Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
Організатор джазових фестивалів у Луцьку Віктор Грисюк:  «Чому я своїм маленьким клубом відкрив більше імен молодих музикантів, ніж всі управління та департаменти міста та області разом взяті?»

«Луцьк має величезний потенціал стати справді європейським культурним центром».

Фото Макс ТАРКІВСЬКИЙ.

Організатор джазових фестивалів у Луцьку Віктор Грисюк: «Чому я своїм маленьким клубом відкрив більше імен молодих музикантів, ніж всі управління та департаменти міста та області разом взяті?»

Ми сидимо за кавою в затишному дворику джаз-клубу «Цитра», це таке собі місце поза простором і часом, тут може здатися навіть, що ми не в Луцьку, проте насправді це в самому центрі обласного центру Волині. Тут живе кицька Цитра, яка любить спати на піаніно, й панує атмосфера джазу. Мій співрозмовник – громадський діяч, організатор джазових фестивалів у Луцьку та співвласник «Цитри» Віктор Грисюк (на фото)

«Для того, щоб змінити світ, спочатку необхідно вчитися і вдосконалювати себе»

– Вікторе, а що для тебе Луцьк?

– Насамперед, Луцьк – це місто, яке дало мені життя. Я тут народився, тут навчався, тут живуть мої друзі. Луцьк – це перше кохання, перші вірші, становлення мене як громадського діяча. Луцьк сформував мене, бо не лише люди творять місто, але і місто творить людей. Живучи два роки в столиці, я зрозумів, що мені складно без Луцька, мені його не вистачає. Тому Луцьк – це місто, куди я завжди хотів повертатися.  

– Тобі 34 і з них 18 – ти в громадській діяльності. Завжди був активним лучанином?

– Якось так склалося, що я, можна сказати, народився активним. Мені до всього не байдуже. Але в мене це не лише про помічати проблеми чи вказувати на їхню наявність. Я завжди хочу знайти вирішення. Не можу стояти осторонь. У 16 років я долучився до громадської організації. Без інтернету, мобільних телефонів і соціальних мереж ми знаходили тоді людей, які були з нами на одній хвилі.

Луцьк – це місто, куди я завжди хотів повертатися.  

У 17 років я створив молодіжну громадську організацію і, трішки навіть для самого себе неочікувано, став її керівником. Керувати мала інша людина, але відмовилася, ну і всі, кого я залучив, сказали – ти ж нас зібрав? Ти і очолюй. Я і очолив. Ми тоді були максималістами – хотіли змінити весь світ.

«Зірки, які в нас виступають – вони потім їдуть по світу і кажуть – є файне місто Луцьк, їдьте туди. Це наша культурна місія».
«Зірки, які в нас виступають – вони потім їдуть по світу і кажуть – є файне місто Луцьк, їдьте туди. Це наша культурна місія».

  У тому зміненому світі Україна мала бути насправді європейською. І згодом я таки потрапив в Європу, вивчав там досвід реформ.

Із моїм дорослішанням «дорослішали» і мої проекти. Якщо спочатку це були просто акції з розклеюванням листівок чи прибиранням сміття, потім флешмоби (можливо, хтось з лучан пам’ятає, як ми на Театральному майдані розбивали кувалдами старі телевізори з наклеєними на них назвами проросійських каналів, протестуючи проти утисків свободи слова – це і був перший флешмоб у Луцьку. Звісно, ми потім усе прибрали, це була дуже успішна акція, з неї і почався мій основний «активізм»).

І от щоб трішки розворушити Луцьк, я в 17 років захотів зробити концерт до Дня молоді. Не маючи жодного досвіду організації таких дійств. Я прийшов у міськраду – сказав – хочу зробити, мені відповіли – роби. І от тоді теж вперше в Луцьку для такого концерту перекрили проспект Волі. Потім то стало звичним явищем.

А ідея багатьох об’єднує, відтак я знайшов виконавців, спонсорів, сцену, домовився про звук, все організував. Про одне лиш забув, – (сміється.Авт.). – Розповісти лучанам, що такий концерт відбудеться. Але народ підтягнувся у процесі. Я ж зробив для себе багато висновків.  

«Луцьк має величезний потенціал стати справді європейським культурним центром».
«Луцьк має величезний потенціал стати справді європейським культурним центром».

  – Волиняни відтоді і знають тебе як культурного діяча, організатора фестивалів. Це і є твій спосіб міняти світ?

– У мене було багато можливостей стати, наприклад, чиновником чи місцевим депутатом. Мало не у 18 років. Але я відчував, що мені бракує освіти й досвіду. Для того, щоб змінити світ, спочатку необхідно вчитися і вдосконалювати себе.

Відтоді я багато брав участь у різних програмах, семінарах, тренінгах. В Україні, В Європі. Я інвестував у себе, в свій розвиток, в освіту.

І от у Європі я побачив, що там, на відміну від України, багато грошей вкладають у розвиток культури. Таким чином вони там вирішують багато проблем – і формують смаки населення, і зберігають культурну спадщину, і навіть упереджують зростання злочинності, просто займаючи молодь чимось іншим – музикою, малюванням. Відриваючи від вулиці, даючи можливості для саморозвитку.

У нас же культура на тоді – це якась шароварщина за написаними ще за царя Гороха методичками.  І от я упевнився в тому, що міняти країну якісно необхідно через освіту і культуру.

Я упевнився в тому, що міняти країну якісно необхідно через освіту і культуру.

Так 12 років тому я одним із основних акцентів своєї громадської діяльності зробив якраз розвиток культурної сфери. Організовував  патріотичні концерти, привозив гурти з інших міст, підтримував книги поетів молодих, письменників, ми робили різні літературні читання, збиралася молодь.

Згодом Олег Баковський запропонував мені долучитися до організації джазових фестивалів. Ну і закрутилося. Щороку у травні «Музичні діалоги», наприкінці літа у замку «Art Jazz», а тоді взимку у Луцьку, як і ще в багатьох містах України – «Jazz Bez».

Побачив, що це якісна музика, на яку ходить дуже гарна публіка.  Я лиш помітив тоді, що молоді серед глядачів мало. Але нам вдалося це змінити.

– В який спосіб?

– Фестивалі ж проходять уже добрий десяток років – на них виросло ціле покоління лучан, які спочатку приходили туди з батьками (ми навмисне зробили безкоштовним вхід для дітей до 14 років, аби виховувати гарні музичні смаки в дітей, ми ніколи не забороняємо дітям перебувати біля сцени і якщо хтось із іноземних музикантів постить у себе на сторінці відео з фестивалю, в коментарях одразу пишуть – а, це ж Луцьк, бо діти біля сцени).

Фестивалі стали насправді сімейними. І от тепер ті діти вже приходять самі, без батьків, вони виросли. Це така собі соціальна інвестиція.

І нам справді вдається організовувати фестивалі на гарному рівні. Ми привозили справді зірок світового джазу. Хоч ми не тільки джаз робимо ще сьогодні, але ключовими стали джазові фестивалі.

«Я іноді жартую – якщо у вас нема візи в США, прийдіть в «Цитру». Фото Макс ТАРКІВСЬКИЙ.
«Я іноді жартую – якщо у вас нема візи в США, прийдіть в «Цитру». Фото Макс ТАРКІВСЬКИЙ.

 

«Коли в твоєму закладі грає володар десяти «Греммі» з найкращим саксофоністом США – це щось неймовірне…»

– Джаз для Луцька тепер – то не лиш фестивалі, але і джаз-клуб «Цитра». Це ж не лише твій бізнес, а також і культурний простір?

– Якби я хотів мати бізнес лиш для прибутку – відкрив би якусь наливайку чи казино (тепер це законно, зауважу). «Цитра» ж зовсім не для цього і не про це.

Коли я почав бувати в Європі, я побачив джазові клуби в багатьох містах. І потім, спілкуючись з іноземцями як організатор джазових фестивалів, мусив з прикрістю констатувати, що у Луцьку фестивалі є, а джаз-клубу – нема.

Нема де виступити виконавцям, які хочуть приїхати в Луцьк. І я зрозумів, що такий клуб Луцьку необхідний. Це, фактично, як статус міста, якщо ми говоримо про європейське, цивілізоване місто. Навіть у невеличких містах Польщі, та і на віддалених Азорських островах, на самій окраїні Європи – джазові клуби є. Я вирішив, що це має бути і у Луцьку. Заклад з особливою культурною атмосферою. Тому «Цитра» – це більше, ніж бізнес.

«Цитра» – це імідж міста, це та частина світу цивілізованого, яка має бути в Луцьку. Я іноді жартую – якщо у вас нема візи в США, прийдіть в «Цитру».

 – Ви стали туристичною родзинкою?

– До нас справді приходять туристи з різних країн, прочитавши про нас в Інтернеті. Нещодавно завітала пара з Німеччини, жінка виявилася артисткою опери, вона фантастично заграла для відвідувачів на нашому піаніно.  До речі, в нас часто буває, що гості грають для гостей.

Китаєць Лі, який приїхав у Луцьк до своєї дівчини, усі три вечори, перебуваючи в місті, провів з нею у нас. Такі історії, коли я про них дізнаюся,  роблять мене щасливим.

Ну й історичний момент – коли узимку 2020 року (ще до коронавірусу) у Луцьку відбувався  «Jazz Bez» – до нас завітали Тал Коен, володар десяти «Греммі», та Грег Озбі – один із найвідоміших саксофоністів США, людина-легенда, майже всіх зірок джазу в світі він навчав, у нього є свій лейбл, він подорожує світом, вчить талановиту молодь.

Два дні вони були у Луцьку, так сталося, приходили в «Цитру» – й уже після концерту на фестивалі вони ще вирішили у нас заграти. Експромт такий.

І от. Їхня менеджерка з Польщі Ханна не могла надивуватися – що ви з ними зробили? Вони ніде не виступають отак – після концертів, експромтом і безкоштовно. Та ще і в закладі на 40 місць в якомусь маленькому місті.

Але вони Луцьк акцептували на цілий світ. Одразу багато виконавців та гуртів з Америки і Європи почали писати, що хочуть виступити у нас. На жаль, карантин став на заваді.

 

«У мене таке враження, що всі свої громадські проєкти в Луцьку я роблю всупереч чиновникам»

– Моменти вигорання – що надихає продовжувати роботу?

– У мене таке враження, що всі свої громадські проєкти в Луцьку я роблю всупереч чиновникам. Останні роки вже навіть допомагати не прошу, прошу лиш, щоб не заважали. Я то і розумію їх – з тих фестивалів особисто для владців жодного зиску, жодних «відкатів», лиш додатковий клопіт.

Ну і через пасивність влади з трьох фестивалів щорічних лишилося два, один проєкт – «Музичні діалоги» – ми згорнули.

Фестивалі – це насправді затратно і за часом, і за вкладенням енергії, це величезна організаційна робота, яка триває рік – лиш завершується один – ми одразу починаємо організовувати наступний.

Знаходимо вирішення багатьох проблем, всі ж знають, що в Луцьку нема аеропорту, сюди ходить півтора поїзда, ми довозимо артистів з літака з Києва чи Львова. Технічний райдер важко забезпечити. Нема якісних готельних номерів. Нема інструментів навіть. Контрабас доводиться везти з іншого міста. Нема роялю. У Німеччині таке ж місто з такою кількістю населення матиме 5 – 10 роялів «Стенвей». У нас нема жодного. Це теж ознака міста.

І щоразу, зіткнувшись із якоюсь протидією, негативними коментарями, я кажу: все – це останній фестиваль, більш не буде. Але люди підходять,  дякують, бачиш ті емоції, які викликає у них музика, і робиш знову. Бо це не для себе, не для влади, а саме для людей.

«Роботи багато. Хочеться ще в Луцьку культурний центр. На кшталт люблінського. Культурне серце міста». Фото Макс ТАРКІВСЬКИЙ.
«Роботи багато. Хочеться ще в Луцьку культурний центр. На кшталт люблінського. Культурне серце міста». Фото Макс ТАРКІВСЬКИЙ.

Зірки, які в нас виступають – вони потім їдуть по світу і кажуть – є файне місто Луцьк, їдьте туди. Це наша культурна місія.

Насправді всіх зачаровує атмосфера така тепла в Луцьку, луцька публіка – я вдячний за це їй. Ці моменти збадьорюють. Хочеться це робити знову. Ще більше і краще.

Це та сама кицька Цитра, яка любить спати на піаніно. Фото Макс ТАРКІВСЬКИЙ.
Це та сама кицька Цитра, яка любить спати на піаніно. Фото Макс ТАРКІВСЬКИЙ.

 – Світ досі є куди міняти?

– Так. Роботи багато. Хочеться ще в Луцьку культурний центр. На кшталт люблінського. Він має об’єднувати галереї, виставкові центри, приміщення для концертів, вистав, кінопоказів. Культурне серце міста.

Щоб молодь мала, де себе реалізовувати і не їхала в інші міста і країни. Наш драмтеатр і Будинок культури – це вже щось давно не сучасне.

Чому я своєю маленькою «Цитрою» відкрив більше імен молодих музикантів, ніж всі управління та департаменти міста та області разом взяті? З їх бюджетами, можливостями? Тут йде мова про ефективність та бажання працювати.

Але якщо йдеться про місто – комфортне та сучасне, то потрібно говорити не лише про молодь. В Європі я побачив, що люди поважного віку також достатньо активні в культурі. А в нас куди може піти така людина? Які є для них можливості сьогодні? Ці люди створили наше місто, до них має бути увага і повага, а насправді?

В Європі я побачив, що люди поважного віку також достатньо активні в культурі. А в нас куди може піти така людина? Які є для них можливості сьогодні? Ці люди створили наше місто, до них має бути увага і повага, а насправді?

Упевнений, що можна забезпечити і цим людям можливості вчитись, спілкуватись, відпочивати тощо. Життя ж не завершується ні в 50, ні в 60, ні в 90. Місто повинне надати можливості усім.

У культуру потрібно вкладати. Луцьк має величезний потенціал стати справді європейським культурним центром. А кожне місто культури – це місто розвитку. І ми будемо працювати для цього.

Василь ГУЦУЛЯК.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel