Шкурат Ковельського району. А там - чудасія!..

Як наші кореспонденти у квітні шампіньйони збирали.
Редакційна машина поволі рухається лісовою стежкою вгору. Ще мить – і ми на вершині піщаної гори, що за селом Шкурат Ковельського району. А там - чудасія! Серед розлогих сосон і беріз розкинулась простора галявина, на якій, наче казковий палац, вималювався добротний будинок, оточений садом, виноградником. На подвір’ї – техніка та інший сільгоспреманент. Поряд – велика теплиця. Крізь плівку просвічується ніжно-зелена розсада овочів. Поруч немає жодної оселі, тільки ліс темним колом обступив обійстя. Завітали ми сюди не випадково. Почули, що гриби тут ростуть цілий рік. А розпізнав секрети вирощування цих грибів фермер з багатолітнім досвідом Степан Васильович Чабан


Олена ДУДКЕВИЧ

ДОПОМОГЛА ЄВРОПЕЙСЬКА НАУКА

Нас зустріла молода господиня дому Олена й переповіла, що батько, себто Степан Васильович, зараз якраз на печеричнику. Тільки то - за десять кілометрів від їхнього дому, у сусідньому селі Пісочне.
Степан Васильович піджидав представників банку, які мали приїхати й оглянути його господарство, оцінити, бо ж чоловік має намір брати кредит. Вже тоді напросилася думка, що у Степана Чабана – серйозний бізнес, інакше не мали б справу з ним банки.
Розмова зі Степаном Васильовичем зав’язалась невимушено і легко. Так можуть розповідати тільки люди, які щиро закохані у свою справу й обізнані з усіма її тонкощами. Щоправда, фермер не поспішав розкривати технологічних секретів, але показав таке, від чого просто перехопило дух. Приміщення, яке колись слугувало за свинарника і яке Степан Чабан придбав у людей, взявши кредит, тепер перетворилось на справжнісіньке грибне царство. Звісно, немало довелось господареві вкласти сюди і коштів, і праці, щоб створити умови для вирощування шампіньйонів. Але він цього дуже прагнув. І в нього вийшло.
А почалося усе, як не дивно, з газети „Волинь”, яка у середині 90-х надрукувала оголошення теперішньої жительки Сполучених Штатів Марії Мороз, котра має родинне коріння на Ковельщині. Вона запрошувала фермерів-земляків зголоситись на участь у програмі, яку фінансував американський уряд. Степан Чабан з радістю відгукнувся на таку пропозицію. Завдяки програмі об’їздив пів-Європи. Побачив, як люди живуть, як працюють, чого хочуть, як цього досягають, і самому захотілося жити не гірше. У Польщі познайомився із професором Крістіаном Шудигою, який вперше увів Степана Чабана у захоплюючий світ грибів. Повернувся додому і вже не мав спокою.
Та для того, щоб розпочати власне виробництво, бракувало у першу чергу приміщення, коштів. Але й відмовитись від свого задуму вже якось не випадало. Почав ґрунтовно вивчати технологію вирощування шампіньйонів, а потім відправив сина Павла на навчання до Польщі. Хлопцеві ще й вісімнадцяти не було, коли він став студентом Інституту овочівництва. І тут доля вдруге звела родину Чабанів з професором Шудигою. Випадково Павло потрапив саме до нього і паралельно з премудростями вирощування огірків та помідорів опановував вже і технологію вирощування грибів. Минуло ще кілька років, а для початку власної справи бракувало того ж таки приміщення. Сяке-таке не підходило, адже гриби потребують створення штучного клімату. Пригледілись до свинарника у сусідньому селі, перебалакали з головою сільгосппідприємства, людьми й вирішили купувати. Селяни не вірили, що отримають за частину своїх майнових паїв „живі” гроші, адже стільки приміщень просто зруйнувались!.. Але Степан Чабан дотримав свого слова, хоч і ризикував, бо отримав кредит лише на два з половиною роки. Та ризик був виправданим, бо тепер його печеричник – це шість окремих камер загальною площею 1200 квадратних метрів. Проектна потужність цього виробництва, за словами Степана Васильовича, - сто тонн грибів на рік. Як вам такий розмах?

НЕ ЗУПИНЯТИСЬ НА ДОСЯГНУТОМУ
Одним із мотивів, який спонукав Степана Васильовича зайнятись вирощуванням грибів, було те, що це – не сезонне виробництво, а цілорічне, крім того, воно дає можливість швидко повернути вкладені гроші та й сама технологія вирощування дуже цікава, незвична, не подібна до давно відомих у сільгоспвиробництві.
- Ми взяли ще один кредит і купили ще одне приміщення, - розповідає фермер, - тільки знаходиться воно у селі Рудка Миринська. Хочемо у перспективі виробляти компост, який є основою для вирощування грибів. Нібито нема в цьому нічого складного. Потрібні солома, кінський або коров’ячий гній, гіпс для розкислення і все. Але технологія його приготування трудомістка і складна. Чому? Цю масу увесь час треба перевертати, щоб вона проходила ферментацію. А ще її треба стерилізувати. Компост пропускають через спеціальну камеру, в якій температура сягає 80-90 градусів. Це для того, щоб вбити всі мікроби, які можуть там бути і стати конкурентами грибам. Бо гриб – дуже делікатний. Якщо у компості буде якийсь міцніший грибок, то він просто з’їсть міцелій (грибницю – авт.).
Поки що Чабани купують суміш компосту і міцелію у Польщі, бо, кажуть, що в Україні ще не навчились робити його якісно. А хороший компост – це сімдесят відсотків успіху. Нарікає Степан Васильович на недолугості у митному законодавстві і розповідає, що вперше легально перевіз компост з міцелієм через кордон лише кілька тижнів тому. Ішов до цього півтора року. А до того часу доводилось робити все правдами-неправдами. Річ у тім, що в митному законодавстві було записано, що міцелій грибів, змішаний із землею або іншими речовинами, є міцелій. Митники це трактували так: якщо ти перетинаєш кордон і везеш компост, в якому є міцелій, то все це вже вважається міцелієм, митна ставка на який 0,2 євро за кілограм. Тож виходило, що за тонну компосту треба було заплатити 200 євро. А насправді ж він і ста доларів не коштує. Сам по собі міцелій – дорогий, вартує не менше двох євро за кілограм. На тонну компосту його потрібно не більше шести кілограмів. За один раз Чабани ввозять в Україну 19 тонн компосту з міцелієм!
- Мені казали, - розповідає фермер, - вози окремо і плати відповідно по 0,2 євро за міцелій та п’ять відсотків митної вартості за компост. Але ж люди не хочуть зрозуміти, що доки ми тут копирсаємось, технології ідуть вперед. У Польщі компост готують таким чином: зі стерилізаційної камери він потрапляє в машину, яка його пакує і відразу підсіває міцелій. Головне – привезти цю суміш у стерильному стані. Його ж просто так на машину не навантажиш. Поляки це добре розуміють і ставлять на компості гриф „Товар, який швидко псується”. Навіть на митниці пропускають без черги. Зате український кордон востаннє ми перетинали з шостої ранку до дев’ятої вечора.
Щоб „прорубати вікно в Європу”, Степанові Чабанові довелося пооббивати пороги і Міністерства агрополітики, і Мінекономіки, і комітетів Верховної Ради, і Державної митної служби, і митної лабораторії. Але, видно, не дарма старався чоловік, бо до законодавства таки внесли зміни і тепер за міцелій (так як його трактують митники) потрібно сплачувати 10 відсотків митної вартості.
Мріє Степан Васильович про той час, коли сам зможе виробляти компост. Планує завести ще й каліфорнійських черв’яків, щоб використану під вирощування грибів органіку переробляти на біогумус. А на ньому, у свою чергу, у теплицях вирощувати овочі. От тобі й закритий цикл виробництва.

ДЕЯКІ ТЕХНОЛОГІЧНІ СЕКРЕТИ ГРИБНОГО БІЗНЕСУ
За словами фермера Степана Чабана, створення спеціальних умов для вирощування грибів потребує знань і засобів. Шампіньйонам не потрібне світло і це дуже добре, бо дає можливість зекономити на електроенергії. Але їм необхідно забезпечити температурний режим від 26 до 28 градусів та вологість не меншу 95 відсотків.
Спершу треба подбати про стелажі, на яких власне і закладають пакунки з компостом і міцелієм. Звісно, можна купити голландські металеві конструкції. Але навіть такі, що вже були у користуванні, коштують від 75 доларів за квадратний метр. Тому поки що Чабани засукали рукави і збудували дерев’яні стелажі. Вони мають свої недоліки, бо шампіньйон — це гриб, який росте на гниючих рештках, дереві, соломі.
- Головне, - каже господар, - після кожного сезону (триває три місяці – авт.) зробити демонтаж і дезінфекцію приміщення. Найкраща дезінфекція – не хімічна, як дехто думає, а дводобова пропарка приміщення.
Шампіньйонам властиво хворіти, як і всім живим організмам. Їм частенько дошкуляє пліснява. Але поки приміщення нове, хвороби так не загрожують грибам. Не радить Степан Васильович розводити шампіньйони у підвалах житлових будинків, бо все таки це – гриб, якому супутні і відповідні інфекції, і грибки, які можуть зруйнувати будинок.
Механізм, що забезпечує подачу тепла і вологи до камер, доволі простий: калорифер, вентилятор, зрошувач, клапани для холодного та гарячого повітря. А керує цією системою комп’ютер. Господарський підхід у Чабанів до використання електроенергії, яка є основним джерелом тепла. Електрику споживають в основному вночі, коли вона найдешевша. Зробили підігрів підлоги, яка за ніч акумулює в собі тепло. На літо планують ще й водяну систему опалення зробити. Степан Васильович за освітою – інженер-механік, мало не захистив кандидатську дисертацію. Помізкував і придумав дуже оригінальний універсальний котел, в якому можна спалювати будь-які види палива. До речі, незабаром має і патент на нього отримати. Цим котлом фермер збирається підігрівати воду і насосами подавати її у камери.
Коли у камері достатньо тепла і вологи, закладається компост з міцелієм, який незабаром починає рости. Зверху пакунки розкривають або ж пробивають, вкривають торфом і вже десь за місяць на поверхні починають з’являтися перші білоголові грибочки. З кожним днем їх стає все більше. У пік росту грибів у печеричнику Степана Чабана можна збирати по сто кілограмів шампіньйонів в день.
- Своє виробництво ми започаткували торік, - розповідає фермер. - Спершу стикнулися з проблемою збуту, бо ж нас ніхто не знав та й афішувати себе особливо не хотіли, бо ще не могли забезпечити серйозного попиту. Зате тепер від клієнтів нема відбою – магазини, супермаркети, гуртівні, навіть місцеві жителі приходять і просять продати гриби. Збуває їх фермер за ціною 10 гривень за кілограм. Наполягає на тому, щоб торгові заклади не робили великої накрутки. За словами Степана Чабана, вирощування шампіньйонів справа дуже високорентабельна, але його господарство поки що на шляху до цього.
Чимало людей приїжджають до Пісочного, щоб перейняти технологію вирощування печериць, і Степан Васильович радо з усіма спілкується, не скупиться на поради, бо ж грибна галузь в Україні ще далеко не пішла, тож є ще до чого прагнути і є, як кажуть, куди розвиватись.