ДИПЛОМ ЕКСТРАСЕНСА... СПАЛИЛА

Так вчинила відома в області цілителька Зінаїда Сєрова, яка переконана, що допомога недужим не може бути бізнесом, бо це — промисел Божий.

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

У храмі Зінаїда Іванівна, як правило, стоїть ближче до виходу, щоб бачити всіх вірян, при потребі — надати допомогу. У дні великих свят, коли у Луцькому Свято-Троїцькому соборі дуже велелюдно, трапляється, хтось непритомніє чи почуває себе зле. Сотні людей були свідками того, як Зінаїда Іванівна вміло справляється з ситуацією — потре певні точки на мізинцях, на голові, застосує інші відомі їй прийоми, прокаже молитву — і “швидка” не потрібна.
Дехто дивується, чому, володіючи цілительськими здібностями, маючи дипломи про закінчення місцевих і столичних курсів з біоенергетики, будучи обізнаною з різними нетрадиційними методами лікування, Зінаїда Сєрова не відкрила власного оздоровчого центру, як зробили її колишні колеги, з якими разом навчалася.
— Бог дав мені можливість допомагати людям, і це не може бути заробітком, способом збагачення. Я недавно спалила свої дипломи, щоб не виникало й спокуси започатковувати бізнес на чужій біді,— зізнається жінка.
В її оселі на стінах багато ікон, на полицях чимало книг. І сама Зінаїда Іванівна цього року видала власну книжечку під промовистою назвою “Невиліковних хвороб немає”. Тут вміщено деякі тексти її лекцій на Біблійних курсах, відповіді на запитання слухачів і духовні вірші. Чимало людей через спілкування із цією жінкою прийшли до Бога, зміцнили свій дух, перемогли хвороби.
— Років п’ять я відвідувала Біблійні курси як слухач. Але покійний владика Яків, поспілкувавшись зі мною, дав благословення читати лекції, хоч, зазвичай, жінка в храмі мовчить. Працює у нас і власна служба взаємодопомоги: провідуємо недужих прихожан Свято-Троїцького собору, є серед нас люди, які вміють зробити масаж, знаються на народній медицині, допомагають іншим,— розповідала Зінаїда Іванівна, яка, до речі, нагороджена за свою діяльність медаллю “За заслуги перед церквою”.
Про себе ця жінка говорить неохоче. Але ми мали нагоду почути відгук матері, молодий син якої мав важку форму цукрового діабету. Після того, як з ним попрацювала Зінаїда Іванівна, дози інсуліну вдалось істотно знизити, поліпшилося самопочуття, якість життя. Розповідали люди і про успішні результати в лікуванні інших недуг. Сама ж цілителька вважає себе лише інструментом в руках Божих, і в першу чергу радить хворим навчитися молитися, просити прощення і прощати. А головний рецепт благополуччя, на її думку, такий: “Добре думай, добре говори, добре роби — і добре жити будеш”.
У її сільській поліській родині батьки виховували дітей, як належить, у любові, побожності. Перші ази народної медицини перейняла від бабуні, яка виходила маленьку Зіну, хвору на запалення легень, коли лікарі вже опустили руки. Потім, будучи підлітком, Зіна такими ж народними методами лікувала свою наймолодшу сестричку, якій була за няньку: обкладала кислим молоком і капустяним листям — і жар спадав. За необхідності могла вправити вивих ноги. Але з медициною своє майбутнє не пов’язувала, пішла в культосвітнє училище, бо дуже любила танцювати. Проте хореографія не стала справою всього життя.
— У двадцять вісім років після других пологів мене виписали з лікарні прикутою до ліжка, зовсім нерухомою. Мама, яка приїхала, щоб забрати донечку, казала: “Молись, то хоч після смерті не будеш мучитись”. Я молилася, але помирати не хотіла. Тоді уперше прийшла думка: якщо Господь забрав ноги, то, може, я йшла не тим шляхом?— згадувала Зінаїда Іванівна.
Вона таки змогла піднятися. І хоч ще багато років ходила, спираючись на палицю, перенесла чотири операції, але досі щоранку встає з відчуттям щастя, що може ходити.
З радянських часів зацікавилася духовною літературою. За дві свої зарплати кастелянші в дитсадку купила першу в своєму житті Біблію, яку підпільними каналами передали аж з Прибалтики. У такий спосіб одержувала і чимало інших недоступних тоді книг. Тепер Зінаїда Сєрова намагається поділитися з іншими тим, що пізнала сама, вже у власній книзі. Ось уривки з розділу “Відповіді на запитання”.
— Яка різниця між знахарством і цілительством? І ким ви себе вважаєте?
— Різниця є. Я думаю, що знахарство — це лікування тілесних ран і хвороб травами, масажем, компресами. А ще — замовляння, виливання воску, викачування яйцем, обпалювання свічкою і т. д. Цілительство — трохи вищий рівень лікування. Цілитель (якщо він відповідає цьому званню) повинен вміти зцілювати в першу чергу дух і душу, а тоді, як правило, відступають хвороби і болі тілесні. Якщо цілитель допоможе вам навчитись всіх любити, усім простити, ніколи нікого ніде не судити, добро робити і при цьому щиро Богу молитись — ви не будете хворіти. А хто я — не мені судити.
— Яким чином ви зцілюєте людей?
— Моє завдання — показати дорогу до зцілення. За необхідності роблю масаж, раджу трави, але перш за все прошу людину пошукати в собі причину хвороби. Поки корінь немочі не знайдений, ніхто не має права забирати біль, тому що стражданням організм кричить, що в ньому щось не так. Отож, моє завдання — допомогти людині знайти причину недуги, яка, як правило, криється у злослів’ї, бездуховності, образах, невмінні прощати...
— Як зняти вроки, як захиститися від них?
— Любов до Бога і всього Його творіння, а також молитва — щит від будь-якого нападу: енергетичного, душевного, фізичного. Полюбіть ворога, і він перестане вам дошкуляти. А якщо ми все-таки потрапили під чийсь злий задум, то перш за все треба випити свяченої води, облитись холодною водою, помолитись: “Господи, в ім’я Ісуса, прошу Тебе, прости мені мої провини, бо ж за щось мені це роблять. І прости тим, хто це робить, як і я прощаю. І хай це зло зніметься з мене, і не нашкодить тим, хто його зробив”. Кожен хай звертається до Бога як уміє, але обов’язково — попросити у Господа прощення.