«Нехай замість вас з дитиною говорить реальне життя».
Батьки і діти: Хто кого здолає
Наступний діалог між батьками і дитиною багато хто з нас практикував і в дитячому, й у дорослому віці (в різних, звісно, ролях):
— Я сказала, що ти будеш це робити!
— Не буду.
— Спробуй–но тільки не зроби!
— От і спробую!
У моїй пам’яті ще таїться спогад, як із кожним «не буду» ти ще глибше просуваєшся у глухий кут, в якому точно буде дуже погано, але наразі погодитися з вимогою рідної людини рівносильно ганебній поразці. Уже в статусі мами я дізналася й про вищу барикаду: дорослому теж дуже нелегко вимагати свого, ховаючи за криком розпач і злість на те непокірне дитя.
Упертість малі часто наслідують за старшим братом чи сестрою. А якщо бачать, що це дійсно допомагає відвоювати своє право (навіть на неробство), то експериментальна поведінка стає практичним досвідом. У підлітковому віці оті «не буду» множаться, як гриби після дощу, і мають глибшу природу. Пам’ятаю своє обуренням тоном тітки, з яким вона попросила мене підмести двір. Сприйняла її звертання як замах на мою свободу. Це в 40+ видається звичайним, а в 14 розбурхує, як шторм, і спонукає до атаки.
Американський психотерапевт й автор бестселерів Кевін Леман застерігає батьків від відкритих сварок: «Так вам ніколи не перемогти, бо вам є що втрачати, а дитині — ні… Задійте третю сторону.
Такий мій спогад допомагає спокійніше реагувати при обуреннях дітей, які не хочуть допомагати або ставлять уже «історичне» запитання: «А чого я?». Думаю, що йдеться не стільки про небажання допомогти, скільки про відстоювання себе на невидимій для дорослого війні за незалежність молодшої людини від старшої. Американський психотерапевт й автор бестселерів Кевін Леман застерігає батьків від відкритих сварок: «Так вам ніколи не перемогти, бо вам є що втрачати, а дитині — ні… Задійте третю сторону, яка перебуває за лаштунками, і нехай замість вас з дитиною говорить реальне життя. Це працює без винятків». Третя сторона, про яку згадує Леман, це хтось інший, який може тицьнути нашу дитину носом у її безвідповідальність через упертість. Наприклад, телефонує вчителька зі скаргою, що син не прийшов на позакласний захід. Що зазвичай робить мама? Слухає, зітхає й вибачається. А Леман пропонує дякувати і просити педагога тут же повторити все особисто дитині. Новий і цікавий прийом, правда ж? Замість батьків нехай повчить її інший. Що там казати, коли тебе присоромить авторитетна й стороння людина, в пам’ять це врізається назавжди! (Мамі ж вистачить складних розмов і на сімейні теми).
Читайте також: Щоб діти жили дружно. Поради батькам.
У нас прийнято, що сусіди неприємне про поведінку дітей розказують їхнім батькам, а ті вже «доносять» суть до винуватців. А логічно ж влаштувати їм зустріч віч–на–віч. Батьки відповідають за своїх синів і дочок, але це не означає, що мають тримати удар через їх капості. Влучний вислів, що життя — чудовий учитель, еге ж? Маєте цьому підтвердження або спростування, то пишіть.
Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13 «Цікава газета на вихідні».
