Щоб перепоховати останки, які були знайдені на Ратнівщині, в Україну прибули жителі Ізраїлю, які мають волинське коріння...
Щоб перепоховати останки, які були знайдені на Ратнівщині, в Україну прибули жителі Ізраїлю, які мають волинське коріння.
Олена ДУДКЕВИЧ
Наприкінці зими під час будівництва торфобрикетного цеху на лісохімзаводі, що у Ратному, працівники викопали сім черепів та інші людські кістки. Щоб з’ясувати, що б це могло бути, почали спілкуватися зі старожилами, з тими, хто міг би розповісти про походження цього поховання. В результаті зійшлися на тому, що це – кістки євреїв, адже землю возили якраз з того місця, де під час війни фашисти розстрілювали єврейські родини. Ратнівчани зв’язались з єврейською общиною. Так інформація про викопані останки дійшла аж до Ізраїлю. Минулого тижня на Ратнівщину прибула делегація на чолі з Тамарою Бородач – керівником міжнародного проекту “Корені”, щоб взяти участь у перепохованні знайдених кісток. Разом з пані Тамарою, яка є уродженкою Білорусі, але вже вісім років мешкає в Ізраїлі і займається пошуком коренів єврейських родин, прибули і дві жительки Ізраїлю, які мають волинське коріння, - Наама Шілон та Ела Клайман. Вони спеціально відстали від групи євреїв, яка прибула з метою розшукати родове коріння і відвідала Білорусь, Україну, Польщу, щоб взяти участь у перепохованні останків. Для здійснення обряду на поліську землю приїхав і помічник головного рабина реформістських синагог України та міста Києва Сіва Файнерман, а також член правління волинської єврейської громади Едуард Тумаркін. Керівництво Ратнівського району, школярі, члени єврейської делегації зібрались на пагорбі біля села Прохід, який став місцем спочинку кількох тисяч євреїв, що загинули від рук нацистів у 1942 році. Саме тут і вирішили перепоховати знайдені останки. — Ми – двоюрідні сестри, - почала свою розповідь перед присутніми Ела Клайман. - Наші мами – уродженки села Дубечне Старовижівського району. Наша чисельна родина споконвіків жила у Дубечному і Ратному. Була досить заможною, бо займалась сплавом лісу по річці Прип’ять. Бабуся Двора Геллєр вийшла заміж за рабина з Бреста, у якого було прізвище Петрушка. У них було дев’ять дітей. І хоча сім’я жила в Дубечному, освіту діти здобували в Ратному, бо там була синагога. У 1920 році “балаховці” вчинили погром у їхньому домі. Сім’я переховувалась в селах, потім втекла до Бреста. У Ратному лишились двоюрідні брати і сестри наших матерів. Тож, можливо, що серед цих кісток є останки і наших родичів. У 30-х роках наші матері та ще один їхній брат Лейбл виїхали в Палестину, завдяки чому лишились живими. Дядько Лейбл Геллєр, який теж виїхав у Палестину, вирішив у сорокових роках приїхати, щоб побачитись з родичами, то так і загинув. Наші мами були морально травмовані і не розповідали нам нічого про ці жахіття. До цієї поїздки ми навіть не підозрювали, наскільки глибоко ця трагедія, яка трапилась понад 60 років тому, торкнеться кожного з нас. Після молитов, які звучали як на івриті, так і українською, поряд з пам’ятником жертвам нацистів виросла іще одна могила. Школярі встелили її квітами. Гості поклали на неї камінці (за єврейським звичаєм на могилу кладуть камінь – як символ першого зруйнованого храму в Єрусалимі). Біля Наами та Ели юрмились місцеві жителі. Старожили, не тамуючи сліз, розповідали, як на власні очі бачили розстріли євреїв. Потім делегація вирушила до інших місць поховання євреїв, до села Дубечне, де Ела та Наама хотіли торкнутися землі, що дала коріння їхньому роду.
