НеприСТУСований...Він мав шанс отримати Нобелівську премію, якби не був знищений совіцькою системою - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.19 € 34.02
НеприСТУСований...Він мав шанс отримати Нобелівську премію, якби не був знищений совіцькою системою

20 років тривала боротьба Василя Стуса з жорнами кривавої радянської системи...

НеприСТУСований...Він мав шанс отримати Нобелівську премію, якби не був знищений совіцькою системою

35 років тому 4 вересня 1985 року серце Стуса перестало битись... але боротьба продовжується

Книга «ЗНАЙ НАШИХ» б'є на сполох, намагаючись привернути увагу до НАШИХ геніїв і героїв вже сьогодні, бо завтра буде пізно. Сподіваємось, ці коротенькі ілюстровані оповідання спонукатимуть українців дізнатися більше про НАШУ правдиву історію. Ось одна з них.

Україномовним Донецька, Харкова, Луганська, Горлівки й інших міст Східної України постійно доводилось зіштовхуватись з агресією, коли вони не переходили на російську мову...

Наприкінці 1962 року молоді педагоги-романтики приїхали на Донбас розвивати українську культуру. Одного разу, відбувши уроки, вчителі Стус та Шиманський пішли до місцевої робітничої їдальні. Черга з шахтарів, які сьогодні отримали «получку» – закономірну причину добрячої пиятики, просувалась швидко. Коли хлопці підійшли до маленького віконечка роздаточної, Василь Шиманський попросив:

– Дайте мені, будь ласка, на перше – борщ, на друге – шніцель з картопляним пюре та компот.

– Ти шо, по-нашему гаваріть нє умєєш? Шо ти лєпіш: «дайте на пєрше», «дайтє на другє»... Ти шо, по-чєловєчєскі не можеш? – заверещав, підігрітий спиртним шахтар.

Буфетниця спробувала заспокоїти:

– Как вам нє встидно. Ето же учітеля нашей школи!

– А мне плевать, шо ані учітєля. Нє убілі етіх бандєровцев в сорок пятом, так сейчас добйом.

Василь Стус не стримався, розвернувся, вхопив плюгавця за барки, підняв і гнівно промовив:

Ілюстрація
Ілюстрація «Знай Наших»

– Замовчи негіднику, бо вишвирну геть!

Налякані шахтарі підбігли і швидко забрали свого забіяку.

Цей випадок не був винятком. Україномовним Донецька, Харкова, Луганська, Горлівки й інших міст Східної України постійно доводилось зіштовхуватись з агресією, коли вони не переходили на російську мову...

Це лише частинка оповідання. Читаючи його вірші, неможливо не відчути настрій, яким вони пронизані.

Тільки тобою білий святиться світ,
тільки тобою повняться брості віт,
запарувала духом твоїм рілля,
тільки тобою тішиться немовля,
спів калиновий піниться над водою —
тільки тобою, тільки тобою!
Тільки тобою серце кричить моє.
Тільки тобою сили мені стає
далі брести хугою світовою,
тільки Тобою, тільки Тобою.

Не любити тебе — не можна.
Володіти тобою — жаль.
І хвилина діяння кожна
Випромінює нам печаль.
Бути разом... в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки в хвилі нема порятунку...
Плачуть вночі лишень солов'ї...
Ти в хвилину чуттєвої бурі
Не віддайся мені, дивись,
Бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.
Хай нам кажуть: любити можна
Тільки раз. Того разу й жаль,
І щаслива хвилина кожна
Випромінює нам печаль.
Не ховайся в зволоженім зорі,
Бо розгойдані береги
Поглинаючих фантасмагорій
Будуть завжди нам дорогі.
Ні! Знайти і в чуттєвих бурях
Не перейдену нами грань,
Щоб не відати днів похмурих,
Щоб не знати про гнів прощань.
Не любити тебе — не можна,
та й любитись з тобою — жаль,
бо хвилина кохання кожна
випромінює нам печаль.

Ти освідчувалась очима,
ти освідчувалась плечима,
ти освідчувалась устами
і мовчала.
Ти мовчала, як ніч зав'южна,
ти мовчала, як піч, натужно,
ти мовчала, як м'яч, безпам'ятне,
ти кричала,
ти кричала — і сосни сохли,
і зволожені горла грілись,
ти кричала — світи струміли
кучеряво-сполохано,
і гойдалося сонце в небі,
на землі дерева гойдались,
ти безстидницею услід мені
завстидалась.