СІВ ЗА ШВЕЙНУ МАШИНКУ У 6 РОКІВ

Модельєром Юрка Панчука зробили «лялька, шматка і голка»



У затишній продуктовій крамничці у центрі Рожища розмовляємо про моду і стиль. Час від часу мій співрозмовник відво­лікається на речі прозаїчніші – зважує покупцям лимончик, відпускає хліб і морозиво... Після повного робочого дня він піде додому і працюватиме ще й у другу зміну – до четвертої ранку шитиме вбрання на замовлення. Не заради грошей - заради задоволення. Працюючи у нічну зміну, Юрко Панчук відпочиває – дарма, що очі злипаються від втоми. Відпочиває душею. Зараз йому двадцять шість, а одяг моделює з тринадцяти років. І поки що, сумно констатує він, жодної перспективи займатися цим професійно

Ольга ГЕМБІК

ЗАЛ АПЛОДУВАВ СТОЯЧИ
Тим часом про молодого кравця знають далеко за межами селища. У Панчука одягається увесь місцевий бомонд: посадовці, підприємці. Знають про талант Юрка в Ковелі й Луцьку — записуються у чергу за місяць. Є клієнти, згодні удвічі переплачувати, аби їхній одяг створили Юркові руки. А він розуміє, що пошиття за шаблонами навряд чи додало б популярності й експериментує з модою, зважаючи не лише на смак клієнта, а й на власне відчуття краси.
­ Вперше я прострочив коричневий клаптик тканини у шість років, уже тоді вправлявся хвацько крутити станок старенької швейної машинки „Подолка”, ­ розповідає Юрко. – Так трапилося, що мене доглядала бабця Віра, батьки ж увесь час працювали. За сім років я навчився усього, що вміє вона – крою і шиття, премудрощів комбінування різних тканин, добирання кольору „до лиця” тощо. Коли ж пішов до школи, проштудіював усі бібліотечні книги з крою і шиття. Тепер сам малюю ескізи, розробляю викройки...
Завдяки бабусі Юрко у тринадцять років уже шив одяг на рівні професійного закрійника і постійно отримував замовлення. А з часом хлопчик перевершив майстриню­бабусю: навчився вишивати хрестиком і гладдю, плести макраме, в’язати, освоїв сучасну техніку шиття „печивом”, гільйоширування (випалювання на тканині) тощо. Далі розвиватися у селищі було годі, тож швидко натішившись містечковою популярністю, задумався про майбутнє.
Вчасно у 17 років йому на очі потрапило оголошення – одна з луцьких фірм шукала молодих модельєрів. Серце у хлопця забилося сильніше – то мав би бути його шанс...
За лічені дні Юрко створив колекцію суконь – звичайного приталеного крою. Та колекція, згадує модельєр, не була витримана в одному стилі, був лише акцент на тканині. На другому й наразі останньому показі моделей зал аплодував Юркові стоячи.
­ Ті сукні я підбирав за зовнішністю моделі, підкреслюючи красу дівчини, ­ згадує молодий модельєр. – Тоді одразу придбали усі вироби. Щоправда, ціна на той час навіть не окупила вартості самої тканини, але я був безмежно радий.
На жаль, дорослі дяді погралися у моду й забули — тож хлопець не отримав ні обіцяних відсотків, ні потрібних знайомств.

ЛЮБОВ ДО ЛЯЛЬКИ БАРБІ
Якби не хист до шиття, уся перспектива молодого юнака у рідному Рожищі умістилася б у тривимірну площину „базар­магазин­пилорама”. Він натомість перейнявся чоловічою модою – шиє собі, ще й одягає місцевих денді.
Юрій Панчук нанівець спростував усталене твердження, що чоловікам для повного комфорту потрібні кілька сорочок, светрів і штанів.
­ Справді, таких, що переймаються чоловічою модою, мало, ­ погоджується Юрій, але тут же додає: ­ Але ось серед моїх клієнтів є молоді хлопці, які замовляють доволі авангардні речі, для таких хочеться творити. Чоловіки узагалі здебільшого ізольовані від моди, але повірте, і вони хочуть виокремитися із буденщини й одягатися оригінально.
Для цього Юрій ретельно слідкує за тенденціями моди і називає себе прихильником журналу „Бурда”. До слова, модний глянцевий журнал „Єва” сторінкою чоловічої моди завдячує нашому землякові. Молодий модельєр написав до редакції листа, і „присоромив”, мовляв, читають видання й чоловіки. Після вибачення редактора на сторінках „Єви” тепер друкують модні сторінки для чоловіків.
­ Я вмію розчаровувати тих, хто переконаний, що є два варіанти класичних штанів, ­ жартує модельєр. – А якщо змінити колір виробу, додати аплікацію, модний акцент? Замовники задоволені, що я ніколи не уриваю політ їхньої фантазії, а навпаки, фантазую з ними. Люблю порушувати канони в одязі, експериментувати ­ у класичній сорочці розробити рукав без манжета, пошити класичний костюм із джинсової тканини, занизити або завищити лінію талії і в жіночих, і в чоловічих брюках.
Мама Феодосія Григорівна розповідає, що коли єдиний син розпочинав шити, знайомі часом дорікали, що хлопця неправильно виховують, мовляв, йому потрібні молоток, гвіздки, пилка! Тепер ті, хто насміхався, замовляють у Панчука одяганки.
­ Він у мене з дитинства тягнувся до ляльки, шматки і голки, ­ каже мама. – Усе шив лялькову одіж. Пам’ятаю, як щойно з’явилися на базарах ляльки Барбі, а Юра тоді вже трохи старшенький був, соромився... То непомітно вказує мені на ляльку на прилавку, я йому її купую. А дома на ту ляльку шиє плаття.
Єдине, що терзає нині материне серце – відсутність спеціальної освіти у сина, якихось планів. Натомість Юркові заважає перше розчарування. Він розуміє, що модельний бізнес – то великі гроші, й без спонсорської допомоги тут не обійтися.
­ Мені завжди хотілося бути відомим модельєром, ­ каже Юрій, а потім задумується і додає: ­ Зрештою, не так відомим, як просто модельєром.